Постанова 4804 № 236/4794/19

Єдиний унікальний номер 236/4794/19 Номер провадження 22-ц/804/1195/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді доповідача Мірути О.А., суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» по цивільній справі № 236/4794/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, на рішення Краснолиманського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2020 року, суддя Саржевська І.В., повий текст рішення виготовлений 29 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого послалась на те, що вона починаючи з 06 липня року по 17 липня 2017 року перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем. 17 липня 2017 року її звільнено на підставі наказу № 932-ОС від 17 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату та не виплачено заробітну плату за період з березня по липень 2017 року. Просила суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 17012, 98 грн. за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 рік. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 по 17.07.2017 в сумі 17113, 84 гривень (без утримання з цих сум податків та інших обов`язкових платежів). Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) гривень. Судове рішення мотивоване тим, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду відповідач АТ «Українська залізниця» посилається на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не врахована та обставина, що позивачем не підтверджено нарахування заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, довідка підписана особою яка втратила повноваження на підписання фінансових документів, також не має печатки, штемпеля та вихідного номера, що ставить під сумнів їх дійсність. Позивачем не надано повідомлень про розміри оплати праці, відсутність у позивача таких повідомлень ставить під сумнів факт перебування позивача на робочому місці, виконання їм службових обов`язків, а як наслідок,- нарухування зробітної плати за відповідний період. Відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи підтверджує відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії фос - мажорних обставин (обставин непереборної сили). Також зазначають, що з 20 березня 2017 року, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Судом першої інстанції не прийнято до уваги його відсутність за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу у м. Донецьку, Луганську (місце роботи позивача) внаслідок форс-мажорних обставин з 20.03.2017 року, що підтверджується висновком торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року. Зазначене спричинило втрату контролю і доступу до своїх виробничих потужностей, нерухомого майна, комп`ютерних баз даних та первинної документації підприємства, зокрема трудових книжок, штатних розписів, розцінок та норм праці, табелів обліку використаного робочого часу, розпоряджень про надбавки та премії, які є основною підставою для нарахування працівникові заробітної плати за умови, що господарська діяльність підприємства здійснювалась, тому відповідач не має можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання перед позивачем згідно ст. ст.47, 83, 115, 116 КЗпП України. Також, на думку відповідача, судом першої інстанції не враховано положень ЦК України та КЗпП України, відповідно до яких особа, яка порушила зобов`язання через непереборну силу звільняється від відповідальності. Суд першої інстанції помилково не застосував до вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати положення та висновки, викладені в Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 з 06.07.2016 по 17.07.2017 працювала на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 4 розряду Сентянівської дільниці СЦБ ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с. 5-12). Наказом заступника начальника ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» від 18.03.2017 року № 20/ШЧ та наказом начальника СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН було встановлено початок простою з причин, не залежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року (а.с.27-31). Згідно з Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору № 932-ОС від 17.07.2017 ОСОБА_1 з 17.07.2017 звільнена з посади електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 4 розряду Сентянівської дільниці СЦБ ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с. 32). В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 29 днів відпустки, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано. Відповідно до зведеного розрахунку загальної суми на відшкодування заробітної плати, підписаного заступником начальника та головним бухгалтером підприємства, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає - 17012, 98 грн.(а.с. 23). Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня 2017 по 17 липня 2017 року, в яких зазначені суми до виплати за березень 2017 року - 1798,65 грн. (без урахування авансу - 1568,99 грн.), квітень 2017 року - 1862,49 грн., травень 2017 року - 1948,26 грн., червень 2017 року - 1948,26 грн., липень - 9556,18 грн. (в тому числі, компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні) (а.с. 18-22). До розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340). Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0» (а.с. 33-38). Відповідно до копії журналу обліку приходу-уходу працівників Сентянівської дільниці СЦБ та зв`язку, які знаходяться на простої, ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 10 днів (80 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11 (88) (а.с. 38-49). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа виникла з трудових відносин та ціна позову складає 17012, 98 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Частина перша цієї статті 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в його трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі. Наказом заступника начальника ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» від 18.03.2017 року № 20/ШЧ та наказом начальника СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року (а.с.27-31). Згідно з Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору № 932-ОС від 17.07.2017 ОСОБА_1 з 17.07.2017 звільнена з посади електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 4 розряду Сентянівської дільниці СЦБ ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с. 32). В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 29 днів відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано. Відповідно до зведеного розрахунку загальної суми на відшкодування заробітної плати, підписаного заступником начальника та головним бухгалтером підприємства, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає - 17012, 98 грн.(а.с. 23). Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня 2017 - 17 липня 2017 року, в яких зазначені суми до виплати за березень 2017 року - 1798, 65 грн. (без урахування авансу - 1568, 99 грн.), квітень 2017 року - 1862, 49 грн., травень 2017 року- 1948,26 грн., червень 2017 року - 1948, 26 грн., липень - 9556, 18 грн. (в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні) (а.с. 18-22). До розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340). Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0» (а.с. 33-38). Відповідно до копії журналу обліку приходу-уходу працівників Сентянівської дільниці СЦБ та зв`язку, які знаходяться на простої, ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 10 днів (80 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11 (88) (а.с. 38-49). Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня по липень 2017 року, та які їй були видані відповідачем відповідно до ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (а.с. 18-22). Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними. Розрахунки заробітної плати за квітень-липень 2017 року узгоджуються з наказом заступника начальника ВП «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» від 18.03.2017 року № 20/ШЧ та наказом начальника СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН про встановлення початку простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці (а.с. 27-31), зокрема: згідно розрахунків заробітної плати позивачу нараховано оплату простоїв у березні 10 днів (80 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11 (88) (а.с. 18-22). Відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростовували зазначену заборгованість по оплаті за час простою, так само не оспорюється наявність зазначеного наказу, також не оспорюється факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення його саме 17.07.2017. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем. Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належного доказу на підтвердження своїх позовних вимог є не обґрунтованими. Позивачем до позовної заяви додано наказ про припинення трудового договору № 932- ос від 17 липня 2017 року, який був виданий начальником дирекції залізничних перевезень ОСОБА_2 В . , тобто посадовою особою відповідача. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 29 днів відпустки, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано. Згідно до Наказу № 58-ДН від 16.03.2017 року «Про встановлення простою» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування, встановлено початок простою по причинах, не залежних від робітників 20.03.2017 року для всіх працівників апарату управління. Доручено начальниками структурних підрозділів встановити відповідними наказами початок простою з 20.03.2017 року для всіх працівників, підпорядкованих їм структурних підрозділів; забезпечити облік використання часу знаходження працівників у простої. До розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340). Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0» (а.с. 33-38). Відповідно до копії журналу обліку приходу-уходу працівників Сентянівської дільниці СЦБ та зв`язку, які знаходяться на простої, ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 10 днів (80 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11 (88) (а.с. 38-49). За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, частина 2 - збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Позивачем надано до суду копію трудової книжки, яка містить всі записи про час роботи позивача, розрахункові листи (табуляграми), наказ (розпорядження) про припинення трудового договору, наказ про встановлення простою. На підставі вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідачем надано відомості про виплату грошей за першу половину березня 2017 року, інших належних та допустимих доказів на спростування заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, яким підтверджується настання для відповідача з 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, є необґрунтованими. Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. У зв`язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв`язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях у зв`язку із скороченням штату, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об`єктивним та упереджуючим заходом. Втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (стаття 83 КЗпП України), вихідна допомога при звільненні (статті 44 КЗпП України) не є відповідальністю за порушення строків виплати належних працівнику при звільненні сум. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі. Апелянтом не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Щодо доводу апеляційної скарги про неналежність поданих позивачем доказів, які не є первинними документами, та неможливість стягнення заявлених сум через відсутність первинних документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що письмові докази, зокрема наказ «Про припинення трудового договору» № 932-ОС від 17.07.2017, табелі обліку використання робочого часу, розрахункові листи (табуляграми), зведений розрахунок загальної суми на відшкодування заробітної плати, які були досліджені судом з додержанням норм процесуального права, не спростовані відповідачем. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно до діючого трудового законодавства; а відповідачем не надано суду доказів, що на час складання цих документів відповідальні особи не мали повноважень. Таким чином, посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який, відхиляючи заперечення відповідача, обґрунтовано виходив з того, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин відсутність на підприємстві первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції визнає наведені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими. Також слід зазначити, що надані позивачем докази підтверджують припинення нарахування заробітної плати з березня 2017 року, однак не спростовують той факт, що з березня 2017 року по день звільнення позивачка виконувала свої трудові обов`язки. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Мірута О.А. Агєєв О.В. Космачевська Т.В.