Постанова 4812 № 490/1115/22

20.12.22 22-ц/812/1034/22 Провадження № 22-ц/812/1034/22 Суддя першої інстанції Гуденко О.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 20 грудня 2022 року м. Миколаїв Справа № 490/1115/22 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, В С Т А Н О В И В: 11 лютого 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Доводи позову обґрунтовувало тим, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву від 01 серпня 2019 року. Відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача в анкеті-заяві, де відповідачем зазначено про ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження. Отже, між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг та ОСОБА_1 було видано кредитну картку з встановленим лімітом коштів та з цього часу у останнього виникли зобов`язання про повернення кредитних коштів та процентів за їх користуванням. Проте, відповідачем не були виконані взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед Банком, яка станом на 26 січня 2022 року склала 26 813 грн 49 коп. Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 813 грн 49 коп., яка складається з: 21 747 грн 91 коп - заборгованість за тілом кредиту, 1 426 грн 14 коп - заборгованість за нарахованими відсотками та 3 639 грн 44 коп - заборгованість за простроченими відсотками. Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, укладеним 01 серпня 2019 року, за тілом кредиту у розмірі 21 747 грн 91 коп. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 840 грн 97 коп. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» виконав умови кредитного договору та надав відповідачу у користування кредитні кошти, а відповідач отримав у користування ці кошти, однак не виконав своїх зобов`язань щодо їх повернення, внаслідок чого утворилася заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 21 747 грн 91 коп. Щодо позовних вимог стягнення з відповідача заборгованості за процентами, то суд виходив з того, що Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» від 01 серпня 2019 року, яка підписана відповідачем, не містить інформації щодо погодженого сторонами розміру процентів за користування кредитними коштами. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, які передбачали сплату процентів не містять підпису відповідача, а отже, позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи Анкету-заяву, погодився на приєднання до цих Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», ознайомившись з ними. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк», подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В іншій частині судове рішення не оскаржується і, відповідно, не є предметом апеляційного перегляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом було укладено договір в порядку частини 1 статті 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. До суду була надана копія анкети-заяви, в якій відповідач особистим підписом засвідчив, що «Підписанням даної анкети-заяви я згідно зі статтею 634 Цивільного кодексу України в повному обсязі приєднуюсь до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Умови та Правила), які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, і яка разом з пам`яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування. Погоджуюся з тим, що зміни до Умов та Правил вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку. Продовження користування послугами банку після дати публікації на сайті банку змінених Умов та Правил є підтвердженням мого погодження та повного й безумовного прийняття зміненої редакції Умов та правил. Зі змінами Умов та Правил зобов`язуюсь знайомитися самостійно на офіційному сайті банку…» Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та Правилами надання банківських послуг - є безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та Правилами - закон не вимагає. Відповідачем до укладення кредитного договору було підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, а саме: 1) тип кредиту; 2) суму ліміту), 3) строк договору та строк кредитування; 4) спосіб та строк кредитування; 5) процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду; 6) тип процентної ставки; 7) платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця; 8) орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача; 9) реальна річна процентна ставка;10) порядок повернення кредиту; 11) наслідки прострочення виконання чи невиконання зобов`язань за договором, у тому числі: -розмір штрафу за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою; -процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту та ін. На підставі вищевикладеної анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту відповідачу відкрито картковий рахунок, видано кредитну картку та встановлено кредитний ліміт. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримав кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, паспортом споживчого кредиту, а також випискою по рахункам відповідача, довідкою про видані картки та довідкою про зміну умов кредитування. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5. Підстави вважати укладений кредитний договір безпроцентним відсутні. Відповідач ознайомився з умовами кредитування щодо сплати відсотків до укладення договору шляхом підписання паспорту споживчого кредиту, в якому чітко вказано умови кредитування зокрема: процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту. Надалі відповідач підтвердив свою згоду з такими умовами шляхом часткового погашення заборгованості за відсотками, що чітко вбачається із виписки. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц «…Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину». Паспорт споживчого кредиту відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджує достовірно той факт, що відповідач був повідомлений про умови кредитування з використанням кредитної картки, що діяли в Банку на момент укладення договору. Відповідач не спростував, що ним отримано кредитну картку і не надав будь-яких доказів про те, що розрахунок заборгованості Банку за відсотками не відповідає умовам кредитування, з якими він був ознайомлений, та з якими він фактично погодився, прийняти оферту Банку, користуючись кредитними коштами та частково погашаючи заборгованість. Скаржник вважає, що до правовідносин у цій справі потрібно застосувати доктрину римського права - «venire contra factum proprium» (принцип заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі римського права «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. Скаржник вважає, що користування кредитними коштами, неодноразове погашення боргу за відсотками свідчить про згоду відповідача з запропонованими Банком умовами кредитування. Подальша ж відмова відповідача від сплати відповідних платежів з мотивів неузгодження відповідних умов кредитування дає підстави вважати, що поведінка відповідача, як сторони договору є суперечливою та недобросовісною та спрямована на уникнення обов`язку щодо сплати за кредитом, що встановлений статтями 1048, 1054 ЦК України. Відповідно до постанови Верховного суду по справі № 755/7704/15-ц від 23 січня 2018 року, а також постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, належним чином дослідити наданий стороною доказ, (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором) перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Однак, суд першої інстанції не встановив повно і всебічно обставини справи, не встановив дійсного розміру заборгованості відповідача за процентами, а натомість передчасно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, що призвело до безпідставного звільнення відповідача від частини обов`язків за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Відповідач на час розгляду справи не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 01 серпня 2019 року підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк», у якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифів є договором між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання банківських послуг. Також відповідач ознайомився та погодився із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовій формі. Відповідач зобов`язувався виконувати Умови та Правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк», а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті АТ КБ «ПриватБанк». На підставі цієї Анкети-заяви АТ КБ «Приватбанк» 01 серпня 2019 року видав відповідачу картку № НОМЕР_1 , кінцевий строк дії якої - липень 2023 року. Згідно з розрахунком заборгованості та виписки з рахунку відповідач, починаючи з 19 вересня 2019 року до 10 червня 2021 року, активно користувався кредитними коштами, здійснюючи операції щодо зняття кредитних коштів та погашення кредитної заборгованості остання операція здійснена 10 червня 2021 року. З розрахунку зробленого АТ КБ «ПриватБанк» та наданого суду у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 813 грн 49 коп, яка складається з: 21 747, грн 91 коп - заборгованість за тілом кредиту, 1 426 грн 14 коп. - заборгованість за нарахованими процентами та 3 639 грн 44 коп - заборгованість за простроченими процентами. Паспорт споживчого кредиту, підписаний споживачем ОСОБА_1 01 серпня 2019 року, містить інформацію про тип кредитного продукту, зокрема, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, за кредитними картками «Унісерсальна» та «Універсальна ГОЛД». При цьому в паспорті споживчого кредиту зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 16 серпня 2019 року. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 стаття 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами 1 та 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника на отримання кредитної картки від 01 серпня 2019 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту. Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 серпня 2019 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи банку, як невід`ємні частини спірного договору. Проте, до позовної заяви Тарифи банку не долучалися та в матеріалах справи вони відсутні. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком Витяг з Умов та правил, був наданий при укладенні договору позичальнику та який ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про надання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та їх розміри, порядок нарахування та сплати. Разом з тим, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як складову частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 серпня 2019 року шляхом підписання Анкети-заяви на видачу картки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді стягнення процентів по кредиту. В Постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН та рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року та основні засади цивільного законодавства пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Приписи частини 4 статті 263 ЦПК України визначають, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За такого, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося основних засад цивільного законодавства щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору, зокрема розмір та порядок сплати процентів. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Правил, Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з серпня 2019 року (коли сторони у справі уклали договір) до лютого 2022 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату процентів у розмірах, визначених банком, виду картки, яку отримав позичальник, надані Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. З цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання скаржника у справі на те, що договір приєднання підпису під публічно розміщеними умовами не потребує. Апеляційний суд також не погоджується із посиланнями скаржника як на підставу для стягнення з позичальника процентів на підписаний останнім паспорт споживчого кредиту, з огляду на те, що насамперед у паспорті споживчого кредиту зазначено різні умови кредитування для карток «Універсальна» та «Універсальна ГОЛД», а в даній справі відсутні докази того, яка саме картка була надана в користування позичальнику. Крім того, згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту (частина 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Отже, зі змісту наданого Банком паспорту споживчого кредиту, встановлено, що там міститься інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, а тому є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою), а не складовою кредитного договору, оскільки у ньому визначені певні умови за різними кредитними картками, строк дії наданого для ознайомлення Паспорту споживчого кредиту. Крім того, в Анкеті-заяві від 01 серпня 2019 року, яка підписана відповідачем, серед переліку документів, які у сукупності складають договір про надання банківських послуг, паспорт споживчого кредиту відсутній. Таким чином, паспорт споживчого кредиту, що наданий Банком, слід розцінювати як інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) ознайомлення позичальника з різними програмами кредитування відповідно до виду кредитних карток «Універсальна» або «Універсальна ГОЛД», а не складовою кредитного договору. Відповідно до правової пропозиції, висловленої Об`єднаною Палатою Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, способом підтвердження переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач до суду першої інстанції не пред`явив, отже відсутні підстави для стягнення таких відсотків. Та обставина, що відповідач доводи банку в обґрунтування заявлених вимог не спростував, про що зазначає скаржник, не дає підстав для суду вирішувати спір у справі всупереч наданих доказів лише на підставі позицій сторін. Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Така правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 917/1307/18. Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі в частині стягнення боргу по тілу кредиту. За такого, твердження Банку в апеляційній скарзі про те, що у даному випадку до спірних правовідносин у цій справі потрібно застосувати доктрину римського права - «venire contra factum proprium» (принцип заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі римського права «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) є неприйнятними. Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 634 ЦК України не підлягають задоволенню. У цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період з моменту виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, які є найбільш сприятливими для задоволення позову. За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, за відсутності в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору. Посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/146/15ц, від 08 липня 2019 року № 923/760/18, від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16ц, що, на думку скаржника, не були враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, не заслуговують на увагу з огляду на те, що в цих постановах розглянуті правовідносини та встановлені обставини справи відмінні від правовідносин та обставин, що встановлені у цій справі. Так, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15ц суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог. Рішення мотивував тим, що Умови та Правила не підписані відповідачем, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами був укладений кредитний договір на запропонованих банком умовах. Позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальник була ознайомлена з Умовами та Правилами, які містяться в матеріалах справи. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, про відмову в задоволенні позову з інших підстав. Постанову мотивував тим, що зміна умов договору по картковому рахунку в односторонньому порядку відбулася з порушенням Умов та правил, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано належних та допустимих доказів про причини зміни розміру процентної ставки з 1 вересня 2014 року, а також доказів повідомлення позичальника про зміну процентної ставки та погодження з нею цієї дії. Крім того, не надано достатніх доказів, які підтверджують розмір заборгованості відповідача за кредитними зобов`язаннями. Верховний Суд постанову апеляційної інстанції скасував та направив справу до апеляційного суду на новий розгляд, тобто правових висновків у справі не зроблено. У постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 159/146/15ц було розглянуто позов банківської установи про стягнення кредитної заборгованості та зустрічний позов при визнання кредитного договору недійсним. Справа в частині вирішення судом апеляційної інстанції вимог про стягнення кредитної заборгованості направлена судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд. При цьому касаційний суд не погодився з висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів з підстав необґрунтованості підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами. Таким чином, у цій справі обставини справи відмінні від справи, що переглядається та відсутні правові висновки суду касаційної інстанції. У постанові від 08 липня 2019 року № 923/760/18 судами розглядався господарський спір про стягнення кредитної заборгованості з боржника - юридичної особи та поручителя - фізичної особи. Отже, обставини справи є відмінними від справи, що переглядається. У постанові від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16ц судом першої інстанції було розглянуто позов про визнання недійсним кредитного договору. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову. Отже у цій справі взагалі інший предмет позову. Враховуючи викладене, відсутні підстави стверджувати про належну подібність правовідносин у названих справах та справі, що розглядається. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи. За такого, аргументи скаржника про те, що оскаржене рішення суперечить нормам цивільного права України і європейським правовим нормам, які регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки не заслуговують на увагу, оскільки саме Банк порушив права споживача банківських послуг щодо можливості ефективно здійснювати свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, що позбавляло можливості повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема розміру та порядку сплати процентів. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог Банком не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не перевірялось. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню в цій частині не підлягає. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 1 426 грн 14 коп заборгованості за нарахованими процентами та 3 639 грн 44 коп заборгованості за простроченими процентами за договором про надання банківських послуг від 01 серпня 2019 року, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 20 грудня 2022 року.