Постанова 4856 № 560/2954/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2954/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 25 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення да дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ПФУ у Хмельницькій області, в якому просив: - визнати рішення та дії Головного управління ПФУ у Хмельницькій області №28318/03 від 30.08.2019 про повернення без виконання документів про призначення пенсії за вислугу років протиправними; - зобов`язати Головне управління ПФУ у Хмельницькій області витребувати та здійснити повторний розгляд подання та документів, підготовлених Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України поданих 16.08.2019 для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 та статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на наявність у нього права на пенсію за вислугою років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", зазначає про протиправність повернення Головним управлінням ПФУ у Хмельницькій області поданих Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України документів для призначення йому пенсії за вислугу років без виконання, оскільки на день звільнення зі служби, позивач не досягнув 45-річного віку. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними відмову Головного управління ПФУ у Хмельницькій області, викладену в листі №28318/03 від 30.08.2019, щодо відсутності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугою років та дії щодо повернення Центрально-Західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України без виконання документів про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління ПФУ у Хмельницькій області витребувати та повторно розглянути подання та документи, підготовлені Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, подані 16.08.2019 для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 та статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що на час звільнення зі служби позивач не досягнув 45-річного віку, а календарна вислуга років на день його звільнення становить 14 років 01 місяць 29 днів, що виключає підстави для призначення йому пенсії за вислугу років. Також відповідач вказує, що оскільки подання про призначення пенсії позивачу за вислугою років надійшло до пенсійного органу 16.08.2019 року, посилання суду першої інстанції на норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2002 року є помилковим, оскільки до зазначених правовідносин застосовується норма закону, яка діяла на час звернення позивача за призначенням пенсії. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду засобами поштового зв`язку, позивач заперечив обгрунтованість вимог відповідача, як таких, що грунтуються на помилковому трактуванні норм пенсійного законодавства, та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. ОСОБА_1 відповідно до записів з трудової книжки з 25.10.1977 по 27.12.1979 проходив службу в лавах Радянської армії, з 01.08.1989 по 02.01.1997 - в органах внутрішніх справ України, з 18.01.2002 по 22.08.2003 - в органах кримінально-виконавчої системи. Відповідно до наказу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Хмельницькій області №51 о/с від 21.08.2003 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за пунктом 64, підпункт "ж" (за власним бажанням). Вислуга станом на день звільнення в календарному обчисленні становить 14 років 01 місяць 29 днів, з урахуванням пільгової служби - 16 років 00 місяців 26 днів. 26.11.2018 та 05.04.2019 позивач звертався до Центрально-Західного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України із заявою про направлення до Головного управління ПФУ у Хмельницькій області документів для призначення пільгової пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". За результатом розгляду поданих заяв, Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України підготувало та направило до Головного управління ПФУ у Хмельницькій області документи для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". За наслідками розгляду зазначених документів Головне управління ПФУ України в Хмельницькій області повернуло їх Центрально-Західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України без виконання, при цьому, повідомивши листом №В-911-0-02.26-04 від 05.09.2019 позивача про відсутність підстав для призначенні йому пенсії за вислугою років через недосягнення 45-річного віку на день звільнення зі служби. Вважаючи таку відмову Головного управління ПФУ у Хмельницькій області протиправною, позивач звернувся до суду за захистом свої прав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення позивача виникають не в момент його звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на призначення пенсії. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, зазначає наступне. Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Редакція пункту «б» зазначеної статті змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби. У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років при наявності інших обов`язкових показників. Так, відповідно до пункту «б» зазначеної статті в редакції, що діяла на час виникнення права на пенсію, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених зі служби у зв`язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ. Законом України від 04.04.2006 № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності з 29.04.2006, внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Як засвідчується матеріалами справи, на час звернення позивача до відповідача пункт «б» статті 12 передбачав, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України. В даному випадку, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку правовій позиції суду першої інстанції в даних правовідносинах, вважає за доцільне застосувати приписи статті 22 Конституції України, де визначено, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій.) Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення. Аналізуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особи (військовослужбовці), які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку (до набрання чинності Законом України від 04.04.2006 № 3591-IV) та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ. Вказана правова позиція узгоджується з правовими висновками викладеними в постановах Верховного Суду України від 10.02.2015 у справі № 21-630а14 та від 01.07.2014 у справі № 21-244а14 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 539/3872/14-а та від 28.05.2019 у справі № 404/8137/13-а, 16.07.2019 по справі №686/651/17. Отже, оскільки на час досягнення позивачем віку 45 років (25.08.2004) останній мав достатній загальний та спеціальний стаж і на цей час діяла редакція пункту "б" статті 12 Закону № 2262-XII, яка давала позивачу право на призначення пенсії за вислугою років, то подальші зміни в законодавстві не можуть позбавити позивача цього досягнутого права на пенсійне забезпечення. На підставі вище зазначеного колегія суддів не погоджується з посиланнями відповідача на необхідність застосування до даних правовідносин приписів Закону в редакції, чинній на момент призначення пенсії, а не в редакції на момент виникнення права на її призначення. Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що відправною точкою в процедурі призначення пенсії є звернення особи із відповідною заявою. На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років та дії щодо повернення без виконання документів про призначення пенсії за вислугу років. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.