Ухвала КЦС ВС № 404/4702/18

Ухвала 17 березня 2020 року м. Київ справа № 404/4702/18-ц провадження № 61-8629св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року у складі судді Варакіної Н. Б. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») про визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та про стягнення сплачених за таким договором коштів. Позов мотивовано тим, що 15 липня 2014 року позивач уклав з ТОВ «Порше Лізинг Україна» договір фінансового лізингу № 00010141, згідно з вимогами якого своєчасно та у повному обсязі сплачував лізингові платежі за об`єкт лізингу - автомобіль VW Jetta 1.4 TSI 2014 року шасі НОМЕР_1 . 10 серпня 2016 року автомобіль повернуто ТОВ «Порше Лізинг Україна» нібито за невиплачені лізингові платежі у період із 16 вересня по 16 жовтня 2015 у розмірі 11 304,48 грн. Звернувшись 12 липня 2018 року до відповідача з письмовим зверненням про надання інформації про нарахування та сплату лізингових платежів за договором від 15 липня 2014 року № 00010141 за період із 15 липня 2014 року по 11 липня 2018 року за кожним проведеним нарахуванням та сплатою із зазначенням дат та сум, проте відповіді не отримав. Позивач зазначає, що на виконання умов договору сплатив 234 326,41 грн. Вважає, що пункт 6.3 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу про те, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об`єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком), є такою що вводить в оману позивача, оскільки у такий спосіб позбавляє його можливості знати, через комерційну таємницю, про обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь». Крім того, вважає, що його введено в оману не зазначенням обставин за яких мало відбуватися визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля відповідно до пункту 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у договорі та в додатках до нього взагалі. На сайті ПАТ «КІБ Креді Агріколь» відсутня будь-яка інформація про обмінний курс безготівкових операцій. Зазначеним порушено положення частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким продавця зобов`язано не включати у договори із споживачами умов, які є несправедливими, зокрема, про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору. Натомість, як договір № 00010141 про фінансовий лізинг від 15 липня 2014 так і Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу містять безліч протизаконних норм, що забороняють відповідачу повертати позивачу платежі, сплачені на викуп автомобіля, у тому числі: - згідно з пунктом 2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Першочерговий платіж у будь-якому разі не підлягає поверненню лізингоодержувачу»; - відповідно до пункту 2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Авансовий платіж за будь-яких умов поверненню не підлягає та на нього не нараховуються будь-які проценти, якщо тільки контрактом не передбачено інше»; - згідно з пунктом 6.11 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Платежі, здійснені лізингоодержувачем, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, у тому числі у випадку дострокового строку лізингу/розірвання Контракту»; - відповідно до пункту 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу «Будь-які сплачені лізингоодержувачем платежі за контрактом поверненню лізингоодержувачу не підлягають»; - згідно з пунктом 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право на власний розсуд повернути частину будь-якого сплаченого лізингоодержувачем ТОВ «Порше Лізинг Україна» платежу, або весь платіж». Також, вказав, що в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) та у підпункті 6.1 пункту 6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу про таку складову лізингових платежів як комісії, відповідач ввів його в оману, оскільки не визначив з чого вони складаються, у якому розмірі та за яких умов повинні сплачуватися, який розмір процентів та який розмір комісії закладено у цьому графіку, тощо. Однією з підстав визнання договору недійсним вважає те, що позивачу не було відомо про відсутність ліцензії на здійснення фінансових послуг у відповідача, оскільки в оспорюваному договорі фінансового лізингу зазначено, що відповідач діє згідно з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг», а також іншими чинними положеннями українського законодавства. Відповідач приховав факт відсутності ліцензії на здійснення фінансових послуг на момент укладення зазначеного договору. Позивач не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, оскільки у момент підписання договору вважав, що відповідач діє сумлінно. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про фінансовий лізинг від 15 липня 2014 року № 00010141, укладений між ним та ТОВ «Порше Лізинг Україна»; стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» грошові кошти сплачені за договором від 15 липня 2014 року № 00010141 у сумі 234 326,41 грн. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір про фінансовий лізинг від 15 липня 2014 року № 00010141, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за договором від 15 липня 2014 року № 00010141 у розмірі 234 326,41 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення мотивоване тим, що умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнанню недійсними, оскільки відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд (підпункт 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року залишено без змін. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги У травні 2019 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що встановивши факт, що договір про фінансовий лізинг нотаріально не посвідчений, незважаючи на вимоги статті 220 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували положення частини другої статті 215 ЦК України та визнали вказаний договір про фінансовий лізинг недійсним. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що строк позовної давності необхідно рахувати з моменту коли позивач довідався про порушене права, оскільки з моменту укладення договору та фактичного отримання об`єкта лізингу позивач знав про всі умови договору, йому було відомо про зобов`язання, які він бере на себе відповідно до договору. Також відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких підтверджується належними та допустимими доказами, долученими до відзиву на позовну заяву, проте суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не застосували вимоги статей 133, 134 ЦПК України у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною п`ятою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду. Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що під час проведення попереднього розгляду справи не встановлено обставин, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити справу до судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Керуючись статтями 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та про стягнення сплачених за таким договором коштів, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року призначити до судового розгляду на 01 квітня 2020 року колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик