Постанова 4855 № 320/2749/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2749/20 Головуючий у 1 інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Бужак Н.П. Парінова А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-71160-17 від 15 листопада 2019 року. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки, він не здійснював підприємницьку діяльність. Також, апелянт посилається на протиправну бездіяльність контролюючого органу, яка полягає у не здійсненні заходів щодо виключення відомостей з ЄДРПОУ ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 09 червня 2006 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03 лютого 2020 року. Головним управління ДФС у Миколаївській області винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-71160-17 від 15 листопада 2019 року на суму 26 539 грн. 26 коп. Цю вимогу про сплату боргу (недоїмки) направлено на адресу ОСОБА_1 , що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримано оскаржувану вимогу, вказана обставина підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. ОСОБА_1 подано до Державної податкової служби України скаргу від 07 лютого 2020 року на вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача № Ф-71160-17 від 15 листопада 2019 року на суму 26 539 грн. 26 коп. Рішенням Державної податкової служби України від 12 березня 2020 року № 9179/6/99-00-08-06-01-06 ОСОБА_1 повідомлено, що скарга подана з порушенням встановленого 10-денного строку для її подання, а тому, вона не підлягає розгляду ДПС України. Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами пункту 2 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов`язаний; своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Положеннями пункту 2 частини 1 статті 7 Закону№ 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В силу ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно частини 2 статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Положеннями ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449). Згідно пункту 1 розділу І вказаної Інструкції, ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів. Відповідно до п.п. 1-2 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. В силу абз. 1 п. 3 розділу VI Інструкції №449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкції. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п. 4 розділу VI Інструкції №449). Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у Миколаївській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2019 року № Ф-71160-17. Згідно вказаної вимоги, ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн. Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 з 2009 року не здійснював підприємницьку діяльність, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено базу нарахування єдиного внеску. Із зазначеної норми вбачається, що базою для нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Якщо ж платником не отримано дохід (прибуток), не залежно від причин, він зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Одночасно сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 вказав наступне: «…особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем». Таким чином, колегія суддів вважає, що, починаючи з 01 січня 2017 року, ОСОБА_1 , незалежно від здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку, зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч. 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Згідно ч. 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Як встановлено судом першої інстанції, 03 лютого 2020 р. позивачем припинено підприємницьку діяльність, але не знято з обліку та реєстрації. Таким чином, в період, за який позивачу було нараховано єдиний внесок (2017 рік -ІІІ квартал 2019 року), ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок. Щодо доводів апелянта про те, що контролюючий орган був зобов`язаний ще у 2013 році звернутися до суду на підставі виданого керівником розпорядження з метою скасування державної реєстрації як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 11.30 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року за №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року №1562/20300, в редакції, що діяла до 10.05.2016 року, було передбачено, що якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі: неподання протягом одного року до контролюючих органів податкових декларацій, документів податкової звітності; якщо установчі документи суперечать чинному законодавству; провадження діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству; наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; наявності у контролюючого органу передбачених законами України інших підстав для постановлення судового рішення щодо припинення (ліквідації) чи скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання, то керівник контролюючого органу приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. На переконання колегії суддів, питання необхідності звернення контролюючого органу у 2013 році до суду з метою скасування державної реєстрації як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не належить до предмету розгляду у даній праві при вирішенні питання правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Миколаївській області № Ф-71160-17 від 15 листопада 2019 року. Крім того, як було вищевказано, лише внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позбавляє особу такого статусу. Доводи апелянта про порушення процедури нарахування недоїмки з ЄСВ, оскільки, позивачу не був вручений акт перевірки, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. Відповідно до п. 4 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Отже, вищевказана норма дає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Із матеріалів справи вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-71160-17 від 15 листопада 2019 року була сформована саме на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Також, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на порушення процедури формування та надсилання оскаржуваної вимоги, у даному випадку, не є підставою для її скасування, з урахуванням ст. 67 Конституції України, якою визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Враховуючи вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому порядку та дотримано положення щодо порядку вручення оскаржуваної вимоги позивачеві, що підтверджується доказами наявними, в матеріалах справи. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Бужак Н.П. Парінов А.Б.