Постанова 4818 № 645/4925/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2020 року м. Харків Справа № 645/4925/17 Провадження № 22-ц/818/855/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - судді Бровченка І.О., суддів: Бурлака І.В., Маміної О.В., учасники справи: позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Юлії Олександрівни на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року в складі судді Іващенко С.О., встановив: У листопаді 2017 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 44456,95 грн, та судового збору у сумі 1600 грн. Позовна заява мотивована тим, що 23 вересня 2015 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 був укладений договір страхування транспортних засобів № АМ 102007, предметом якого є страхування автомобіля Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . 04 січня 2016 року в м. Харкові трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля Renault 19, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 29 січня 2016 року постановою Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та з до порушника застосовано адміністративне стягнення вигляді штрафу. До ПрАТ СК «ПЗУ Україна» звернувся потерпілий з заявою про пошкодження транспортного засобу в зв`язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору. Позивач на підставі страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, виходячи із рахунку, звіту здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого, в розмірі 44456,95 грн, що підтверджується платіжним дорученням. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено. 27 листопада 2019 року представником ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Ю.О. засобами поштового зв`язку подано апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, в якій просить рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на норми статей 979 ЦК України, 81 ЦПК України, ст. 5, 20 Закону України «Про страхування», ст. 55 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначає, що у центральній базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не може міститися інформація щодо договорів добровільного майнового страхування згідно з п. 5.3 розділу 5 Положення про центральну базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. До суду подано копію договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № АМ 102007 від 23 вересня 2015 року. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року заяву представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Ю.О. про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено представнику приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Ю.О. строк на апеляційне оскарження рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Ю.О. на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 рокузакінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року - без змін. Зазначив, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України. Внутрішні договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік. Матеріали справи не містять відомостей про наявність у ОСОБА_2 на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, такого страхового полісу позивач не надав. Представники приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» надали суду копії документів, де зазначені різні адреси страхової компанії. 18 лютого 2020 року представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Ю.О. подав відповідь на відзив, в якому просив рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в повному обсязі. Вказує на те, що існує різниця між договором добровільного страхування майна у даному випадку та обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки відсутність останнього не впливає на виплату страхового відшкодування, тому що виплата проводилась за договором добровільного страхування майна згідно норм чинного законодавства. У даній дорожньо - транспортній пригоді ОСОБА_2 є потерпілою, отже, вона мала право на відшкодування завданої їй шкоди за договором майнового страхування № АМ 102007 від 23 вересня 2015 року. Звіт № PZU/0039/16 від 19 січня 2016 року відповідає вимогам чинного законодавства. 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року - без змін. Зазначив, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України. Внутрішні договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік. Такого страхового полісу позивач не надав. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, з метою захисту порушеного права звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в порядку регресу, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми права, що регулюють право зворотної вимоги (регресу). Відповідно до положень пункту 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а для суброгації відповідно до ст.993 ЦК України і ст.27 ЗУ «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. Враховуючи, що у водія автомобіля Hуundai і30, ОСОБА_2 на момент ДТП не було діючого страхового поліса, а надана копія страхового поліса позивачем до позовної заяви за № АМ 102007 , станом на 04 січня 2016 року була не дійсною і позивач не надав пояснень з цього факту, не надав суду для огляду оригінал страхового поліса, на чому наполягав відповідач, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в порядку регресу. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 04 січня 2016 року в м. Харкові трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля Renault 19, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 29 січня 2016 року постановою Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу. 23 вересня 2015 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 був укладений договір страхування транспортних засобів № АМ 102007, предметом якого є страхування автомобіля Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . До ПрАТ СК «ПЗУ Україна» звернувся потерпілий ОСОБА_2 із заявою про пошкодження транспортного засобу в зв`язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком відповідно до умов договору. Позивач посилається, що на підставі страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, виходячи із рахунку, звіту здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 44456,95 грн. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аналогічні положення містяться в частині першій ст. 990 ЦК України. Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Така ж позиція викладена у ст. 27 Закону України «Про страхування». Відповідно до наведених положень до страховика, в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування є суброгацією. Відповідно до ст. 980 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Таким чином, ЦК України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме: особисте, майнове та страхування відповідальності. Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів. Суброгація істотно відрізняється від регресу. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов`язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Отже, регрес це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов`язок за страховим зобов`язанням. А, отже, у страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов`язання страховиком суброгація не припустима, оскільки виникають правовідносини із відшкодування витрат у порядку регресу. Відповідно п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також відповідальності власників наземних транспортних засобів; нормативно-правовий акт № 1961-IV від 01.07.2004, статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування. Із правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, викладеного в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-112цс13 вбачається, що при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). Страхувальник, який отримав майнову шкоду, набув право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача. Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України щодо майнової шкоди. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача. Разом із тим, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу за наявності певних умов. Так, відповідно до п.п. 38.1; 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених п.п. 33.1.4. п. 33.1 ст. 33 Закону відповідно до яких, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку. Так, підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов`язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону). Як свідчать матеріали справи, 04 січня 2016 року в м. Харкові трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля Renault 19, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 29 січня 2016 року постановою Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу. 23 вересня 2015 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № АМ 102007, предметом якого є страхування автомобіля Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк дії договору з 23 вересня 2015 року по 24 вересня 2016 року. (а.с. 42). 04 січня 2016 року до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» звернулась водій пошкодженого транспортного засобу - потерпіла ОСОБА_2 із заявою про настання страхового випадку відповідно до договору страхування КАСКО. (а.с. 43). На адресу ОСОБА_1 було направлено претензію щодо відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в якій керуючись ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 993, 1187 та п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України запропоновано врегулювати дане питання в досудовому порядку та здійснити відшкодування шкоди на рахунок приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в розмірі 44456, 95 грн. (а.с. 78-79). Таким чином, у даному випадку виникло декілька видів зобов`язань, саме: деліктне зобов`язання між потерпілою ОСОБА_2 та завдавачем шкоди - відповідачем ОСОБА_1 - із завдання шкоди внаслідок ДТП та договірне зобов`язання між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) і власником автомобіля «Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 (страхувальник) - за договором добровільного страхування наземного транспорту КАСКО № АМ 102007, від 23 вересня 2015 року. Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини Як на підставу своїх позовних вимог приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» посилалась на те, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було виплачено страхове відшкодування саме за договором добровільного страхування наземного транспорту КАСКО № АМ 102007 від 23 вересня 2015 року, який укладено між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) і власником автомобіля «Hуundai і30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 (страхувальник), яка є потерпілою. При цьому як на правове обґрунтування позовних вимог позивач посилається на вимоги статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування». За таких обставин вимога страховика потерпілої приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» у зв`язку із виплатою страхового відшкодування до завдавача шкоди ОСОБА_1 не є регресною, а заснована на інших приписах законодавства, якими, як вбачається з матеріалів справи, і керувався позивач, пред`являючи вимоги до відповідача. Враховуючи викладене, відносини виникли між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», яка є страховиком потерпілої особи, і завдавачем шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування за договором добровільного страхування засновані на суброгації - переході до страховика потерпілої приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», права вимоги до завдавача шкоди ОСОБА_1 у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто, заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування». Вимоги ж, які виникають на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, регулюються правилами статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які є регресними. У такому випадку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Проте, пред`являючи позов, на статтю 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як на правове обґрунтування даного позову, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», не посилалось. Як на підставу вимог позивач вказав, що існує різниця між договором добровільного страхування майна у даному випадку та обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки відсутність останнього не впливає на виплату страхового відшкодування, тому що виплата проводилась за договором добровільного страхування майна згідно норм чинного законодавства. У даній дорожньо - транспортній пригоді ОСОБА_2 є потерпілою, отже, вона мала право на відшкодування завданої їй шкоди за договором майнового страхування № АМ 102007 від 23 вересня 2015 року. Таким чином, позов подано на підставі вимог статей 993 ЦК України, 27 Закону України «Про страхування» в порядку суброгації у зв`язку з виплатою страховою компанією на користь потерпілої страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, який є в матеріалах справи. (а.с. 42). За таких обставин, обставини про те, чи укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності між ОСОБА_3 та страховою компанією не підлягають встановленню як такі, що не стосуються предмета доказування у даній справі, оскільки предметом позову є виплата страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування КАСКО. Враховуючи встановлені обставини справи, вивчивши матеріали справи, зважаючи на те, що пред`являючи позов приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» керувалось саме ст. 993 ЦК України і ст. 27 ЗУ «Про страхування», позов подано в порядку суброгації, що регулюється саме правильно зазначеними позивачем нормами права, а не в порядку регресу, який регулюється, зокрема, ст. 1191 ЦК України, ст. 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. З огляду на викладене вбачається, що позивачем правильно визначено характер спірних правовідносин в частині вимог до відповідача, оскільки в даному випадку наявний перехід існуючого права вимоги від страхувальника до страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування, до відповідача - заподіювача шкоди. Таким чином, до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» перейшло право вимоги до відповідача на підставі ст. 993 ЦК України - в порядку суброгації. Суд першої інстанції помилково вважав, що позивач, з метою захисту порушеного права звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в порядку регресу. Тому висновок суду про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми права, що регулюють право зворотної вимоги (регресу), у водія автомобіля Hуundai і30, ОСОБА_2 на момент ДТП не було діючого страхового поліса, а надана копія страхового поліса позивачем до позовної заяви за № АМ 102007 станом на 04 січня 2016 року була не дійсною і позивач не надав суду для огляду оригінал страхового поліса, є помилковими. Як свідчать матеріали справи, строк дії договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 102007 з 24 вересня 2015 року по 23 вересня 2016 року. (а.с. 42). Крім того, в довідці № 84607423 про дорожньо-транспортну пригоду зазначено відомості про наявність у ОСОБА_2 поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 8662073 зі строком дії до 23 вересня 2016 року. (а.с. 48). Водночас доводи ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять відомостей про наявність у ОСОБА_2 на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, такого страхового полісу позивач не надав, про те, що такий поліс є нечинним, є безпідставними. Оскільки правовідносини у даному випадку не регулюються нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», доводи про те, що у центральній базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не міститися інформація щодо договорів добровільного майнового страхування, є безпідставними з огляду на те, що згідно Положення про центральну базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в ній містяться відомості про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням, а не добровільного страхування наземних транспортних засобів. В матеріалах справи наявні довідка про дорожньо-транспортну пригоду № 84607423, додаток до звіту про результати огляду місця ДТП, звіт № PZU/0039/16 про оцінку вартості збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, ремонтна калькуляція від 19 січня 2016 року, протокол огляду транспортного засобу № 0039116/-164076. Також страховий акт № UA 20160110400010/L01/01 від 27 січня 2016 року, згідно якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування по даній події на підставі розрахунку (Додаток № 1) становить 44456,95 грн, нарахувати страхове відшкодування в розмірі 44456,95 грн, провести виплату відшкодування в розмірі 44456,95 грн., з додатком № 1 - розрахунок страхового відшкодування до страхового акту № UA 20160110400010/L01/01. На адресу ОСОБА_1 було направлено претензію щодо відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в якій керуючись ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 993,1187 та п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України запропоновано врегулювати дане питання в досудовому порядку та здійснити відшкодування шкоди на рахунок приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в розмірі 44 456, 95 грн. (а.с. 78-79). Позивач приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» посилається на те, що на підставі страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, виходячи із рахунку звіту здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 44 456,95 грн, що підтверджується, платіжним дорученням, копія якого в матеріалах справи відсутня. Частинами 1 - 4 ст. 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виплати приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» страхового відшкодування за вказаною ДТП у розмірі 44456,95 грн на користь ОСОБА_2 . З додатків до позовної заяви не вбачається, що позивач надавав в обґрунтування своїх позовних вимог платіжний документ підтверджуючий виплату у розмірі 44456,95 грн. Разом з тим, в суді першої інстанції представник позивача просив розглядати справу за його відсутності та за наявними в матеріалах справи доказами. Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою представником позивача також не було надано копію платіжного документа підтверджуючого виплату страхового відшкодування у розмірі 44456,95 грн. Таким чином, обставини про здійснення виплати страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 44 456,95 грн належними та допустимими доказами не підтверджено, відтак позовні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є недоведеними. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України). За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити з інших підстав. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, судовий збір покладається на позивача. Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Ільченко Юлії Олександрівни - задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку тільки у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 березня 2020 року. Головуючий - І.О. Бровченко Судді : І.В. Бурлака О.В. Маміна