Постанова 4804 № 242/6462/19

22-ц/804/1277/20 242/6462/19 Єдиний унікальний номер 242/6462/19 Номер провадження 22-ц/804/1277/20 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 25 березня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Баркова В.М., Мироненко І.П., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року у складі суду Коліщук З.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 11 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах з 22.05.1995 року по 26.09.2019 року та працював прохідником з повним робочим днем в шахті, звільнений за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням з виплатою допомоги за стажем роботи в галузі як пенсіонеру на підставі наказу № 790-К від 26.09.2019 року. До суду він звернувся із позовом внаслідок не виконання відповідачем обов`язку по проведенню розрахунку при звільненні, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, яка станом на 29.10.2019 року складає 100 115,20 грн. Уточнивши позовні вимоги зазначив, що оскільки останній місяць перед звільненням він знаходився у відпустці, просив при визначенні середньоденної заробітної плати рахувати 2 останніх повних місяці роботи, а саме: червень 2019 року - 1515,91 грн. - 18 відпрацьованих днів; липень 2019 року -11021,78 грн. - 19 днів, при чому середньоденна заробітна плата дорівнює 338 грн. 85 коп.: (1515,91 грн. + 11021,78 грн.)=12537,69 грн.; (18 дн.+19 дн.)=37; 12537,69:37=338 грн. 85 коп. Просив стягнути з ДП «Селидіввугілля» на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 100 115 грн. 20 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку з 27.09.2019 року по день винесення рішення, судові витрати на користь держави просив стягнути з відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 63525грн. 42коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28124 грн. 55коп. Вирішено питання щодо судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дослідив довідки видані ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля» за № 557 від 09.12.2019 року, та за № 567 від 11.12.2019 року, з яких вбачається, що заборгованість по заробітній платі позивачу погашена, проте, залишилася заборгованість по вихідній допомозі за невиконання умов колективного договору та по вихідній допомозі за довгорічну працю у вугільній промисловості за вересень 2019 року, яка дорівнює 63525 грн. 42 коп. Визначаючи кількість днів затримки розрахунку, суд врахував положення листа № 78/0/206/18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році», а саме, що з 26.09.2019 року (день звільнення) по 15 січня 2020 року (день ухвалення судового рішення) кількість днів затримки дорівнює 83 дні. Враховуючи визначений позивачем в уточненому позові розмір середньоденної заробітної плати, сума компенсації за час затримки розрахунку станом на день постановлення рішення складає: 28124 грн. 55 коп.(338,85 грн.(середньоденна заробітна плата) х 83 (кількість днів затримки розрахунку). Короткий зміст вимог апеляційної скарги, доводи та заперечення щодо неї Не погодившись з даним рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28124,55грн. та ухвалити в цій частині нове, яким визнати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 56358,60грн., в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що Селидівським міським судом Донецької області при розрахунку середньоденної (годинної) заробітної плати не вірно вказана заробітна плата за червень місяць, тому як вірною є - 14 101,95грн., а не 1515,91грн., як зазначено в рішенні. Таким чином, середньоденна заробітна плата в рішенні суду першої інстанції зазначена в розмірі 338,85грн. є не вірною, а вірна середньоденна заробітна плата дорівнює розміру 679,02грн. Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини. Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі не оскаржується, тому в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 22.05.1995 перебував у трудових відносинах з ДП «Селидіввугілля» ВП «шахта «Україна», про що свідчать записи у трудовій книжці. (а.с.12) Згідно запису № 38 трудової книжки, ОСОБА_1 за наказом № 790-к від 26.09.2019 року звільнено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням умов колективного договору (несвоєчасною виплатою заробітної плати) з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-місячного середнього заробітку з виплатою одноразової допомоги за стаж роботи в галузі в розмірі 3-х середньомісячних заробітків. (а.с.17) На час звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість по заробітній платі, яка дорівнює 100 115,20 грн., що підтверджується довідкою № 1-2541, виданою ДП «Селидіввугілля» ВП «шахта «Україна» від 30.10.2019 року. (а.с.11) З довідки № 557 від 09.12.2019 року та довідки № 567 від 11.12.2019 року, виданої ВП «шахта Україна» ДП «Селидіввугілля» вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні 26.09.2019 року не виплачено заборгованість по зарплаті у сумі 100 115,20 грн. Станом на 06.12.2019 року заборгованість по зарплаті виплачено ОСОБА_1 у розмірі 36589,78 грн. Залишилась невиплаченою заборгованість по вихідній допомозі за невиконання умов колективного договору та по вихідній допомозі за довгорічну працю у вугільній промисловості за вересень 2019 року в сумі 63525,42 грн. (а.с.27, 30) Визначаючи компенсацію за час затримки розрахунку станом на день постановлення рішення, суд врахував визначений позивачем в уточненому позові розмір середньоденної заробітної плати в сумі 338,85 грн. та кількість днів затримки розрахунку. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. У частині першій статті 47 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату. Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за №

100. Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно положень ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доводи апеляційної скарги, що Селидівським міським судом Донецької області не вірно вказана заробітна плата за червень місяць в сумі 1515,91грн., тоді як вірною є її розмір в сумі 14 101,95грн., внаслідок зазначеного, середньоденна заробітна плата в рішенні суду першої інстанції помилково зазначена в розмірі 338,85грн., тоді як повинна була в розмірі 679,02грн., а вказана невідповідність стала підставою для невірного визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28124,55грн., який повинен був дорівнювати розміру 56358,60грн. необґрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви додано довідку №504 від 30.10.2019 року в якій зазначено, розмір заборгованості по заробітній платі за червень 2019 року в сумі 1515,91грн. та липень 2019 року в сумі 11021,78грн.(а.с.11) 28.12.2019 року позивачем було подано до суду першої інстанції уточнення до позовної заяви, в якому він зазначив, що при визначенні середньоденної заробітної плати треба рахувати 2 останніх повних місяці роботи, а саме: червень 2019 року - 1515,91 грн. - 18 відпрацьованих днів; липень 2019 року -11021, 78 грн. - 19 відпрацьованих днів. Середньоденна заробітна плата складає 338 грн. 85 коп.: (1515,91 грн. + 11021,78 грн.)=12537,69 грн.; (18 дн.+19 дн.)=37; 12537,69:37=338 грн. 85 коп. (а.с.32) З наведеного вбачається, що позивач не надав суду доказів, що його заробіток в червні 2019 року дорівнював 14 101,95грн. Він не заявляв клопотання, у відповідності до положень ч.1 ст.84 ЦПК України, про витребування доказів стосовно вказаної обставини судом першої інстанції. В якості доказу, що заробіток в червні 2019 року дорівнював 14 101,95грн. позивач надав табуляграму лише суду апеляційної інстанції. Відповідно ч.2 ст.229 ЦПК України, докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого рішення. Відповідно до ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не вірно зазначена сума середньоденної заробітної плати у розмірі 338,85грн. не відповідає обставинам справи, оскільки позивач у своїх уточненнях до позовної заяви просив застосувати середньоденну заробітну плату саме у розмірі 338,85грн., яку суд першої інстанції і застосував у розрахунку, розглядаючи справу в межах заявлених вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За вказаних обставин доводи позивача про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для скасування рішення першої інстанції в частині стягненої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивачем не надано. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2020 року. Керуючись ст. ст. 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав передбачених ст.389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Т.І. Биліна Судді В.М. Барков І.П. Мироненко