Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1740/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1740/19 пров. № А/857/2706/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Большакової О.О., Кушнерика М.П., за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І. розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року про закриття провадження у справі № 260/1740/19 (ухвала постановлена в м.Ужгород, головуючий суддя Гаврилко С.Є. ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Гординського Ростислава Карловича про визнання дій протиправними та скасування постанови, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 02.12.2019 звернулася в суд із адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Гординського Ростислава Карловича, в якому просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Гординського Ростислава Карловича при примусовому виконанні виконавчого листа № 308/4387/15-ц від 09.02.2019 виданого Ужгородським міськрайонним судом щодо винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21 листопада 2019 року та скасувати дану постанову. В обґрунтування позову зазначає, що як випливає із постанови про опис та арешт (коштів) майна боржника від 21 листопада 2019 року, що прийнята приватним виконавцем у ході примусового виконання виконавчого листа № 308/4387/15-ц від 09 лютого 2017 року, боржником у даному виконавчому провадження є невістка позивача - ОСОБА_2 , однак відповідачем було протиправно описане та арештоване майно, яке належить на праві власності саме позивачеві, у зв`язку з чим просила визнати протиправною та скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21 листопада 2019 року, що прийнята у виконавчому провадженні № 56377486. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року провадження у справі № 260/1740/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Гординського Ростислава Карловича про визнання протиправними дій та скасування постанови закрито. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції скаргу ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції невірно сформовано предмет спору, що ним є право власності на майно позивача, а приватним виконавцем суду не надано жодного документу, який би підтверджував правомірність його дій щодо опису та арешту майна боржника. В даному випадку приватний виконавець Гординський Р.К. повинен був доказувати правомірність своїх дій, а саме надати суду докази того, що описане і арештоване ним майно є власністю боржника у виконавчому провадженні, що ним не було зроблено і даний факт залишено судом поза увагою і йому не дано належної правової оцінки. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в кому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 11 травня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Гординським Р.К. ухвалена постанова про відкриття виконавчого провадження №56377486 за виконавчим листом № 308/4387/15-ц від 09 лютого 2017 року, що виданий 09 лютого 2017 року Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів на загальну суму 291582,12 грн та судового збору в розмірі 2916 грн. Судом також встановлено, що відповідно до постанови про опис та арешт (коштів) майна боржника від 21 листопада 2019 року у виконавчому провадженні № 5377486 ухваленої приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Гординським Р.К. під час примусового виконання виконавчого листа № 308/4387/15-ц від 09 лютого 2017 року, що виданий 09 лютого 2017 року Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів на загальну суму 291582,12 грн та судового збору в розмірі 2916 грн, відповідачем було описане та арештоване майно, за адресою: АДРЕСА_1 в кількості 29 предметів. Згідно свідоцтва про право на спадщину серії ААВ №775014 від 14 березня 1997 року житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що також підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до оскаржуваної постанови боржник ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , що виданий 12 березня 2003 року Ужгородським МВ ГУМВС України в Закарпатській області. Не погоджуючись з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21 листопада 2019 року, позивач звернулася до суду з даним позовом. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між позивачем та відповідачем фактично існує спір з приводу того, хто є власником описаного майна - боржник чи позивач. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон № 1404-VIII («Про виконавче провадження»). Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. У відповідності до частини п`ятої статті 48 зазначеного Закону, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, врегульовано статтею 53 Закону №1404-VIII, частинами першою та другою якої визначено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. На підставі пунктів 4, 6 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Аналіз наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку про те, що з метою забезпечення виконання рішення про стягнення з боржника грошових коштів, виконавець на підставі відповідного судового рішення має право на примусове проникнення до приміщення особи, в якої перебуває майно боржника, накладання арешту на таке майно та вжиття заходів щодо його вилучення та передачі на зберігання іншим особам. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частин першої та другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Згідно з частиною першою ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності Предметом позову в цій справі є визнання протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21 листопада 2019 року та правомірність примусового опису та арешту майна, яке знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , в рамках виконавчого провадження № 5377486, відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника від 21 листопада 2019 року, а отже, існує спір про порушене майнове (цивільне) право позивача. З огляду на суть цих правовідносин і їх суб`єктний склад позивачу і потрібно визначити спосіб захисту права, за захистом якого він фактично звернувся з цим позовом. Отже, спори щодо права власності на майно яке було піддано арешту під час здійснення виконавчого провадження вирішуються судом у порядку позовного провадження за позовом особи, яка вважає його своєю власністю та оспорює законність рішення виконавця про визнання певного майна власністю боржника. Відтак, належним способом захисту порушеного права у таких правовідносинах є визнання права власності на майно, вилучення майна з акту опису та арешту, накладеного виконавцем. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 11 липня 2019 року у справі №520/1358/19. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний позов не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак необхідності закриття провадження у даній справі. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року про закриття провадження у справі № 260/1740/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді О. О. Большакова М. П. Кушнерик