Постанова 4807 № 335/15528/17

Дата документу 25.03.2020 Справа № 335/15528/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/15528/17 Головуючий у 1 інстанції Громова І.Б. Провадження № 22-ц/807/945/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Третя Запорізька державна нотаріальна контора про стягнення грошових коштів,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Третя Запорізька державна нотаріальна контора про стягнення грошових коштів . В обґрунтування позову зазначав, що 20 грудня 2014 року між ним і ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_3 була написана розписка, згідно якої він взяв в борг на господарські потреби 255 000 доларів США, які він зобов`язався повернути 20.05.2016 року. При передачі коштів були присутні свідки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 26 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою-претензією до спадкоємців ОСОБА_3 . Державний нотаріус Третьої Запорізької державної нотаріальної контори листом від 30.09.2016 року за №1790/02-14 повідомила про відкриття на підставі заяви-претензії позивача спадкової справи № 263 за 2016 рік після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що спадкоємицею ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, оскільки на момент її відкриття проживала та була зареєстрована разом із спадкодавцем за однією адресою. З огляду на викладене сума заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 складає 255 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 13.12.2017 року складає 6930900 гривень. Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить: 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 . Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість 1/4 частини квартири складає 256329,75 гривень.; 1/2 частка садового будинку АДРЕСА_4 ринкова вартість якої складає 134251 гривень.; 1/2 частка земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1012, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , ринкова вартість якої складає 66 605 гривень.; 1/2 частка земельної ділянки площею 0,054га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1013, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , ринкова вартість якої складає 66605 гривень.; 1/2 частка транспортного засобу ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість якої складає 82006 гривень. Таким чином, оскільки спадкоємець зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, стягненню з відповідачки, на думку позивача, підлягає 605 796,75 гривень. Просив суд стягнути з відповідача на його користь 605 796,75 грн. боргу спадкодавця та понесені судові витрати. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 24 лютого 2020 року на адресу Запорізького апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для стягнення боргу за позикою спадкодавця. Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно розписки від 20.12.2014 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_1 на господарчі потреби 255 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 20.05.2016 р. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було передано кошти ОСОБА_3 . Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт того що вони бачили як перераховувались гроші та як була написано розписку. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За приписами ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Положеннями ст. ст. 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Статтями 1281, 1282 ЦК України визначено порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців і порядок їх задоволення. У зв`язку зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 надіслав претензію кредитора 24.09.2016 р. до Третьої Запорізької державної нотаріальної контори, в якій повідомив, що йому стало відомо про смерть ОСОБА_3 , тобто через 4 місяці з моменту, коли йому стало відомо про смерть боржника ОСОБА_3 . Враховуючи положення ст.1282 ЦК України, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора, судом підлягає встановленню, яке саме майно спадкоємець отримав у спадщину та яка його вартість. Спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише: у разі прийняття майна у спадщину; у межах вартості успадкованого майна; у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця. Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції з наявних в матеріалах справи копій спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , встановлено, що відповідно до заяви від 01.11.2016 р., яка посвідчена консулом посольства України у Королівстві Норвегія за реєстровим номером 572/388 ОСОБА_6 та відповідно до заяви від 03.11.2016 р. посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Н.О., ОСОБА_7 відмовились від прийняття спадщини після смерті їх батька ОСОБА_3 . Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталась. Крім того, на запит Запорізького апеляційного суду, третя Запорізька державна нотаріальна контора направила копію спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , з якої також вбачається, що ОСОБА_2 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталась. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідач постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважається такою, що прийняла спадщину і повинна нести цивільно-правову відповідальність за борги спадкодавця. Проте, колегія суддів вважає вказані твердження безпідставними з огляду на те, що у відповідності до ч.2 ст. 1268 ЦК України обов`язковою умовою для прийняття спадщини є фактичне проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, однак доказів фактичного проживання відповідача ОСОБА_2 із спадкодавцем на час відкриття спадщини ні суду першої ні суду апеляційної інстанції надано не було. Скаржником не доведена вартість спадкового майна, яке на його думку було отримано відповідачем ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу про те, що після смерті ОСОБА_3 спадкова маса складається саме з зазначеного ним в позові майна. Судом першої інстанції вірно встановлено, що звіти про незалежну оцінку вартості майна складено не на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця, а саме: звіт про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 складено станом на 22.11.2016 р., звіт про незалежну оцінку земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1012 складено 07.09.2016 р., звіт про незалежну оцінку земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1013 складено 07.09.2016 р.; звіт про незалежну оцінку садового будинку АДРЕСА_6 , літ.А-2, розташованого за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Лукашівська сільська рада, садівниче товариство «Колос» складено 07.09.2016 р.; звіт про незалежну оцінку транспортного засобу ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 складено 22.09.2016 р. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вказане ним спадкове майно було придбано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в шлюбі. В копіях наданої спадкової справи відсутня копія свідоцтва про одруження та заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини. Доказів, які підтверджують, яке саме майно прийняла у спадок відповідач та яка його вартість, позивачем не надано, що унеможливлює стягнення з нього заявлених позивачем грошових коштів. В спадковій справі, відкритої після смерті ОСОБА_3 , як і в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Враховуючи відсутність підстав для стягнення боргу за позикою спадкодавця, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 березня 2020 року. Головуючий Судді: