Постанова 4855 № 320/1195/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1195/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області по невиплаті грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та затриманні розрахунку при звільненні; - стягнути з Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на його користь компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2017 по 29 вересня 2017 у сумі 58 538, 98 грн; - стягнути з Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2017 по 29 вересня 2017 у сумі 32617, 83 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року позов задоволено частково: - стягнено з Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02 вересня 2017 року по 29 вересня 2017 року у сумі 30 657,20 грн. . У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що день звільнення позивача виплата одноразової грошової допомоги відповідачем повністю не була проведена та відповідачем в суді не доводилась відсутність вини з невиплати цієї допомоги. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що моментом звільнення позивача є 01 вересня 2019 року. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши позивача та його представника, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу у Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Наказом ДФС України від 01 вересня 2017 року № 2024-о гр. ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за пунктом 64 п.п. «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ РСР від 29 липня 1991 року № 114 та п. 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого КМУ від 21 травня 2014 року №

236. При цьому, наказом ГУ ДФС у Київській області від 01 вересня 2017 року № 579-о «Щодо звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 10 Постанови КМУ «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам,мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органіввнутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 наказано виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розімір 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати грошової допомоги складає 30 років 03 місяці 08 днів. Для виплати грошової допомоги 17 років. Поряд з викладеним суд встановив, що відповідно до довідки про заробітну плату від 07 лютого 2019 року № 1348/6гр/10-06-05-25 за вересень 2017 року позивачу нараховано заробіток у розмірі 207894, 03 грн, у тому числі податок з доходів - 37420, 92 грн, військовий збір -3118,41 грн. До виплати - 165275,76 грн. Виплату грошового забезпечення відповідачем здійснено 15 вересня 2017 року у розмірі 130 000, 00 грн та 29 вересня 2017 у розмірі 35 275, 76 грн. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як вбчається з матеріалів справи, позивачу виплачено повністю одноразову грошову допомогу при звільненні не в день звільнення - 01 вересня 2017 року, а 15 вересня 2017 року у розмірі 130 000, 00 грн та 29 вересня 2017 року у розмірі 35 275, 76 грн. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цьогоКодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - подень постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Викладене, на переконання судової колегії, вказує на те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За такого правового регулювання, оскільки у день звільнення позивача виплата одноразової грошової допомоги відповідачем повністю не була проведена та відповідачем в суді не доводилась відсутність вини з невиплати цієї допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. При цьому, розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про заробітну плату від 07 лютого 2019 року № 1348/6гр/10-06-05-25 сума грошового забезпечення позивача складає: за липень 2017 року (30 календарних днів) - 32007,99 грн, за серпень 2017 року (31 календарний день) - 34780,65 грн, разом 66788,64 грн. Середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню складає 1094,90 грн (66788,64 грн/61 к.д.). День звільнення позивача 01 вересня 2017 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 02 вересня 2017 року - 29 вересня 2017 року та становить 28 календарних днів. Таким чином, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2017 року по 29 вересня 2017 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає 1094,90 грн х 28 календарних днів = 30657,20 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві середній заробіток, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов