Постанова 4813 № 500/5237/19

Номер провадження: 22-ц/813/3698/20 Номер справи місцевого суду: 500/5237/19 Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.07.2019 у складі судді Баннікової Н.В., в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради про скасування рішення про передачу земельної ділянки у власність та припинення права власності на земельну ділянку. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.07.2019 у відкритті провадження по справі відмовлено. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу, направити справу для розгляду по суті до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позовна заява відповідає вимогам і підсудна Ізмаїльському міськрайонному суду Одеської області. У судове засідання 17.03.2020 учасники процесу не з`явилися, належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, апелянт подав заяву про розгляд справи за його відсутністю, відповідач заяв про відкладення розгляду справи не надав, тому справу розглянуто за відсутності сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 24.03.2020. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами ч.1 ст. 18 Закону України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно зі ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Таким спором, зокрема, є спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. З огляду на викладене, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. У разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №287/221/16-а. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради про скасування рішення виконкому Ізмаїльської міської ради №977 від 14.10.1997 про передачу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, площею 234 кв.м. в АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_3 та припинення за останньою права власності на вказану земельну ділянку. Отже, у цій справі існує спір про право, а саме спір щодо права позивача на земельну ділянку, яку згідно із рішенням ради передано у власність третій особі. Таким чином, спір щодо оскарження рішень органу місцевого самоврядування, який виник, у зв`язку з речовим правом на земельну ділянку, належить розглядати у порядку цивільного судочинства. За таких обставин, суд першої інстанції необґрунтовано застосував п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України і відмовив у відкритті провадження у справі, помилково вважаючи, що заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства. Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.07.2019 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: