Постанова Черкаський апеляційний суд № 702/1029/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/517/20Головуючий по 1 інстанції Справа №702/1029/19 Категорія: на ухвалу Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року : м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., за участю секретаряМатюхи В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 січня 2020 року про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за борговою розпискою - в с т а н о в и в : 24 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу на підставі розписки в сумі 409 360,87 грн. Після відкриття провадження у справі, а саме 23.01.2020, позивачка подала клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно позичальника, а саме на 1/3 частину квартири НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності та знаходиться в АДРЕСА_2 , а також на автомобіль марки ГАЗ 3309, 2008 року виготовлення, об`єм двигуна 4750. Клопотання обґрунтовано тим, що між сторонами існує цивільно-правовий спір з приводу повернення боргу. Протягом тривалого проміжку часу відповідач не виконує свого обов`язку щодо повернення боргу, став уникати її, на телефонні дзвінки перестав відповідати. Також відповідач почав відчужувати своє майно з метою уникнути стягнення з нього на її користь боргу. Так 13.01.2020 ОСОБА_3 вже подарував Ѕ належну йому частину квартири АДРЕСА_3 , своїй дочці. Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 січня 2020 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Накладено арешт на майно, а саме: 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 50,3 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 90055371234 та яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 . В задоволенні заяви в іншій частині відмовлено. Ухвала мотивована тим, що позивач обґрунтував наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог. Тому суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання про забезпечення позову та накладення арешту на 1/3 частину квартири, що належить відповідачу на праві часткової спільної власності. Водночас, суд відмовив в накладенні арешту на транспортний засіб, оскільки позивачка не підтвердила той факт, що зазначений нею автомобіль належить відповідачу. Ухвала оскаржена Належитим А.Г. в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що частина квартири, на яку суд наклав арешт не перебуває на праві власності відповідача. Так, 14.01.2020 на підставі договору дарування право власності на 1/3 частку вказаної квартири належить ОСОБА_4 . Таким чином, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд фактично наклав арешт на майно іншої особи. Обраний захід забезпечення позову не сприятиме виконанню імовірного рішення суду про задоволення позову. Посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, відповідач просить ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у заяві про забезпечення позову відмовити. У наданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не погоджується з доводами скарги, просить у її задоволенні відмовити. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Накладаючи арешт на частину квартири, суд першої інстанції керувався інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.12.2019, згідно з якою 1/3 частина вказаної квартири дійсно була зареєстрована за відповідачем. Разом з тим, відповідно до наданої ОСОБА_1 копії договору дарування від 14.01.2020 вказана частка квартири була подарована відповідачем своєму синові ОСОБА_4 . Це також підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.01.2020. Отже суд першої інстанції не встановив актуальну інформацію щодо власника об`єкта нерухомості. Оскаржувана ухвала районного суду порушує права та законні інтереси ОСОБА_4 , який є новим власником частки арештованої квартири і який не був залучений до участі у справі. З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, тому підлягає скасуванню в частині накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 січня 2020 року скасувати в частині накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . В задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову в цій частині відмовити. В решті ухвалу районного суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 березня 2020 року. Судді