Постанова Волинський апеляційний суд № 163/1251/19

Справа № 163/1251/19 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С. Провадження № 22-ц/802/423/20 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Данилюк В.А., Киці С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Любомльського районного суду Волинської області від 08 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд із зазначеними позовними вимогами, які обгрунтував тим, що 06 грудня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7 500 грн зі сплатою 30 процентів річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач погодився на те, що анкета-заява на отримання кредиту разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку становить між ним та АТ КБ «ПриватБанк» договір про надання банківських послуг. Позивач також зазначав, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконував умови укладеного кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 03 червня 2019 року утворилась заборгованість за договором у розмірі 401 583,55 грн, яка складається із: 7304,55 грн - заборгованість за кредитом; 390179,00 грн - заборгованість за процентами за користуванням кредитом; 4100, 00 грн - пеня та комісія. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що кредитодавець на власний розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 127 928,23 грн, яка складається із: 7304,55 грн - заборгованість за кредитом; 120623,68 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом в період з 06.12.2013 року по 30.01.2018 року. Заочним рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 08 січня 2020 року в даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати з ухваленням нового про задоволення позовних вимог банку. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Апеляційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Із матеріалів справи убачається, що 06.12.2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, в якій зазначено, що заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку складає договір про надання банківських послуг та за умовами якого позичальник отримав на платіжну картку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту (а. с.7). На підтвердження своїх вимог банком до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за цим договором, копію анкети-заяви, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 5-32). Як вбачається із анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання містить у собі лише особисті дані відповідача та згоду з тим, що заява разом з Умовами та правилами банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті складають договір про надання банківських послуг. Проте, як встановлено судом, зазначена анкета-заява взагалі не містить в собі жодних істотних умов договору, а саме: будь-яких даних про суму кредиту чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строк дії, умов щодо нарахування процентів та пені, процентної ставки, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді пені, штрафів за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с.7). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У своїй позовній заяві банк зазначав, що відповідач отримав у кредит в розмірі 7500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте жодного доказу на підтвердження цієї обставини позивач суду не надав. Так, у підписаній відповідачем анкеті-заяві саме у полі бажаного клієнтом кредитного ліміту будь-якого цифрового значення не встановлено. Інших доказів на підтвердження того, що відповідачу на платіжну картку був встановлений кредитний ліміт в розмірі 7500,00 грн, позивач суду не надав. Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.12.2013 року, позивач посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Умови та правила надання банківських послуг, а також Правила користування платіжною карткою, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами в даній справі шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони договору обумовили у письмовому вигляді тіло кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про наявність заборгованості відповідача саме за кредитним договором від 06.12.2013 року, зокрема і виписки по рахунку ОСОБА_1 та інформації про видачу платіжної картки. Разом з тим, підписана відповідачем анкета - заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг не містить ні даних про встановлений кредитний ліміт на платіжну картку, ні терміну дії цієї картки. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Любомльського районного суду Волинської області від 08 січня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді