Постанова 4811 № 459/260/22

Справа № 459/260/22 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д. Провадження № 22-ц/811/2653/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. розглянувши у місті Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належали при звільненні, ВСТАНОВИЛА: 01.02.2022 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Львіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65201 грн. На обґрунтування позову посилалася на те, що вона працювала у ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля». При звільненні з нею не було проведено розрахунок по заробітній платі, яка станом на 17.09.2021 складала 131890,38 грн. Остаточний розрахунок було проведено 30.12.2021. На підставі наведеного просила задовольнити позов та стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ч.1 ст.117 КЗпП у розмірі 65201,06 грн. згідно із наданим розрахунком. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 65 201,06 грн середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належали при звільненні. Стягнуто з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору. Рішення суду оскаржило ДП «Львіввугілля», подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачка в день звільнення не працювала та з вимогою про виплату сум, належних їй від підприємства при звільненні, до ДП «Львіввугілля» не зверталася, відтак, правова підстава для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, відсутня. Зазначає, що ДП «Львіввугілля» вчинило дії, спрямовані на виконання обов`язку, передбаченого ст.116 КЗпП України, виплативши усі належні позивачу від підприємства виплати самостійно. Просить рішення суду скасувати та постановити нову постанову, яким у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі ОСОБА_1 працювала у ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля», що підтверджується копією трудової книжки. На підставі наказу № 147-к від 17.09.2021 ОСОБА_1 була звільнена з посади в.о. зав.складу ВМ (роздавальника ВМ) ВіТБ з 17.09.2021 у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (профзахворювання) згідно п.2 ст.40 КЗпП України. Встановлено, що станом на час звільнення позивачки з роботи відповідачем не було виплачено заробітну плату, яка належала ОСОБА_1 при звільненні. Згідно із довідкою ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» № 4/1-15/1705 від 31.12.2021 заборгованість по заробітній платі позивачки погашена 30.12.2021. Задовольняючи позов та стягуючи з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 65201,06 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не було виплачено заробітну плату, яка належала ОСОБА_1 у день звільнення, наявні підстави для стягнення в її користь середнього заробіттку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п`ята статті 235 КЗпП України). Відповідно до частин першої та другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Ураховуючи зазначені положення законодавства України, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц. Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення 17.09.2021 ОСОБА_1 не працювала, а перебувала у щорічній відпустці, що підтверджується копією наказу ДП «Львіввугілля» № 143 від 13.09.2021. Таким чином, враховуючи, що у день звільнення 17.09.2021 позивачка не працювала, з вимогою про проведення розрахунку до ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» не зверталася, а роботодавець вчинив дії, спрямовані на виконання обов`язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, з виплати ОСОБА_1 належних їй сум при звільненні до пред`явлення нею позову, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для притягнення роботодавця до відповідальності згідно ст. 117 КЗпП України. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, рішення суду слід скасувати та постановити нову постанову про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» задовольнити. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2022 року скасувати та постановити нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належали при звільненні відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 10.01.2023 Головуючий Судді