Постанова 4854 № 400/2110/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2110/19 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ГУ ДФС в Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1441-25 від 14.05.2019р. на суму 34 281,85грн.. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 4.07.2019р. він отримав вимогу ГУ ДФС в Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1441-25 від 14.05.2019р. на суму 34 281,85грн., яка сформована в автоматичному режимі, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів. Позивач не погоджується з вказаною вимогою, оскільки з 2013р. не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходів від неї, у зв`язку з чим не подає податкової та іншої звітності до податкового органу, фактично припинивши підприємницьку діяльність. Посилаючись на вказані обставини звернувся в суд із відповідним позовом. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1441-25 від 14.05.2019р. на суму 34 281,85грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,4грн., що був сплачений платіжною квитанцією за №0.0.1422345140.1 від 29.07.2019р.. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права. Сторони були сповіщені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, проте, в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили. З урахуванням належного сповіщення сторін, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ДФС протиправно сформовано вимогу в автоматичному режимі лише на підставі наявної інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску, а тому визначення суми недоїмки здійснено з порушенням чинних норм податкового законодавства України. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що у відповідності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 - 26.03.2001р. зареєстрований, як ФОП. Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 була «роздрібна торгівля з лотків на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (основними) (код КВЕД 47.82.)». З 2013р. він підприємницькою діяльністю не займається, торгівлю не веде. 4.07.2019р. ОСОБА_1 отримав від податкового органу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1441-25 від 14.05.2019р. на суму 34 281,85грн., яка сформована в автоматичному режимі, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів. Позивач вважає вказані дії та рішення ДФС протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки порушують його права. У зв`язку із чим, позивач звернувся в суд із даним позовом. Перевіряючи правомірність дій та рішень податкового органу, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та скасування, судова колегія виходить з наступного. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Так, у відповідності до п.2 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Приписами п.4 ч.1 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Слід зазначити, що відповідно до п.4 ч.1 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Приписами абз.1 та 2 ч.5 ст.8 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній у 2017-2018р.) визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22% до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Відповідно з чинною до 1.01.2017р. редакцією п.2 і 3 ч.1 ст.7 («База нарахування єдиного внеску») ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, в якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2). Для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3). Мінімальним страховим внеском, згідно з п.5 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. З 1.01.2017р. слова «має право» в абз.2 п.2 ч.1 ст.7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" були замінені словом «зобов`язаний», а п.3 був доповнений абзацом такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у пп.1 п.291.4 ст.291 ПК України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється у відповідності до ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що податковим органом не надано відповідної інформації, на підставі якого пункту (2 чи 3) ч. 1 ст.7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", було здійснено нарахування ЄСВ позивачеві. При цьому, як п.2, та і п.3 ч.1 ст.7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", встановлено, що обов`язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску. Судова колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б встановлювали факт визначення позивачем бази нарахування єдиного внеску. За правилами до ч.2, 3 ст.9 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. З матеріалів справи вбачається, що ДФС перевірку правильності нарахування та сплати ОСОБА_1 єдиного внеску не здійснено, а також, ДФС не доведено наявність звітності, поданої позивачем та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нараховується єдиний внесок. Також, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 34 281,85грн.. Положеннями п.6 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. У відповідності до ч.4 ст.25 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Як зазначено в п.2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за №449 (надалі - Інструкція), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. За правилами п.3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10грн.. Положеннями п.4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності). Отже, судова колегія вважає, що податковий орган визначив суму недоїмки позивачу з порушенням вимог ч.3 ст.9 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та п.4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у ДФС інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки податковий орган діяв з порушенням норм податкового законодавства України, чим порушив права позивача. В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв