Постанова Київський апеляційний суд № 761/33785/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/33785/2019 Головуючий у І інстанції - Мальцев Д.О. апеляційне провадження №22-ц/824/4675/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Немудрої Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Хомича Івана Олександровича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, встановив: В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває на розгляді справа за вищезазначеним позовом. Позивач ОСОБА_3 звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт та заборону відчуження ј частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,59 кв.м, житловою 39,3 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Заходи забезпечення позову, про які просить позивач є спів мірними із заявленими позовними вимогами, оскільки обраний позивачем спосіб забезпечення позову не позбавляє відповідача права володіння та користування спірним майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у справі, що є справедливим по відношенню і позивача. Між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, зокрема щодо ј частки квартири, право власності на яку на сьогодні зареєстровано за відповідачем і у разі задоволення позову ОСОБА_1 набуде права власності на зазначену частку квартири, у результаті чого ОСОБА_1 стане одноосібним власником квартири. У випадку відчуження ОСОБА_2 вищезазначеної частки квартири іншій особі, це може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в подальшому. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджується з вимогами законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року (справа №183/5864/17). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, у відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами. Згідно з ч.10 ст.150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. За правилами п.3-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Так, по справі встановлено, що між сторонами виник спір з приводу припинення права власності відповідача на частку спірної квартири. В позовній заяві ставиться питання про припинення права спільної часткової власності законного власника, а не про визнання права власності на майно особи, яка вважає себе власником і право якої не визнається чи оспорюється відповідачем. У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд першої інстанції перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин не свідчить про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з врахуванням того, що відповідач є законним власником спірної частки квартири. Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки забезпечення позову у зазначений позивачем спосіб призведе до прямого порушення права власності законного власника на належне йому майно, а тому ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року слід залишити без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хомича Івана Олександровича залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 31 березня 2020 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба