Постанова 4812 № 477/2304/21

07.06.22 22-ц/812/502/22 Провадження № 22-ц/812/502/22 Суддя першої інстанції Семенової Л.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 07 червня 2022 року м. Миколаїв Справа № 477/2304/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Бондаренко Т.З., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент - Банк» (далі- Банк, АТ «А-Банк») на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Семенової Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, В С Т А Н О В И В: 17 листопада 2021 року АТ «А-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка у зв`язку зі шлюбом змінила прізвище на ОСОБА_1 , про стягнення кредитної заборгованості. Доводи позову обґрунтовував тим, що 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки. На підставі Анкети-Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», складає між нею та Банком кредитний договір. Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі , а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору. У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору станом на 20 жовтня 2021 року виникала заборгованість перед Банком. Посилаючись на зазначене, Банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року у розмірі 14 150 грн 78 коп, яка складається з: 9 446 грн 18 коп - заборгованість за кредитом; 4 704 грн 60 коп - заборгованість за процентами за користування кредитом. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 січня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року, що виникла станом на 20 жовтня 2021 року, у розмірі 9 446 грн 18 коп, що становить заборгованість за кредитом та 1 515 грн 23 коп судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів, що сторонами було узгоджено розмір процентів за користування кредитними коштами. Так, Тарифи Банку, якими передбачено нарахування процентів, не містять підпису відповідача, у зв`язку з чим надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи не є належним доказом у справі. Оскільки суд визнав неналежним доказом Умови та Правила надання банківських послуг, суд не приймає в якості доказу і паспорт споживчого кредиту, який підписано простим електронним підписом у відповідності з Умовами та Правилами надання банківських послуг. За таких обставин та за відсутності у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком паспорт споживчого кредиту, Тарифи та Умови та Правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як належні та допустимі докази нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 4 704 грн 60 коп. Не погодившись з рішенням суду, АТ «А-Банк» подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції посилався на відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Відповідач в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» підтвердила під розпис факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувалась кредитом, значить ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банк» і погодилась з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Навіть якщо врахувати думку суду першої інстанції, хоча скаржник з нею не погоджується, щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов та Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинен сплачувати процентну ставку. Посилання суду на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки у справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи Банку не було підписано боржником. В даному ж випадку до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту Банку, а паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та багато іншого. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. До аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19. Номер телефону, на який відправлявся одноразовий ідентифікатор між сторонами погоджено, а саме - його зазначено особисто відповідачем в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», яку вона підписала власноруч. Тобто, в даному випадку потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, а іншу судову практику, а саме постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20. Крім того, паспорт кредиту оформлено у відповідності до додатку № 1 до Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач на час розгляду справи не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, 24 жовтня 2019 року відповідач подала Анкету-заяву до Банку про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг». Відповідно до даної заяви, позичальник погодилась, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, Правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг, зобов`язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також ознайомлюватися з їх змінами, що викладені на сайті банку. Крім вказаної заяви в матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, підписаний 24 жовтня 2019 року простим електронним підписом клієнта ОСОБА_1 шляхом підтвердження ОТП з номера телефону у відповідності з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» та Тарифи, долучені до матеріалів справи, не містять підпису відповідача. За розрахунками Банку заборгованість відповідача за укладеним договором про надання банківським послуг станом на 20 жовтня 2021 року, складає у загальному розмірі 14 150 грн 78 коп, з яких 9 446 грн 18 коп - заборгованість за кредитом та 4 704 грн 60 коп - заборгованість за процентами за користування кредитними грошима. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно зі статтею 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на положення статті 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У Анкеті-заяві про надання банківських послуг від 24 жовтня 2019 року, підписаній сторонами, не визначено розмір процентів за користування кредитними коштами по договору, не вказано, яка саме банківська послуга надається відповідачу та якою є відповідальність у разі порушення взятих на себе зобов`язань, яку саме карту видано позичальнику. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення відсотків, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Тарифи Банку та Паспорт споживчого кредиту за програмою кредитна картка. Однак, у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи Анкету-заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з жовтня 2019 року (коли сторони у справі уклали договір) до листопада 2021 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату процентів у розмірах, визначених банком, виду картки, яку отримав позичальник, надані Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. З цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання скаржника у справі на те, що договір приєднання підпису під публічно розміщеними умовами не потребує. Апеляційний суд не може погодитися із доводами скаржника на підписаний Паспорт споживчого кредиту за програмою кредитна картка, адже в ньому зазначено різні умови договору для карток «Універсальна», «Універсальна Голд» та «Зелена», а в даній справі відсутні докази того, яка саме картка була надана в користування позичальнику, що не дає змоги суду встановити дійсні умови кредитування відповідача. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту (частина 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Отже, зі змісту Паспорту споживчого кредиту за програмою кредитної картки, що наданий позивачем, міститься інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), а тому є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою), а не складовою кредитного договору, оскільки у ньому визначені певні умови за різними кредитними картками, строк дії наданого для ознайомлення Паспорту споживчого кредиту. Крім того, в Анкеті-заяві від 24 жовтня 2019 року, яка підписана відповідачем, серед переліку документів, які у сукупності складають договір про надання банківських послуг, Паспорт споживчого кредиту за програмою кредитної картки відсутній. Таким чином Паспорт споживчого кредиту за програмою кредитної картка, що наданий Банком, слід розцінювати як інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) ознайомлення позичальника з різними програмами кредитування відповідно до виду кредитних карток «Універсальна», «Універсальна Голд» або «Зелена», а не складовою кредитного договору. Відповідно до правової пропозиції, висловленої Об`єднаною Палатою Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, способом підтвердження переддоговорного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. При цьому посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20 слід відхилити, адже касаційна інстанція у цій справі не зазначала правових висновків, оскільки справа, яка переглядалася, була направлена на новий розгляд для з`ясування та оцінки певних обставин справи. З цих підстав, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність аргументів апеляційної скарги щодо доведеності доводів позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, які обраховуються у порядку та періоди сплати, визначеному позивачем, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 2 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . Банк дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17, правові позиції якої правильно застосував суд першої інстанції при розгляді цієї справи. При цьому відповідно до вимог частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; частина 1 статті 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу. Позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу (враховуючи їх мінливий характер, що банком не спростовується) позивач не довів, у зв`язку з чим відповідні позовні доводи щодо стягнення відсотків були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач до суду першої інстанції не пред`явив, отже відсутні підстави для стягнення таких відсотків. Та обставина, що відповідач доводи банку в обґрунтування заявлених вимог не спростував, про що зазначає скаржник, не дає підстав для суду вирішувати спір у справі всупереч наданих доказів лише на підставі позицій сторін. Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Така правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 917/1307/18. Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі в частині стягнення боргу по тілу кредиту. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 січня 2022 року у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «Акцент - Банк» - без задоволення. На підставі статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за перегляд цієї справи судом апеляційної інстанції залишити за скаржником. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк» залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 січня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.З. Бондаренко Ж.М. Яворська