Постанова Луганський апеляційний суд № 431/4237/19

Головуючий суду 1 інстанції - Пелих О.О. Доповідач -Гаврилюк В.К. Справа № 431/4237/19 Провадження № 22-ц/810/63/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року м.Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Гаврилюка В.К., суддів Дронської І.О., Яреська А.В., за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_3 , відповідач - Чмирівська сільська рада Старобільського району Луганської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 листопада 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення меж земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування позову посилалась на те, що вона є власником домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка у теперішній час не приватизована. У грудні 2007 року до неї звертався власник домоволодіння АДРЕСА_2 відповідач ОСОБА_2 з проханням погодити межі його земельної ділянки для проведення приватизації. При цьому, завірив, що існуючі на той час межі земельних ділянок змінені не будуть. Межових знаків не встановлювалося. На весні 2019 року вона перебувала за межами Старобільського району. Коли повернулась, побачила, що паркан між її домоволодінням та домоволодінням відповідача переміщений на 1 метр в сторону її ділянки. Під час обміру 07 червня 2019 ширина її подвір`я з боку АДРЕСА_1 склала 29,35 м, тоді, як згідно Генерального плану становить 30,25 м, тобто порушення меж становить 0,93 м. Питання щодо встановлення меж розглядалося Чмирівською сільською радою Старобільского району та запропоновано було встановити огорожу згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку, який вже отримав ОСОБА_2 . Вона не згодна з прийнятим рішенням. Встановлення в натурі меж земельної ділянки шляхом узгодження меж земельної ділянки є складовою частиною набуття права власності на земельну ділянку. Вважала, що ОСОБА_2 ввів її в оману стосовно незмінності меж їх земельних ділянок, внаслідок чого вона узгодила межі, що у подальшому стало підставою для винесення Чмирівською сільською радою Старобільського району рішення 07 серпня 2007 та видачі відповідачу Державного акту про право власності на земельну ділянку. На підставі викладеного, позивач просила суд скасувати рішення 19 сесії 5 скликання Бутівської сільської ради Старобільского району Луганської області від 07 серпня 2007 №19/27; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 26 грудня 2008 року, виданий ОСОБА_2 ; відновити межі земельної ділянки домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом переносу межі з сусіднім домоволодінням розташованим за адресою: АДРЕСА_2 на 0,90 м. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 27 листопада 2019 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення меж земельної ділянки відмовлено в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів для скасування рішення 19 сесії 5 скликання Бутівської сільської ради Старобільского району Луганської області від 07.08.2007 №19/27; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 26.12.2008, виданого ОСОБА_2 ; порушення межі земельної ділянки домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом переносу межі з сусіднім домоволодінням розташованим за адресою: АДРЕСА_2 на 0,90 м., яку необхідно відновити. Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на те, що судом не дана оцінка доказам, які підтверджують позовні вимоги і не застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини, скаржниця просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не встановлені норми права, що регулюють правовідносини, що склалися між сторонами, не визначені норми законодавства до дій та документів, що є умовою для набуття права власності на земельну ділянку, а також наявному дефекту волі при узгодженні меж земельних ділянок. Крім того, судом першої інстанції не надана оцінка тим обставинам, які є визначними для вирішення спору, а саме встановлення меж земельних ділянок та межових знаків, підписання акту встановлення меж земельних ділянок. Скаржниця зазначає, що суд не надав оцінки тому факту, що межі земельних ділянок, шляхом встановлення межових знаків, не визначались. В акті встановлення меж відсутні посилання про те, чи встановлені нові знаки, чи в якості таких використані існуючі. Також скаржниця вважає, що під час судового розгляду був встановлений факт введення її відповідачем ОСОБА_2 в оману, при узгодженні меж сусідського землекористування, а також факт порушення відповідачем ОСОБА_4 меж земельних ділянок. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Алєксандрова А.Є. зазначила, що в апеляційній скарзі скаржниця посилається на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Проте, на думку представника відповідача, під час розгляду цивільної справи судом було встановлено, що переміщення паркану і захват частини земельної ділянки ОСОБА_1 не відбувався ні навесні 2019 року ні раніше, що підтверджується наявними в справі доказами та просила залишити рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 листопада 2019 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу Чмирівською сільською радою Старобільського району Луганської області зазначено, що рішення Старобільського районного суду прийнято правильно і з рішенням вони згодні повністю. В обґрунтування чого зазначили, що твердження ОСОБА_1 документально та доказами не підтвердженні, а саме: генеральний план на забудову робився до будівництва будинку за адресою АДРЕСА_1 , доказів які б свідчили про відстань від будинку до паркану після завершення будівництва не надані; щодо ширини подвір`я зазначеного в Генеральних планах на забудову в плані на забудову земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 зазначено відстань 15.90 мерти, після закінчення будівництва в технічному паспорті на будинок, зазначено ширину подвір`я 16.0 метри, тобто після закінчення будівництва, а в Державному акті на право власності на земельну ділянку Серія ЯЗ №051035 від 26 грудня 2008 року зазначено що ширина земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 зменшилася щонайменше на 0,58 метри, а не збільшилася, як вказує позивач ОСОБА_1 ; згідно записів господарської книги площа земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , значилося 0,13 га після фактичного виміру комісією Чмирівської сільської ради, орієнтовна площа земельної ділянки склала 0,16 га (акт від 07.06.2019 року), у відповідності до теодолітної зйомки яку замовляла ОСОБА_1 площа склала 0,1495 га, тобто площа земельної ділянки ОСОБА_1 збільшилася; щодо введення в оману при підписанні акту погодження меж у відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що даний акт на звороті де ставляться підписи сусідів має результати зйомки, з вказаними розмірами земельної ділянки, довжиною всіх сторін, розміщенням поворотних точок, зміни напрямів ліній, тобто під час підписання акту ОСОБА_1 мала змогу ознайомитися з результатами та уразі виявлення невідповідності надати свої заперечення. Відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_3 та Чмирівська сільська рада Старобільського району Луганської області, яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, заяв про відкладення розгляду справи від останніх на адресу апеляційного суду не надходило. Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК Українибез участі відповідача ОСОБА_2 та його представника, та без участі представника Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області, за участю скаржниці-позивача ОСОБА_1 Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржниці-позивача ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, розмір якої буде встановлено після видачі державного акту на землю, що підтверджується копією свідоцтва про спадщину за заповітом, видане Старобільською ДНК 25.09.1997 р. (а.с.9). На час розгляду справи Державний акт на землю позивачем не отриманий, межі земельної ділянки не визначені. Відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно Державного акту на право на земельну ділянку серії ЯЗ №051035 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_2 , наданої для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Земельна ділянка має кадастровий номер 4425180200:01:001:0470, та чітко визначені межі (а.с.11,12) Актом від 18.12.2007 ОСОБА_2 були узгоджені межі земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею АДРЕСА_3 , 84 м2, яка передана у власність, межі земельної ділянки закріплені в натурі межовими знаками в кількості 12 шт. (а.с.13,14) Відповідно до схеми на а.с.15 ОСОБА_2 , як землевласник, узгодив межі земельної ділянки з суміжними землекористувачами. З наведеного встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки площею 0,2500 га за адресою: АДРЕСА_2 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №051035, в якому зазначено план меж земельної ділянки та який виданий на підставі рішення Бутівської сільської ради від 07.08.2008 року №19/27; план меж земельної ділянки на зазначеному державному акті відповідає технічній документації і не містить порушень. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції посилався на правову позицію Верховного Суду України, яка висловлена судом в постанові від 4 червня 2014 року (справа № 6 - 46 цс 14), відповідно до статі 126 (в редакції чинній до 05.03.2009 року), статей 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Згідно з положеннями ч.2 ст.78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Зокрема, положеннями ч.1ст.126 ЗК України (у редакції Закону України від 05.03.2009 р. N 1066-VI) було визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Відповідно до ст.12, ч. ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, суд першої інстанції аналізуючи досліджені докази та обставини, встановлені під час судового розгляду, дійшов висновку, що позивачем не надано доказів для скасувати рішення 19 сесії 5 скликання Бутівської сільської ради Старобільского району Луганської області від 07.08.2007 №19/27; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 26.12.2008, виданого ОСОБА_2 ; порушення межі земельної ділянки домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом переносу межі з сусіднім домоволодінням розташованим за адресою: АДРЕСА_2 на 0,90 м., які необхідно відновити, а тому відмовив у задоволенні позову. Згідно з п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити… Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 12, 81 ЦПК України). Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно зі статтею 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. П. 4 ч. 4 ст. 17 Закону «Про судоустрій і статус суддів» закріплено принцип єдності судової практики як один із тих, що має забезпечувати єдність системи судоустрою. Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» компетенцію забезпечення єдності практики покладено на Верховний Суд. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі № 681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК Українилише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність. Крім того, потрібно відрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376). Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій»у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. За 3.12 Інструкції № 376закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Тобто встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_1 , порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували на порушення межі її земельної ділянки відповідачем. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржницею ОСОБА_1 за доводами апеляційної скарги не доведена наявність підстав для висновку щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення. Щодо посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що межі земельних ділянок, шляхом встановлення межових знаків не визначались, колегія суддів зауважує, що цей довід спростовується матеріалами справи, оскільки в рішенні суду першої інстанції зазначено, що актом від 18.12.2007 ОСОБА_2 були узгоджені межі земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею АДРЕСА_3 , 84 м2, яка передана у власність, межі земельної ділянки закріплені в натурі межовими знаками в кількості 12 шт. Відповідно до ч. 1 ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 листопада 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення меж земельної ділянки залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 23 березня 2020 року. Головуючий В.К. Гаврилюк Судді І.О. Дронська А.В. Яресько