Постанова 4806 № 308/3581/19

Справа № 308/3581/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 23 січня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А., з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бухтоярової Оксани Василівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 серпня 2019 року (у складі судді Бедьо В.І.) за скаргою ОСОБА_1 на рішення посадової особи органу державної виконавчої служби, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення посадової особи органу державної виконавчої служби в березні 2019 р. Просив: -визнати неправомірною і скасувати постанову заступника начальника відділу Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 19.03.2019 р. у виконавчому провадженні №44691461; -визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області щодо внесення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон і вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон у виконавчому провадженні №44691461. Обґрунтовуючи вимоги скарги щодо визнання неправомірною і скасування постанови про арешт майна боржника від 19.03.2019 р. у виконавчому провадження № 44691461, скаржник посилається на таке: -представником скаржника було надіслано до виконавчої служби заяву про те, що боржник не зможе з`явитися до виконавчої служби через перебування останнього за межами Закарпатської області; -борг перед стягувачем ОСОБА_2 частково погашений; -майно, на яке було накладено арешт, а саме частку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не належить боржнику, вказана квартира повністю належить дружині боржника згідно зі шлюбним договором; -розмір боргу в сумі 126 140 грн., який указаний у постанові про арешт майна, є безпідставним, оскільки не зрозуміло, з чого така сума боргу складається. Обґрунтовуючи вимоги скарги щодо визнання неправомірними дій посадової особи органу виконавчої влади щодо внесення подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні №44691461, скаржник посилається на те, що посадова особа органу державної виконавчої служби не мала права і накладати арешт на майно боржника, і вносити подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, оскільки останній не ухиляється від сплати боргу ОСОБА_2 , і ним уже було сплачено 800 доларів США на погашення боргу. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27 серпня 2019 р. у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено. Адвокат Бухтоярова О.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати цю ухвалу, а вимоги скарги задовольнити в повному обсязі. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого: -постанова про накладення арешту на майно боржника від 19.03.2019 р. порушує права скаржника на повагу до сімейного та приватного життя, порушує захист сімейних прав та інтересів; -вимога скарги щодо визнання неправомірними дій посадової особи органу виконавчої влади щодо внесення подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні №44691461 мала бути задоволена беззаперечно, оскільки в матеріалах справи міститься судове рішення про відмову в задоволенні вказаного подання. Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Суд виходив із безпідставності та необґрунтованості доводів скаржника. Згідно з положеннями ст. 367 ч.1 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність установленим обставинам, що мають значення для справи, належно оціненим доказам, нормам процесуального та матеріального права. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У силу вимог п.6 ч.3 ст.18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Із матеріалів справи вбачається, що на виконанні в Ужгородському МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області перебуває виконавче провадження № 44691461 з примусового виконання виконавчого листа № 308/2667/14 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 доларів США боргу, 1000 грн. моральної шкоди та 400 грн. у відшкодування судового збору. Постановою про арешт майна боржника від 19 березня 2019 р. було накладено арешт на все майно, що належить останньому, в т.ч. на частку боржника в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10). У березні 2019 р. Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_1 за межі України (а.с.11-13). Доводи апеляційної скарги зводяться до неправомірності винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та внесення до суду подання про тимчасове обмеження у праві за межі України боржника. Із цього приводу колегія суддів зауважує таке. Згідно з ч.ч.1,2 ст.56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Частиною 3 ст. 56 Закону передбачено, що арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Під час учинення дій щодо арешту майна боржника державним виконавцем було встановлено, що боржником рішення не виконано, в зв`язку з чим і було винесено відповідну постанову. ОСОБА_1 у апеляційній скарзі доводить, що державний виконавець не мав законних підстав для арешту майна боржника, а саме квартири, оскільки вона в повному обсязі належить дружині боржника згідно зі шлюбним договором. Однак, цей довід не заслуговує на увагу та спростовується ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2016 р. у цивільній справі № 308/13293/15, у якій суд констатував, що укладений шлюбний договір від 22 березня 2016 р. був направлений на уникнення ОСОБА_1 виконання рішень судів у примусовому порядку, відтак за ним було визначено частку в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі Ѕ. У зв`язку з цим державний виконавець відповідно до вимог Закону наділений повноваженнями, які спрямовані на примусове виконання судового рішення, в тому числі щодо накладення арешту на майно боржника. Тобто, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними. Із приводу твердження апелянта стосовно внесення державним виконавцем подання про тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України колегія суддів зазначає, що державний виконавець не обмежений Законом і має право вживати всіх заходів задля забезпечення ефективного виконання судового рішення, в тому числі одночасно і накладати арешт на майно боржника, і звертатися до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Тому доводи скаржника в цій частині є також необґрунтованими. Апеляційне твердження ОСОБА_1 про те, що вимога скарги про визнання неправомірними дій заступника начальника відділу Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області щодо внесення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон і вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон у виконавчому провадженні №44691461 мала бути задоволена беззаперечно, оскільки в матеріалах справи міститься судове рішення про відмову в задоволенні вказаного подання, ґрунтується на суб`єктивній позиції боржника і не має під собою жодного правового підґрунтя. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Провадження із виконання судових рішень є завершальною і невід`ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі. Основним завданням реалізації права на справедливий суд після ухвалення судового рішення є його виконання у добровільному чи примусовому порядку. Із огляду на матеріали справи можна дійти висновку, що державний виконавець, виносячи постанову про арешт майна боржника та звертаючись до суду з подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, діяв у спосіб та відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» і його діями не порушено права та законні інтереси боржника. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і на їх правильність не впливають. За наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Бухтоярової Оксани Василівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 06 лютого 2020 р. Судді: