Постанова 4817 № 607/10071/16-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/10071/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/149/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 312000000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Костів О. З., Хома М. В., за участю секретаря - Сович Н.А. та сторін - представника ПАТ "УкрСиббанк"- Черніцького І.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/10071/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Сливка Л.М., повний текст рішення складено 30 жовтня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог- Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору, скасування заборони на відчуження нерухомого майна та застосування наслідків недійсності договору,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Тернопільської області, про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору, скасування заборони на відчуження нерухомого майна та застосування наслідків недійсності договору. В обґрунтуванні позовних вимог зазначала, що у 2007 році вона вирішила отримати кредит у банківській установі на придбання житла. У зв`язку з цим, вона звернулась до акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк», яке в подальшому було реорганізовано в ПАТ «УкрСиббанк». Вказувала, що 16 серпня 2007 року вона підписала з АКІБ «Укрсиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11199235000. В забезпечення зобов`язань за цим договором було укладено договір іпотеки. На виконання цього договору їй були передані грошові кошти у національній валюті - гривні, а не у іноземній та в сумі значно нижчій, ніж це було зазначено у договорі. Позивач зазначала, що при укладенні вказаного договору про надання споживчого кредиту Банк вдався до нечесної підприємницької практики та зловживаючи правами кредитора ввів в оману її, як споживача банківських послуг, щодо істотних умов цього правочину, а також включив до нього умови, котрі є несправедливими,зокрема у договорі немає детального розпису загальної вартості кредиту, з договору та графіку погашення заборгованості неможливо визначити суму відсотків, що підлягають до сплати кожного місяця, графік погашення кредиту не відповідає частині 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ціна кредитного договору є несправедливою, Банк зазначив валюту кредиту у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб; Банк здійснив валютне кредитування без генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій або без письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями.Вважала,що ці обставини суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення її становища відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є підставою для визнання цього договору недійсним. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору, скасування заборони на відчуження нерухомого майна та застосування наслідків недійсності договору - відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що в матеріалах цивільної справи не міститься жодного доказу, що ОСОБА_1 здійснювала погашення кредиту у швейцарських франках. Вказує, що виписки по рахунку № НОМЕР_1 , що були долучені відповідачем не можуть встановлювати дані факти, оскільки згідно висновку судово-економічної експертизи належність саме ОСОБА_1 поточного рахунку не підтвердилась, а тому вважає що виконання відповідачем норм передбачених у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ґрунтуються на припущеннях. Скаржник вказує, що позивач протягом дії Договору споживчого кредитування здійснювала погашення кредиту в національній валюті-гривні, оскільки вважала, що даний договір споживчого кредитування вона уклала в гривні, а отже жодних розрахунків у швейцарських франках не здійснювалось, а тому не було потреби звертатись до відповідача із заявами, чи документами іншого характеру у яких порушували б питання про незрозумілість чи несправедливість кредитного договору. Вказує, що взнала про те, що Договір споживчого кредиту було укладено у швейцарських франках, лише після вимоги відповідача про дострокове повне погашення кредиту за договором споживчого кредиту. Також вважає, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, доводи позивача про те, що Банк не відкривав поточного рахунку, на який повинні були надійти кошти згідно Кредитного договору. Зазначає, що існування такого рахунку та рух кредитних коштів по ньому затверджується меморіальним ордером № 0606154598 від 16 серпня 2007 року та звідними виписками, (т. 1 а.с. 98-114, 115-117)» Окрім того апелянт вказує, що суд першої інстанції проігнорував той факт , що згідно висновку експерта № 631/17/298/299/18-22 від 15 березня 2018 року, за результатами судової бухгалтерсько-фінансової експертизи проведеної на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у даній цивільній справі, згідно якої належність поточного рахунку в іноземній валюті № НОМЕР_2 , МФО 351005, що відкритий у ПАТ «УКРСИББАНК», а саме ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 не підтверджується. На апеляційну скаргу поступив відзив від представника ПАТ "УкрСиббанк" у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зокрема вказує, що положенням кредитного договору (п. 7.12 Кредитного договору) передбачено, що сторони домовилися вважати, що, уклавши цей Договір, Позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього Договору, та що всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і Позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього Договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що із вищенаведеного слідує, що Позичальник підписуючи кредитний договір розуміла свої права та обов`язки, погоджувалася з ними та після підписання договору позивач протягом 9 років жодних застережень або зауважень, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання, не надавала. Крім того, вказує що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Вказує, що статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб`єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб`єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»), а тому посилання Позивача на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення її права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту вважає безпідставними. Зазначає, що валюту кредитування Позичальник обрав самостійно і діяв згідно своїх особистих інтересів. Також представник відповідача вважає безпідставними твердження апелянта стосовно суперечностей між меморіальним ордером №0606154598 від 16.08.2007р. та випискою за особовим рахунком № НОМЕР_1 за 16.08.2007р., щодо рахунку з якого здійснювався переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 , адже кожен із наданих первинних бухгалтерських документів, підтверджує перерахування Банком на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 кредитних коштів у розмірі 60000,00 шв. франків відповідно до умов кредитного договору (п.1.5 Кредитного договору), адже дебет рахунку № НОМЕР_4 згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 за 16.0.2007р. зазначений транзитний рахунок і він жодним чином не спростовує зарахування кредитних коштів перерахованих на рахунок Позичальника. Вказує, що надана виписка по рахунку № НОМЕР_1 є підтвердженням виконаних операцій згідно п. 5.6 Постанови Правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року № 254 та є доказом зарахуванням кредитних коштів на рахунок передбачений умовами кредитного договору та як наслідок виконанням своїх зобов`язань зі сторони АТ «УкрСиббанк». У судове засідання не з`явилися позивач ОСОБА_1 та її представник- адвокат Хлебніков С.В.,однак від представника позивача поступило клопотанням про розгляд справи у їх відсутності, підтримавши доводи апеляційної скарги, зіславшись на мотиви, викладені в ній. В судове засідання не з`явився представник третьої особи Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, однак про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, Таким чином, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, які не з`явилися, відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України. В судовому засіданні представник відповідача ПАТ "УкрСиббанк" - адвокат Чернійцький І.Р. проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред`явлених у суді першої інстанції вимог, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу надання кредиту саме в іноземній валюті- швейцарських франках, що підтверджується умовами кредитного договору, яким визначено, що кредит надається у розмірі 60 000,00 швейцарських франків, а умовами кредитного договору передбачено погашення заборгованості за кредитним договором у національній валюті. Відповідач-ПАТ "УкрСиббанк" мав банківську ліцензію на операції з валютними цінностями-швейцарськими франками, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, а сторони договору мали право визначити валюту кредиту в швейцарських франках. Такі висновку суду узгоджуються із зібраними по справі доказами та відповідають вимогам Закону. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам Закону. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною першою статті 627 ЦК України визначено принцип цивільного права, як свобода договору, яким передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що 16 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11199235000 на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 серпня 2007 року про надання їй кредит в сумі 60'000 швейцарських франків під 8,99 % річних на 252 місяці (а.с.8-10 т.1). В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором було укладено договір поруки № 1 від 16 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 92), а також іпотечний договір від 16 серпня 2007 року, згідно якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 94). Відповідно до пунктів 1.1., 1.2.2., 1.4., 1,5 Кредитного договору, Банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти в іноземній валюті - швейцарських франках у сумі 60'000, що дорівнює 250'780,92 грн., шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , а останній в свою чергу зобов`язався прийняти, належним чином використати і повернути ці кошти та сплатити плату за користування ними у порядку, розмірі та на умовах, встановлених графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до договору (якщо такий укладений), але у будь-якому випадку не пізніше 15 серпня 2028 року. Згідно пункту 1.3.2., частини 1 пункту 5.2. Кредитного договору, сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із таких обставин: порушення Позичальником кредитної дисципліни (зокрема, неналежного виконання умов цього Договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором); та/або погіршення фінансового стану Позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться Банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання Позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов`язань Позичальника за цим Договором); та/або здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); та/або підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки. Також у договорі міститься пункт 7.12. згідно якого сторони домовилися вважати, що, уклавши Кредитний договір, Позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов`язки за ним і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і Позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього Договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідач підписала додаток № 1 до Кредитного договору, тобто графік погашення кредиту (т. 1 а.с. 11-13). 16 серпня 2007 року з рахунку Банку НОМЕР_5 на рахунок позивача НОМЕР_1 були перераховані кошти в сумі 60'000 швейцарських франків, що еквівалентно 249'235,68 грн. Вказане підтверджується меморіальним ордером № 0606154598 від 16 серпня 2007 року, випискою за кредитним договором з 16 серпня 2007 року по 24 січня 2017 року, довідкою про рух по рахунку № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 72, 98-114, 115-117) 16 серпня 2007 року ОСОБА_1 купила трикімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу за 302'700 грн. (т. 1 а.с. 14). З 16 серпня 2007 року до 16 квітня 2014 року позивач вносила кошти на виконання умов Кредитного договору, що підтверджується розрахунком заборгованості. Кошти вносились у іноземній валюті - швейцарських франках. (т. 1 а.с. 130-131). Суд першої інстанції встановив наявність у Банку відповідної ліцензії та дозволу НБУ на здійснення ПАТ «УкрСиббанк» операцій з валютними цінностями станом на момент укладення кредитного договору(а.с.127). Ураховуючи, що у ПАТ«УкрСиббанк» була ліцензія на здійснення валютних операцій, обмежень щодо надання споживчого кредиту у валюті на час укладення оспорюваного договору не було, позичальник отримала всю необхідну інформацію про умови кредитування, про що засвідчила своїм підписом умови кредитного договору, законним та обґрунтованим є висновок суду інстанції про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав здійснення банком нечесної підприємницької діяльності щодо надання кредиту у валюті, чи введення ОСОБА_1 в оману щодо умов валютного кредитування. Сторони погодили всі умови кредитування, банк мав повноваження на видачу кредиту у валюті, кредит є споживчим, використання кредиту за цільовим призначенням відповідно до пунктів 1.1;1.2.2.;1.4;1.5;1.3.1;1.3.2;5,2;7.12; договору є обов`язком позичальника, а здійснення валютного контролю покладено на Національний банк України згідно з повноваженнями, наданими йому за статтями 7, 44 Закону України «Про Національний банк України», статтями 13, 16 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». На момент укладення кредитного договору не існувало заборони ОСОБА_1 взяти кредитні кошти в іншій валюті або гривні. Згідно умов кредитного договору грошові кошти разом із нарахованими процентами та іншими платежами мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій і одержані. Позивач, погоджуючись укласти кредитний договір на умовах, визначених у ньому, була ознайомлена з умовами надання кредиту, вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, іншою інформацією згідно з вимогами законодавства. Вся надана їй інформація була зрозуміла та не потребувала додаткового тлумачення. До підписання договору кредиту ОСОБА_1 ознайомилася з усіма умовами, на яких відповідач здійснює кредитування фізичних осіб, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту в банку, про що свідчить її підпис в кредитному договорі, й свідомо обрала умови кредитування, викладені в кредитному договорі. При підписанні кредитного договору були дотримані за змістом та формою всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів. Такі висновку суду з аналогічними правовідносинами містяться у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі за №646/10156/15-ц. Посилання позивача на те, що банк всупереч вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про інформацію» не повідомив його, як позичальника, про всі умови договору та можливі ризики, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 11 Закон України «Про захист прав споживачів» (у редакції на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Судом першої інстанції встановлено, що спірний Договір укладений позивачем після звернення 14 серпня 2007 року до Банку із заявкою на отримання іпотечного кредиту. В цій заявці ОСОБА_1 заздалегідь обрала суму та валюту кредиту - 60 000,00 швейцарських франків, а також програму кредитування(а.с.35,86 т.1). У розділі 7, Договору "Інші умови",зазначено, зокрема, відомості про умови та особливості кредитування, про можливість валютних ризиків під час виконання зобов`язання. Підписавши Договір, позивач засвідчив, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими щодо нього; перед підписанням договору ним отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (пункт п.7.12.Договору); укладаючи цей договір, він визнає можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту: при отриманні кредитних коштів та/або їх використанні за цільовим призначенням, внаслідок чого може виникнути необхідність у здійсненні ним за власний рахунок доплати за товари, послуги після проведення операції обміну/конвертації валюти, в якій видана сума кредиту, та/або при поверненні кредитних коштів згідно умов цього Договору(а.с.73-78 т.1). Зважаючи на викладене, судова колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається позивач стосуються виконання умов договору, а не окремого пункту при укладенні договору, як такого, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства та порушує права позивача. Після укладення Кредитного договору ОСОБА_1 тривалий час, більше шести років, із 16 серпня 2007 року по 16 квітня 2014 року виконувала свої зобов`язання за кредитним договором та вносила кошти у швейцарських франках на погашення заборгованості. Водночас, нею не надано доказів того, що вона протягом такого значного проміжку часту, в тому числі у періоди коливання курсу іноземної валюти по відношенню до національної, зверталась до відповідача з заявами, чи документами іншого характеру у яких порушували б питання про незрозумілість чи несправедливість Кредитного договору, або невідповідність його умов її внутрішній волі. Такий висновок з подібними правовідносинами міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі за №308/15/16-ц. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦКУкраїни, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті, чи їх еквівалент. Порядок надання дозволу Національного банку України на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється Положенням про порядок видачі банком банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому положення, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, відповідно до декрету Кабінету Міністрів України. Згідно статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового договору (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16. Доводи апеляційної скарги щодо введення в оману відповідача стосовно валюти повернення кредиту обґрунтовано спростовані судом першої інстанції, встановивши, що позичальник обрала валютою кредитування саме швейцарських франках та взяла на себе зобов`язання повернути кредит у тій самій валюті, в якій і одержала, частково їх виконувала. У чинному законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, проте не міститься заборони на визначення у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті. Саме з такими умовами кредитування погодилася позивака, взявши на себе зобов`язання в іноземній валюті. Встановивши, що сторонами в момент укладення договору дотримано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов, кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі за № ВС№362/2059/17 . В забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором було укладено договір поруки № 1 від 16 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , а також іпотечний договір від 16 серпня 2007 року, згідно якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 92,94). 16 серпня 2007 року з рахунку Банку за № НОМЕР_5 на рахунок позивача на № НОМЕР_1 були перераховані кошти в сумі 60'000 швейцарських франків, що еквівалентно 249'235,68 грн. Вказане підтверджується меморіальним ордером № 0606154598 від 16 серпня 2007 року, випискою за кредитним договором з 16 серпня 2007 року по 24 січня 2017 року, довідкою про рух по рахунку № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 72, 98-114, 115-117) ОСОБА_1 купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу за 302'700 грн. (т. 1 а.с. 14). З 16 серпня 2007 року до 16 квітня 2014 року позивач вносила кошти на виконання умов Кредитного договору, що підтверджується розрахунком заборгованості. Кошти вносились у іноземній валюті - швейцарських франках. (т. 1 а.с. 130-131). Ці обставини у комплексі свідчать про те, що позивач, як на момент укладення Кредитного договору так і після цього, усвідомлювала та чітко розуміла умови Кредитного договору, була з ними згідна і вони відповідали її внутрішній волі. Суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги посилання позивача не незрозумілість умов кредитування, визначення суму відсотків, оскільки вони спростовуються умовами Кредитного договору, а саме: пунктом 1.3. та розділом 5., де форма викладу цих пунктів договору, тип процентної ставки, механізми та підстави її зміни, були погоджені сторонами, що вони засвідчили своїми підписами, та не суперечили закону, котрий діяв на той момент. Доводи ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції висновків судово-експертизи №631/17/298/299/18-22 від 15 березня 2018 року колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції детально дано аналіз щодо його висновку і з цього питання наведено аргументовані відповідні мотиви. Відповідно до частини 1 статті 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні(частина 1 ст. 110 ЦПК України). Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що з двадцяти питань, котрі були поставлені перед експертами, на чотирнадцять відповіді дано не було з підстав неможливості дати відповідь на питання за № 1, 7, 12, 17, 20), та що на запитувані відомості не підтвердились питання № 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 11,

19. Посилання ОСОБА_1 про те, що експертизою встановлені суперечності між меморіальним ордером від 16 серпня 2007 року №0606154598 та випискою за особовим рахунком НОМЕР_6 від 16 серпня 2007 року щодо рахунку з якого здійснювався переказ коштів на рахунок№ НОМЕР_1 , на меморіальний рахунок перераховувалися гроші з рахунку № НОМЕР_5 , а згідно виписки рахунку № НОМЕР_1 з рахунку НОМЕР_4 не можуть бути підставою для визнання недійсними кредитного споживчого договору, оскільки існування такого рахунку та рух кредитних коштів по ньому підтверджується меморіальним ордером № 0606154598 від 16 серпня 2007 року та відповідними виписками (т. 1 а.с. 98-114, 115-117). Надані первинні бухгалтерські документи підтверджують перерахування Банком на рахунок позичальника № НОМЕР_1 кредитних коштів у розмірі 60 000,00 швейцарських франків відповідно до умов кредитного договору (п.1.5. Кредитного договору).Рахунок № НОМЕР_4 згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 за 16 серпня 2007 року зазначений як транзитний і він жодним чином не спростовує зарахування кредитних коштів перерахованих на рахунок Позичальника. Транзитний рахунок згідно із Планом розрахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року за №280- є внутрішньо-банківським рахунком, який призначений для подальшого зарахування на рахунку банку або рахунки клієнтів і не відкривається Банком на імя фізичної особи, використовується для обліку платежів на час до перерахування їх за призначенням згідно з нормативно- правовими актами національного банку України або договором, а є доказом зарахуванням кредитних коштів на рахунок передбачений умовами кредитного договору та як наслідок виконання зобов`язань із сторони АТ " УкрСиббанк". Доводи позивача про те, що відповідач не виходив на міжбанківські торги з питанням про продаж 60'000 швейцарських франків у день укладення Кредитного договору, не підтверджені відповідними доказами. Національний Банк України у листі за № 40-0005/31916 від 28 квітня 2017 року цих фактів не підтверджує(т. 1 а.с. 167). Таким чином, враховуючи досліджений судом першої інстанції зміст зазначених вище документів, колегія суддів погоджується із його висновком про те, що валютою кредитування сторони кредитного договору погодили саме швейцарські франки, визначивши суму банківської операції у розмірі 60 000 000,00 швейцарських франків, а суму 250 780,92 грн. зазначили як еквівалент такої суми. Доводи апеляційної скарги про те, що поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком на ім`я ОСОБА_1 , не передбачає зарахування на нього іноземної валюти - швейцарських франків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не спростовують факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно зі статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. За змістом Правил, вони зобов`язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що сторонами кредитного договору в момент його укладення виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину,дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору. Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов. При цьому, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, позивач не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення кредитного договору відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не просив змінити або роз`яснити окремі положення оспорюваного правочину. Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження. Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що банк не ознайомив позивача з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місце знаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов`язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду з аналогічними правовідносинами від 21 серпня 2019 року у справі за №199/3952/13-ц, від 23 жовтня 2019 рок у справі за №712/438/17. Судом першої інстанції встановлено, що, укладаючи кредитний договір 16 серпня 2007 року ОСОБА_1 самостійно обрала валютою кредитування саме швейцарських франках, була ознайомлена з усіма умовами кредитування, а саме з терміном кредитування, валютою кредитування, процентними ставками тощо, тому усвідомлював умови кредитування та самостійно за власним бажанням обрала кредитування у швейцарських франках. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу статті 79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії») Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши надані докази, у тому числі і висновок експерта, дійшов висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження укладення сторонами кредитного договору в національній валюті України, а не в швейцарських франках, не надано, тому підстав для задоволення позову немає. До таких висновків суд дійшов суд першої інстанції на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судові витрати покласти на сторони в межах понесені ними. День складання повного тексту постанови - 18 березня 2020 року. Головуючий: Сташків Б.І. Костів О.З. Судді: Хома М.В.