Постанова 4873 № 911/1638/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" березня 2020 р. Справа№ 911/1638/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Іоннікової І.А. Тарасенко К.В. Секретар судового засідання: Браславець Ю.Ю. Представники учасників справи у судове засідання: не з`явились. Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 (суддя Приходько І.В., м. Київ, повний текст рішення складено 22.11.2019) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС", м. Київ про стягнення 257 707,18 грн За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 01.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" (надалі - відповідач/скаржник) про стягнення 257 707,18 грн, з яких: 215 593,84 грн - основного боргу, 32 050,46 грн - пені, 2 701,00 грн - 3% річних та 7 361,88 грн - інфляційних втрат. Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2019 у справі № 911/1638/19 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва. В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" зазначає, що відповідачем неналежно виконано взяті на себе зобов`язання за Договором КС/124-18 від 02.02.2018 в частині оплати вартості за поставлений позивачем товар. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 (суддя Приходько І.В., м. Київ, повний текст рішення складено 22.11.2019) позовні вимоги задоволено частково. Закрито провадження у справі № 911/1638/19 в частині позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" основного боргу у розмірі 50 000,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" 165 593,84 грн основного боргу, 30 987,08 грн пені, 2 609,39 грн 3% річних, 6 551,09 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 3 836,12 грн. Судове рішення прийнято з посиланням на ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 610, 614, 617, 625-628, 655, 662-663, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 217-218, 230-232, 265 Господарського кодексу України, ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та мотивоване тим, що відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн в якості погашення спірної заборгованості після звернення позивача до суду з даним позовом, тому суд першої інстанції дійшов до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача вищевказаної частини основного боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами. В той час, доведеною та реально існуючою є сума заборгованості у розмірі 165 593,84 грн, а відтак, саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального (ст.ст. 664, 526 Цивільного кодексу України) та процесуального (ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України) права, а також на переконання скаржника, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, зокрема, що на видатковій накладній відсутня дата отримання продукції, тому Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дату поставки продукції по Договору, як наслідок цього, у відповідача відсутнє порушення зобов`язання по оплаті за продукцію. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи 24.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 - без змін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, зокрема, що посилання скаржника на те, що повинна зазначатися дата на видаткових накладних суперечить вимогам до первинного документу. Крім того, згідно видаткових накладних продукція прийнята відповідачем без будь-яких зауважень, на всіх накладних наявне посилання на факт отримання рахунків на оплату та стоїть підпис уповноваженої особи покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2019 у справі № 911/1638/19 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 911/1638/19 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 призначено на 28.01.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі № 911/1638/19 відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 до 25.02.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у справі № 911/1638/19 задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 на 17.03.2020. 12.03.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування вищевказаного клопотання скаржник зазначає, що представник відповідача, адвокат Дробот Н.В. зайнята в судовому процесі у Господарському суді Донецької області. Розглянувши клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про її відхилення з огляду на наступне. Так, відповідно до ч.1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу. Частиною 2 статті 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Всупереч ст.ст. 76, 77 ГПК України, скаржником не надано належних та допустимих доказів, щодо неможливості направити іншого представника товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" в судове засідання, яке призначене на 17.03.2020, а також те, що про дату судового засідання скаржника було попереджено заздалегідь, отже, у останнього було достатньо часу для того, щоб забезпечити явку уповноважених представників в судове засідання саме 17.03.2020. При цьому, апеляційний суд враховує, що згідно положень ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, що унеможливлює таке відкладення. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Так, строк розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 відповідно до ст. 273 ГПК України закінчився, а задоволення клопотання призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим. Крім цього, Господарським процесуальним кодексом України також передбачена можливість участі в судовому засіданні не тільки представників товариств, а й їх керівників. Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи) або через представника. Отже, скаржник не позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання 17.03.2020, а доказів неможливості розгляду скарги без участі представника відповідача матеріали справи не містять. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17. Крім того, судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні. Явка представників сторін 17.03.2020 в судове засідання не з`явилися представники позивача та скаржника, які повідомлялися про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України). Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на те, що позивач та скаржник належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що їх явка обов`язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" (покупець) було укладено договір № КС/124-18 (надалі - Договір) (а.с. 17-23, т. 1). Згідно з п. 1.1. Договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію (товар) на умовах і в порядку, узгодженими сторонами у цьому Договорі. Номенклатуру, кількість, ціну, термін виготовлення та постачання, гарантійний термін, а також вимоги до маркування та упаковки товару, сторони узгоджують в специфікації (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Пунктом 3.3. Договору визначено, що вартість замовленої партії товару узгоджується сторонами в специфікації до Договору. Постачання товару здійснюється відповідно до специфікації, підписаної сторонами (п. 7.1. Договору). Специфікацією № 3 від 18.07.2018 до Договору підтверджується, що продавець взяв на себе обов`язок поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (підшипники) на загальну суму 209 634,24 грн (а.с. 25, т. 1). Специфікацією № 4 від 20.08.2018 до Договору підтверджується, що продавець взяв на себе обов`язок поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (підшипники) на загальну суму 78 368,16 грн (а.с. 24, т.1). Таким чином, спір у справі виник у зв`язку з тим, що за доводами позивача, останнім було виконано обов`язок з поставки та відвантаження відповідачу товару на загальну суму 288 002,40 грн згідно специфікацій, тоді як відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого заборгованість відповідача станом на момент звернення з даним позовом до суду склала 215 593,84 грн, на які стороною також нараховано 32 050,46 грн пені, 2 701 грн 3% річних та 7 361,88 грн інфляційних втрат. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступних підстав. Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У відповідності до п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Приписами статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Пунктом 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку, до виконання сторонами зобов`язань за Договором в повному обсязі (п. 12.3. Договору). Так, на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар відповідно до специфікацій № 3, № 4 до Договору на загальну суму 288 002,40 грн, що підтверджується видатковими накладними № 855 від 05.09.2018 на суму 52 408,56 грн (а.с. 30, т. 1), № 988 від 05.09.2018 на суму 78 368,16 грн (а.с. 38, т. 1), № 934 від 05.10.2018 на суму 157 225,68 грн (а.с. 27, т. 1). Вищевказані видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків поставки продукції. Крім того, зазначені видаткові накладні містять посилання саме на умови договору № КС/124-18 від 02.01.2018. Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем 05.09.2018 та 05.10.2018 було поставлено товар згідно видаткових накладних на загальну суму 288 002,40 грн. В той час, зважаючи на положення п.п. 4.1.,4.2. Договору в частині обов`язку відповідача перерахувати на поточний рахунок продавця вартість поставленого товару протягом 90 календарних днів з дати поставки кожної конкретної партії, суд дійшов висновку про те, що обов`язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач до моменту звернення позивача з даним позовом до суду (тобто до 01.07.2019) лише частково здійснив оплату товару: на суму 52 408,56 грн згідно платіжного доручення № 4323 від 15.02.2019 (чим погасив заборгованість по видатковій накладній № 855 від 05.09.2018) а також на суму 20 000,00 грн згідно платіжного доручення № 5096 від 21.02.2019 (чим частково погасив заборгованість по видатковій накладній № 988 від 05.09.2018). З урахуванням вищевикладеного станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду (01.07.2019) факт існування заборгованості відповідача за Договором № КС/124-18 від 02.01.2018 по видатковим накладним № 988 від 05.09.2018; № 934 від 05.10.2018 на загальну суму 215 593,84 грн. є доведеним та обґрунтованим. Разом з цим, після звернення позивача до суду з позовом у даній справі, відповідач здійснив часткову оплату спірної заборгованості на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 28781 від 10.10.2019. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Таким чином, господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Отже, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн в якості погашення спірної заборгованості після звернення позивача з позовом до суду, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку щодо закриття провадження у справі № 911/1638/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної частини основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами. Відтак, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 165 593,84 грн, а тому саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також, крім основного боргу позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 32 050,46 грн. Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За змістом статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно з положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У разі порушення термінів оплати вартості товару, передбачених цим Договором, покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 10.1. Договору). Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). З урахуванням вищезазначеного, здійснення нарахування пені починаючи з 01.01.2019 (а не з 05.12.2018) є правом позивача, тоді як визначення закінчення періоду нарахування датою 25.06.2019, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином, позивачем правомірно обчислено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за видатковою накладною № 988 від 05.09.2018 в межах шестимісячного періоду нарахування, арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов`язань у розмірі 8 915,14 грн. При здійсненні перерахунку пред`явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення відповідача з оплати товару по видатковій накладній № 934 від 05.10.2018 відбулося 05.01.2019, тоді як позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення оплати по вказаній накладній за період з 01.02.2019 по 25.06.2019. Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за видатковою накладною № 934 від 05.10.2018 в межах шестимісячного періоду нарахування, судом встановлено, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов`язань у розмірі 22 071,94 грн. Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені за порушення оплати товару на загальну суму 30 987,08 грн. Також, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 2 701,00 грн 3% річних та 7 361,88 грн інфляційних втрат. Щодо цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, законом передбачене право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 6 551,09 грн та сума 3% річних у розмірі 2 609,39 грн. Таким чином, суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі доводи сторін у даній справі, прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 165 593,84 грн основного боргу, 30 987,08 грн пені, 2 609,39 грн 3% річних, 6 551,09 грн інфляційних втрат, а також про закриття провадження в частині стягнення 50 000,00 грн основного боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Щодо доводів наведених у апеляційній скарзі, то слід зазначити наступне. Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що на видатковій накладній відсутня дата отримання продукції, тому Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дату поставки продукції по Договору, як наслідок цього, у відповідача відсутнє порушення зобов`язання по оплаті за продукцію. Проте, у відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Разом з тим, відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-11410-08-10/871 від 15.01.2015 наявність вищевказаних реквізитів на первинних документах надають їм юридичної сили та доказовості. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»). Відтак, скаржником не надано належних доказів, які б свідчили про ненастання обов`язку з оплати за поставлену продукцію відповідно до Договору. Таким чином, враховуючи вищевикладене, у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. За таких обставин решту аргументів відповідача (скаржника), окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 підлягає залишенню без змін. Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача (скаржника). Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 911/1638/19 залишити без змін.

3. Справу № 911/1638/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено та підписано - 23.03.2020. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді І.А. Іоннікова К.В. Тарасенко