Постанова 4820 № 686/9367/16-ц

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/9367/16-ц Провадження № 22-ц/4820/653/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р. С., Грох Л.М., Костенка А. М., секретар судового засідання - Кошельник В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року, суддя Продан Б.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору недійсним, встановив : У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»), в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 18 березня 2008 року, укладений між нею та банком. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18 березня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір, згідно якого банк надав у тимчасове платне користування грошові кошти у сумі 45 000 дол. США зі сплатою 11,3% річних, строком повернення до 17 березня 2028 року. Цільове призначення кредиту - повернення коштів по договору купівлі-продажу від 18 березня 2008 року, згідно якого вона придбала у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В якості забезпечення виконання зобов`язань щодо виконання умов кредиту 18 березня 2008 року було укладено договір іпотеки за яким в іпотеку передано вищевказану однокімнатну квартиру. У подальшому сторонами було підписано додаткові угоди до кредитного договору. На думку позивача вищевказаний кредитний договір є недійсним, так як банком при укладенні договору було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», норми ЦК України, також положення кредитного договору містять несправедливі та дискримінаційні умови. Банк не повідомив її про те, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за договором про надання кредиту в іноземній валюті несе споживач. Під час укладання кредитного договору вона не передбачала і не могла передбачити значне здешевлення національної валюти в наслідок фінансової нестабільності в Україні, банк не повідомив і їй не було надано як споживачу у письмовій формі усієї необхідної, достатньої та вичерпної інформації для здійснення свідомого вибору, а саме про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, тобто банк ввів її в оману. Крім того, кредитний договір не містить графіку платежів погашення основного боргу за користування кредитом. Оскаржуваний договір вчинено нею під впливом обману, оскільки формування її волі щодо укладання договору відбулось під впливом інформації, яка не відповідала дійсності. У діях банку наявний умисел, який полягає у замовчуванні реальної ціни запропонованої ним послуги. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки обставинам в справі, зокрема не врахував, що банк не надав у письмовій формі необхідної для сприйняття інформації про умови кредитування, сукупну вартість споживчого кредиту. Зміст (умови) договору споживчого кредиту не відповідають чинному на час укладання законодавству, зокрема, ч.ч. 2, 4 ст. 11, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», правилам надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Посилаючись на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України зазначила, що вищевказані обставини є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Бездіяльність банку щодо ненадання необхідної, повної, доступної, своєчасної інформації споживачу перед та під час укладення кредитного договору позбавило її можливості свідомого та компетентного вибору при укладенні кредитного договору, однак за наявності відповідної інформації вона не уклала би оспорюваного договору. Також вказала на те, що у спірному договорі відсутні істотні умови, які є обов`язковими для кредитних договорів, зокрема, банк не зазначив вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості, належно не визначив реальну процентну ставку. Розрахована банком річна відсоткова ставка у розмірі 11,3% є заниженою порівняно з реальною відсотковою ставкою, також банк не встановив застереження щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків, збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення. Не визначено строк дії кредитного договору, порядок його припинення та істотних умов у разі його дострокового припинення. На думку апелянта до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 230 ЦК України, оскільки на дії банку є такими що ввели її в оману. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що перед укладанням договору банком було дотримано всі вимоги законодавства. Зокрема в кредитному договорі вказано всі необхідні відомості, менеджером банку позичальнику роз`яснено всі обставини та умови кредитування. Як наслідок, позичальником підписана анкета-заява на отримання кредиту, в якій вона підтвердила що ознайомлена з умовами кредитування та повідомлена про валютні ризики. Крім того, оскільки ОСОБА_1 на момент укладання кредитного договору була працівником відділення ВАТ КБ «Надра» з вищою економічною освітою, тому мала можливість отримати консультацію з приводу кредитування перед підписанням кредитного договору. Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судове засіданні учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили. Перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що 18 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпечуваності, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 45 000 дол. США в порядку та на умовах визначених договором. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки в розмірі 11,3% річних. Банк надав позичальнику кредит строком до 17 березня 2028 року. Згідно підпункту 1.3.2 банком встановлено позичальнику пільгову відсоткову ставку за користування кредитом у зв`язку з тим, що на момент укладення цього договору ОСОБА_1 перебувала з банком у трудових відносинах. У випадку звільнення позичальника з будь-яких причин і розірвання трудових відносин з ПАТ КБ «Надра» банк змінює позичальнику розмір відсоткової ставки до розмірів, встановлених тарифами банків по відповідному банківському продукту, що будуть діяти на дату звільнення позичальника. У пункті 3.3.1 вказано, що позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати мінімально необхідного платежу, розмір якого становить 476,50 дол. США. Відповідно до пункту 1.2 договору цільове призначення кредиту - повернення розрахунків по договору купівлі-продажу від 18 березня 2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , згідно якого ОСОБА_1 придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . На забезпечення виконання зобов`язань щодо погашення кредиту та сплати відсотків, передбачених договором було укладено договір іпотеки від 18 березня 2008 року за яким в іпотеку було передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року спірний кредитний договір від 18 березня 2008 року доповнено новим пунктом, який містить вимоги по сплаті комісії за розрахунки за цим договором у вигляді 1,5% від суми кредиту, що сплачується одноразово при видачі/перерахуванні кредитних коштів. В додатковій угоді № 1 від 30 березня 2009 року до кредитного договору сторони досягли згоди про те, що у випадку виконання позичальником умов договору кредитор кожні 6 календарних місяців зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25 річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може складати більше ніж 0,50% річних. Додатковою угодою № 2 від 30 вересня 2009 року до спірного кредитного договору сторони домовились щодо відсотків за користування кредитом, які розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 11,05% річних. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 465,51 дол. США. У випадку порушення позичальником своїх зобов`язань йому встановлюється відсоткова ставка на рівні 11,3%. Збільшення відсоткової ставки за користування кредитом відбувається автоматично, починаючи з наступного місяця після виникнення факту невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань і не потребує підписання відповідної додаткової угоди. Додатковою угодою № 4 від 28 квітня 2012 року сторони домовились викласти спірний кредитний договір у наступній редакції: кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності грошові кошти у сумі 45000 дол. США в порядку і на умовах визначених цим договором зі сплатою 10,8% річних. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 368,04 дол. США. Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 05 числа поточного місяця. Передбачено відповідальність позичальника - штраф у розмірі 3% від суми кредиту за порушення наступних умов договору (п.п. 3.3.2-3, 3.5, 3.3.7-3, 3.17). Додатковою угодою № 5 від 01 червня 2012 року зменшено щомісячну суму мінімального необхідного платежу до 341,00 дол. США та рахунок на який має здійснюватися сплата коштів за кредитом. Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив із того, що ОСОБА_1 і банк досягли згоди відповідно до вимог статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, які містять інформацію щодо розміру кредиту, процентної ставки, порядку погашення кредиту, розміру мінімального необхідного платежу, їх періодичність за весь час дії договору. При цьому зазначені умови кредитного договору відповідають загальним засадам цивільного законодавства, а саме принципу справедливості. Однак такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення спірного кредитного договору, додаткових угод до нього та договору іпотеки ОСОБА_1 була дієздатною особою, її волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Підписуючи кредитний договір та всі додаткові угоди, які були укладені між сторонами в подальшому, в яких прописано всі умови видачі кредиту, забезпечення кредиту, сплати заборгованості, права та обов`язки сторін, відповідальність та звільнення від відповідальності, а також інші умови кредитного договору та здійснення позивачем погашення по кредиту та нарахованих відсотках, ОСОБА_1 добровільно погодилася на дані умови договору та виконувала їх протягом певного часу. Таким чином банком було доведено до відома відповідача всю необхідну інформацію стосовно кредитного договору. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначалося, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Так, пунктом 3.5 кредитного договору від 18 березня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 сторони обумовили, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за управління кредитом та витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту (а.с. 7-8). Також, додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року, спірний кредитний договір від 18 березня 2008 року доповнено новим пунктом 1.3.5., який містить вимоги по сплаті комісії за розрахунки за цим договором у вигляді 1,5% від суми кредиту, що сплачується одноразово при видачі/перерахуванні кредитних коштів (а.с. 9). Пунктами 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 1 та № 2 до кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує кредитору комісії у вигляді плати за управління кредитом (а.с. 10-13, 14-17). Суд першої інстанції не врахував, що встановлення банком платежів за надання кредиту заборонено нормативно-правовими актами, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту є незаконним та необґрунтовано відмовив у позові в цій частині. За встановлених вище обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання недійсними пункту 3.5 кредитного договору від 18 березня 2008 року, пункту 1.3.5., яким доповнено кредитний договір додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року, пункту 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 1 від 30 березня 2009 року та пункту 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 2 від 30 вересня 2009 року до кредитного договору від 18 березня 2008 року. В той же час посилання апелянта на те, що інші умови кредитного договору також є несправедливими, а тому наявні підстави для визнання його недійсним в цілому, є необґрунтованими з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). За змістом частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Положеннями частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. З аналізу оспорюваного кредитного договору вбачається, що відповідачем було виконано приписи вищенаведених норм. Договір укладений за участю і згодою позичальника і, відповідно, не порушує жодного принципу договірних зобов`язань, не містить несправедливих умов, окрім тих пунктів, які підлягають визнанню недійсними. Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Таким чином, посилання заявника щодо визнання недійсним кредитного договору повністю є необґрунтованими, оскільки визначення окремих умов договору несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є обов`язковою підставою для визнання договору недійсним у цілому. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2864цс16, постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №756/9820/15-ц. Щодо посилання апелянта на обман зі сторони кредитора при укладенні договору щодо умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, валютних ризиків під час виконання зобов`язань за договором та безпідставної зміни відсоткової ставки, колегія суддів виходить із наступного. Укладаючи спірний договір в іноземній валюті сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Незмінюваність курсу гривні відносно іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві. Крім того, увипадку зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. В даному випадку, при укладенні кредитного договору сторони домовились, що відповідно до п.п. 1.1., 1.3., 1.4., 1.5., 2,4 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у сумі 45000 дол. США на строк до 17 березня 2028 року, відсотки за користування яким розраховуються на підставі пільгової відсоткової ставки, як працівнику банку, 10,8 % на рік. Нарахування відсотків здійснюється на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту за методом факт/360 - умовна кількість днів у році. Повернення кредиту здійснюється внесенням щомісячно суми мінімально необхідного платежу - 368,04 дол. США шляхом перерахування на відповідний рахунок, що відкритий у відділенні ПАТ КБ «Надра». Надавши кредитні кошти банк виконав умови договору. До 2015 року зобов`язання за кредитним договором виконувала також і ОСОБА_1 . Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру обумовленої договором ставки не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення зазначеної процентної ставки не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірного договору недійсними в цій частині немає. З огляду на вказане колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню, визнавши недійсними пункт 3.5 кредитного договору від 18 березня 2008 року, пункт 1.3.5., яким доповнено кредитний договір додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року, пункти 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 1 від 30 березня 2009 року та пункт 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 2 від 30 вересня 2009 року до кредитного договору від 18 березня 2008 року. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати недійсними пункт 3.5 кредитного договору від 18 березня 2008 року, пункт 1.3.5., яким доповнено кредитний договір додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року, пункти 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 1 від 30 березня 2009 року та пункт 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 2 від 30 вересня 2009 року до кредитного договору від 18 березня 2008 року. В решті позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 березня 2020 року. Судді: Р.С. Гринчук Л.М. Грох А.М. Костенко