Постанова 4852 № 160/6246/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 березня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6246/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 (головуючий суддя Юхно І.В.) в адміністративній справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,- ВСТАНОВИВ: Позивач, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , просив: - стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 16 781,50 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем (ФОП ОСОБА_1 ) в порушення вимог статтей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не сплачено в строк до 15.04.2019 року адміністративно-господарські санкції у сумі 16 781,50 грн. за одне робоче місце, призначених для працевлаштування особи зі встановленою інвалідністю і не зайняте інвалідом. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач безпідставно відмовив у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2018 року, які зверталися безпосередньо до фізичної особи-підприємця або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами, до суду не надано. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що відповідачем (ФОП ОСОБА_1 ) в порушення вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не сплачено в строк до 15.04.2019 року адміністративно-господарські санкції у сумі 16 781,50 грн. за одне робоче місце, призначених для працевлаштування особи зі встановленою інвалідністю і не зайняте інвалідом. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем (ФОП ОСОБА_1 ) - не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження силу ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. 28.02.2019 року ФОП ОСОБА_1 подала до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік, відповідно до якого у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 10 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - не працює жодної особи; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 335 000,63 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 33 563 грн. У рядку 6 вказаного звіту відповідачем (ФОП ОСОБА_1 ) не визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів та не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 16781,50 грн. за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів (не працевлаштування 1 особи зі встановленою інвалідністю в 2018 році). Судом апеляційної інстанції встановлено, суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, норми Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991року №875-ХІІ, норми Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини. Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, в силу норм Конституції України, відповідач як суб`єкт владних повноважень має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991року №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Водночас, відповідно до частини 1 та 2 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. При цьому, спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. За приписами частини 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Слід взяти до уваги, що за змістом статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року по справі № 21-95а13 та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року по справі №811/696/17, від 06 лютого 2018 року по справі №811/693/17, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН ""Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок №316). За положеннями пункту 5 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Водночас, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів. Матеріалами справи підтверджується, що у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 становила 10 осіб, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа, при цьому у відповідача не працювало особи з інвалідністю. Однак, відповідачем надано до Кам`янського міського центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 10.01.2018 року, від 07.02.2018 року, від 07.03.2018 року, від 02.04.2018 року, від 25.05.2018 року, від 22.06.2018 року, 24.07.2018 року, 28.08.2018 року, 27.09.2018, що підтверджується копіями звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відмітками про отримання центром зайнятості, які міститься у матеріалах справи. Крім того, в матеріалах справи міститься відповідь Кам`янського міського центру зайнятості від 19.07.2019 року №1939 на запит відповідача, в якій зазначено, що протягом 2018 року на обліку в міському центрі зайнятості перебувало 141 особа з інвалідністю. За цей період було запропоновано працевлаштування до ФОП ОСОБА_1 трьом особам, які відмовились від направлення на працевлаштування (2 особи не надали корінці з відповіддю від роботодавця). Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи містять відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зазначено, що 26.10.2018 року, у зв`язку зі зміною діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , всі працівники були звільнені. Проте, відповідно до п.2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року, відповідач не може надати до суду книгу обліку ведення трудових книжок і вкладишів до них, так як останні безпосередньо зберігаються у працівників. Водночас, матеріали справи містять копію звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 4 форми №Д4) за жовтень 2018 року, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період становила 10 осіб, зі встановленою інвалідністю - жодної особи. В силу таблиці 5 «Відомості про трудові відносини та період проходження військової служби» встановлено, що між відповідачем припинено трудові (або цивільно-правові) відносини на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, зокрема з: - ОСОБА_2 наказ №12 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_3 наказ №13 26.10.2018 року; - ОСОБА_4 наказ №14 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_5 наказ №93 від 01.10.2018 року та наказ №15 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_6 наказ №16 від 26.10.2018 року, - ОСОБА_7 наказ №17 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_8 наказ №18 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_9 наказ №19 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_10 наказ №20 від 26.10.2018 року; - ОСОБА_11 наказ №21 від 26.10.2018 року. Зокрема, впродовж 2018 року відповідачем (ФОП ОСОБА_1 ) по жодній особі зі встановленою інвалідністю не було видано наказу про прийняття на роботу або звільнення з неї, що підтверджується документально. Таким чином, роботодавцем ФОП ОСОБА_1 вжито усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування особи з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи. Викладені обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем (ФОП ОСОБА_1 ) вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році. При цьому, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що відповідач (ФОП ОСОБА_1 ) безпідставно відмовила у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2018 року, які зверталися безпосередньо до фізичної особи-підприємця або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами. Діючи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати не підлягають розподілу. Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня складення повного судового рішення. В повному обсязі постанова виготовлена 19.03.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова