Ухвала КЦС ВС № 592/6413/18

Ухвала 27 березня 2020 року м. Київ справа № 592/6413/18 провадження № 61-3281ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ часток в успадкованому майні та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення частки в натурі, ВСТАНОВИВ: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом, в якому просила: провести поділ успадкованого майна, виділивши їй в натурі з визнанням права власності на 1/2 частку житлового будинку «Е-1» з прибудовою, господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:09:015:0010, по АДРЕСА_1 , припинивши на 1/2 їх частину право власності ОСОБА_2 ; виділити їй в натурі з визнанням за нею права власності на 0,0022 га із земельної ділянки АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5910136600:09:015:0011; виділити в натурі ОСОБА_2 з визнанням за ним права власності на належну їй 1/2 частку житлового будинку «А-1» з прибудовою, господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, по АДРЕСА_2 , припинивши її право власності на 1/2 їх частину; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за різницю вартості часток в житлових будинках в сумі 60 043 грн. У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустріним позовом, в якому просив: виділити йому в натурі 1/2 частку із спадкового майна, яке складається з домоволодіння по АДРЕСА_2 , а саме житловий будинок «А-1» з прибудовою, господарчими будівлями і спорудами, та земельної ділянки площею 0,0313 га. Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 вересня 2019 року первісний позов задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 в натурі з визнанням права власності на 1/2 частину житлового будинку (літера «Е-1») з прибудовою (літера «е»), ґанком (літера» е-1») загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 57,0 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: літера «п/г1» - погрібом; літера «О» - гаражем, літера «П» - навісом»; літера «Н» - навісом; літера «З» - вбиральнею; літера «Х» - душем; №№ 4-6 - огорожею, які розташовані по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3; частину земельної ділянки площею 0,0269 га, кадастровий номер 5910136600:09:015:0010, припинивши на 1/2 частину право власності ОСОБА_2 . Виділено ОСОБА_1 в натурі із земельної ділянки по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, з визнанням права власності на 0,022 га /22 кв. м/ згідно з висновком земельно-технічної експертизи. Виділено в натурі ОСОБА_2 з визнанням за ним права власності на належну ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку (літера «А-1») з житловою прибудовою (літера «А1-1»), тамбуром (літера «а»), ґанком (літера «а1») загальною площею 49,6 кв. м, житловою площею 40,9 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: літера «п/г» - погрібом; літера «О» - гаражем; літера «П» - навісом; літера «У» - навісом; літера «Р» - навісом; літера «С» - убиральнею; літера «Т» - душем; літера «І» - колонкою питною; літера «11» - вигрібною ямою; №№1-3, 7,8 - огорожею та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0313 га, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, які розташовані в по АДРЕСА_2 , припинивши ОСОБА_1 право власності на 1/2 їх частину. В іншій частині первісного позову відмолено. Зустрічний позов задоволено частково. Виділено в натурі ОСОБА_2 1/2 частку із спадкового майна, яка складається з нерухомого майна по АДРЕСА_2 , а саме: житлового будинку (літера «А-1») з житловою прибудовою (літера «А1-1»), тамбуром (літера «а»), ґанком (літера »а1») загальною площею 40,9 кв. м з господарчими будівлями і спорудами: літера «п/г» - погрібом; літера «О» - гаражем; літера «П» - навісом; літера «У» - навісом; літера «Р» - навісом; літера «С» - убиральнею; літера «Т» - душем; літера «І» - колонкою питною; літера «11» - вигрібною ямою; №№ 1-3, 7,8 - огорожею та 1/2 земельної ділянки площею 0,0313 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). В іншій частині позову відмолено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року (повний текст якої складено 20 січня 2020 року) апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Рижова С. Є. задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 вересня 2019 року скасовано. В задоволенні первісного і зустрічного позовів відмолено. 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до Сумського апеляційного суду на новий розгляд. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави (підстав), а також доплатити судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі 7 148,48 грн, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 0306304096855, заявник отримала вказану ухвалу 12 березня 2020 року. На виконання вимог вказаної ухвали 20 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року і оригінал квитанції від 20 березня 2020 року № ПН 215600426655 про сплату судового збору в розмірі 7 148,50 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що підставою для звернення з касаційною скаргою згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України є те, що апеляційний суд не врахував вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що отримавши свідоцтво про право власності на спадщину 23 жовтня 2017 року на 1/2 частину житлового будинку та земельну ділянку по АДРЕСА_2 та на 1/2 частину житлового будинку та земельну ділянку по АДРЕСА_1, ОСОБА_2 позбавив її можливості укласти договір про розподіл спадкового майна і вона була змушена отримати свідоцтво про належну їй 1/2 частину обох житлових будинків і земельних ділянок під ними. Не заперечуючи, щоб кожному з них було виділено житловий будинок і земельну ділянку, відповідач проігнорував, що частки хоч і є рівними, але вартість їх різна. Суттєвим є питання площі земельних ділянок, оскільки без виділення їй 0,22 кв. м вона взагалі залишиться без городу і не буде мати проходу по двору, у зв`язку з чим буде порушене її право на мирне володіння своїм майном. Якщо майно виділяється стороні в натурі, то логічним є припинення права іншої сторони на вказане майно, оскільки право власності сторін було зареєстроване нотаріусом після видачі свідоцтва про право на спадщину. Кожен учасник права спільної часткової власності має суб`єктивне цивільне право на виділ своєї частки. Крім того, підставою для подання касаційної скарги є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційний суд не застосував вимог статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і безпідставно вийшов за межі апеляційної скарги. Наведені в уточненій касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», на яку послалася заявник, не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення. Крім того, у вказаних заявником пунктах 6, 7, 14 постанови Пленуму Верховний Суд України роз`яснив особливості застосування положень Закону України «Про власність», який втратив чинність 20 червня 2007 року. Натомість, звертаючись до суду з позовом в цій справі, заявник просила здійснити виділ частки із спільного майна на підставі положень статті 364 ЦК України. Тому висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать висновкам про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Доводи заявника також не свідчать про оскарження судового рішення апеляційного суду на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник не вказала, з якої підстави (підстав), передбаченої (передбачених) частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України оскаржується судове рішення. Незастосування апеляційним судом певних норм матеріального права і вихід за межі апеляційної скарги не входить до переліку передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України підстав для скасування судового рішення. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху та її повернення в разі неусунення недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала. У відведений судом строк заявник не виконала вимог ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав), не вказала, недоліків касаційної скарги не усунула, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження. Тому касаційна скарга підлягає поверненню. Частинами п`ятою і шостою статті 393 ЦПК України передбачено, що питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. А. Стрільчук