Постанова Київський апеляційний суд № 375/2267/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 березня 2020 року м. Київ Справа №375/2267/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/5307/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Литвина О.В. 13 січня 2020 року у смт. Рокитне Київської області, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В В листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач відповідно до заяви від 05 березня 2012 року отримав кредит у розмірі 2000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, відповідач свої договірні зобов`язання не виконує, станом на 30 вересня 2019 року має місце заборгованість в розмірі 120012,60 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1885 грн, заборгованість за процентами 118127,60 грн. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 13 січня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підписана відповідачем анкета-заява не містить відомостей про суми кредитування, розмір відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами з цих питань, і як наслідок необґрунтованість вимог позивача. Також суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин надання кредиту, а розрахунок заборгованості не є таким доказом. Не погодилось із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк», представником подано апеляційну скаргу. Скарга мотивована тим, що суд не дотримався встановлених процесуальним законом засад змагальності, об`єктивності і неупередженості, оскільки за відсутності заперечень відповідача проти позову, самостійно навів доводи проти позовних вимог та помилково послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою у справі. При цьому суд, відмовляючи у задоволенні вимог, замість посилань на факти в обґрунтування рішення, послався на постанову Великої Палати Верховного Суду, не проаналізувавши співвідношення обставин та правовідносини по різним справам. Зокрема, суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, в якій відповідач заперечував погодження умов кредитного договору у належний спосіб. В даній справі заперечення відповідача проти позову відсутні, тобто мають місце інші фактичні обставини ніж у справі № 342/180/17, а тому посилання на цю справу є бездоказовим та безпідставним. При вирішенні спору судом не врахована судова практика, зокрема постанови Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17 та від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, згідно яких не ознайомлення та не підписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг само по собі не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Висновок суду про відсутність доказів у справі є безпідставним, так як суду були надані докази укладення договору приєднання та розрахунок заборгованості. На підставі викладеного просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом встановлено, що 05 березня 2012 року відповідач ОСОБА_1 заповнив та підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що в порушення умов договору від 05 березня 2012 року та положень ст. ст. 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов`язання за договором не виконує та станом на 04 квітня 2019 року має заборгованість за договором у загальному розмірі, 120012,60 грн, з яких: 1885 грн - заборгованість за кредитом; 118127,60 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. При цьому, на підтвердження погодження умов договору АТ КБ «Приватбанк» надано до матеріалів позовної заяви копію анкети-заяви відповідача, копію паспорта відповідача, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи обслуговування карткових рахунків, розрахунок заборгованості /а.с.5-33/. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В порядку ч. 2, ч. 4 та ч. 8 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. В силу ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із стороні оформлений у формулярах або інших стандартних формах. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У даній справі в анкеті-заяві відповідача від 05 березня 2012 року зазначені лише його анкетні дані, визначено про бажання отримати картку «Універсальна» з кредитним лімітом 2000 грн, процентна ставка не визначена, відсутні і інші умови кредитування. Тобто, із вказаної заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карт, запропонованих банком, погодився відповідач. Суду першої інстанції не були надані банківські та/або інші фінасово-розрахункові документи на підтвердження вказаних обставин і взагалі доказів щодо відкриття рахунку за кредитною карткою «Універсальна». А отже, вказані документи не підтверджують наявність між сторонами саме кредитних відносин та наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є доказом, який підтверджує надання кредиту відповідачу та наявність кредитних правовідносин, оскільки не містить даних про те, за якою карткою зроблено цей розрахунок, не містить підпису відповідальних осіб, та не скріплений печаткою банку. А отже висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття його до уваги в якості належного і допустимого доказу слід визнати обґрунтованим. Долучена до апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» виписка по картковому рахунку відкритого на ім`я відповідача не може бути прийнята до уваги суду апеляційної інстанції, оскільки не була подана і не була заявлена як доказ в суді першої інстанції, тому не була предметом його дослідження. При цьому позивачем не вказано поважності причин ненадання таких доказів до суду першої інстанції, що унеможливлює їх прийняття на стадії розгляду справи апеляційним судом. Беручи до уваги відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру кредитування, вимоги банку в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягають. Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів та неустойки, відхиляються колегією суддів, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання позивача на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача, доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Посилання позивача на необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17 та від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, згідно яких не ознайомлення та не підписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування вказаної постанови Великої Палати з огляду на наявність в ній інших фактичних обставин ніж в даній справі недоречні, оскільки судом застосовано висновок Великої Палати про застосування норм права, який є визначальним та фундаментальним щодо правової оцінки змісту кредитних правовідносини між банком і позичальником за кредитною карткою, і не пов`язаний виключно із фактичними обставинами справи, як помилково вважає позивач. Посилання апеляційної скарги на порушення судом засад змагальності і неупередженості, оскільки за відсутності заперечень відповідача проти позову, суд самостійно навів доводи проти позовних вимог позивача щодо стягнення процентів та штрафів та помилково послався на судову практику Верховного Суду, яка не є, і не може бути доказовою базою у справі, відхиляються колегією суддів як безпідставні та необґрунтовані. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. У даній справі позивач, зокрема, просив стягнути проценти за користування кредитом та штрафи, однак належних, допустимих та достатніх доказів досягнення згоди з відповідачем у належній формі з цих питань не наддав, а лише вказав на те, що відповідач не спростував викладених у позові обставини, а тому це і є достатнім доказом, який беззаперечно доводить необхідність сплати коштів у визначених ним розмірах. Разом з цим, саме позивач має довести досягнення згоди між сторонами з цих питань, а перекладення цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності (правова позиція Верховного Суду у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17). Апеляційна скарга також містить доводи відносно того, що оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами оплатності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку, та порушує стабільність фінансового сектору держави. Однак, вказані доводи не спростовують висновків суду та носять загальний характер, а не стосуються даної конкретної справи, тому відхиляються колегією суддів. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованим та відповідають обставинам справи і положенням чинного законодавства. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 13 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук