Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/16899/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/16899/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Кучугурна Н.В.) в адміністративній справі №160/16899/25 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,- ВСТАНОВИВ: 11.07.2025 Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просить стягнути на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 53456,63грн. В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи та не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 53456,63грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму санкцій з відповідача у судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що факт вчинення правопорушення у сфері господарювання є доведеним, оскільки: факт невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю підтверджується Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України відповідно до Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 10 березня 2023 року № 14-1 та Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 10 березня 2023 року № 17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2023 р. за № 456/39512. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. У відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Так з метою працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач створив робоче місце для особи з інвалідністю та інформував центр зайнятості шляхом подання звітності форми 3-ПН у 2023 та 2024 р.р., в якій вказував про наявність в останнього 1-єї вакантної посади для особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком зазначених осіб для працевлаштування. За таких обставин підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву, колегія суддів доходить до наступного висновку. Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Позивач склав розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік, що підлягають сплаті Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, склала 8 осіб. Середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ, у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повинна складати 1 особу. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом. За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 53456,63 грн за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2024 році. Оскільки відповідач добровільно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що в діях відповідача відсутні порушення приписів Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування особи з інвалідністю. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ). Так, статтею 17 Закону № 875-ХІІ встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій у сфері зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Вищезазначених норми законодавства визначають, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників позивача за 2024 рік становить 8 осіб. Відтак, з огляду на вказані правові приписи та вищенаведений розрахунок, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях становить 1 особа. За приписами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901) затверджено порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який визначає механізм подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі форма № 3-ПН). Відповідно до п. 1.4. Порядку №827-22, Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Згідно п. 1.5. Порядку №827-22, Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи). Згідно п. 1.6. цього Порядку, роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна. Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Отже, на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Тобто, звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Відповідачем було створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, яке так і не було зайняте особою з інвалідністю. При цьому, у 2024 році необхідна кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідача до нормативу не змінилася у порівнянні з 2023 роком та становить 1 особу. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач подавав звіт форми № 3-ПН у 2023 та 2024 роках. (а.с. 25, 29). Таким чином, відповідачем у 2024 році, виконано обов`язок щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконано обов`язок щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів на спростування зазначеної інформації позивачем не надано, а також не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку відповідача. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/16899/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак