Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/2348/18

Дата документу 11.03.2020 Справа № 337/2348/18 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 337/2348/18Головуючий у 1-й інстанції Кучерук І.Г. Повний текст рішення складено 13.09.2019 року. Пр. № 22-ц/807/89/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Кочеткової І.В. за участі секретаря Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа відділ по Хортицькому району служби(управління) у справах дітей Запорізької міської ради про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав ВСТАНОВИВ: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 2-7), та в якому просила: - стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі 3000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення ним повноліття; - позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_3 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 19.11.2011 року зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 . Від шлюбу мають малолітню дитину сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом з нею та знаходиться на повному її утриманні. Спільне життя не склалось, досить часто виникали сварки з різних побутових та інших причин. Згодом почала відчувати, що сімейні стосунки стають все більше холодними, недружніми. Це створило поганий емоційний фон в середовищі в якому виховуються дитина, чим завдається шкода, передусім психологічна. 01 березня 2016 року відповідач був визнаний винним постановою Кам`янець Подільського міськрайонного суду Хмельницької області за ч.1 ст. 173-2 КУап України через вчинення останнім насильства у сім`ї, що виразилось у висловлюваннях відносно неї нецензурними словами, погрозами фізичною розправою, штовханнями, при цьому все це відбувалося на очах дитини. У зв`язку з цим, припинили шлюбні стосунки та перестали вести спільне господарство ще з липня 2016 року. На теперішній час мною подано позовну заяву до Хортицького районного суду м. Запоріжжя про розірвання шлюбу. З липня 2016 року син проживає разом з нею та її батьками, і знаходиться на її матеріальному утриманні та утриманні батьків. Вона сама несе матеріальні затрати по оплаті відвідування сином дитячого садка, а також по оплаті стосовно його виховання, розвитку, лікування та відпочинку. Відповідач на протязі останніх років долею сина не цікавиться, жодної участі у його вихованні та утриманні не приймає, не переймається про стан його здоров`я, й у решті решт, навіть, не відвідує його, тобто не виконує обов`язків щодо виховання та розвитку дитини. Син не отримує від батька одягу, взуття, необхідного приладдя для розвитку; подарунки на дні народження він також синові не дарує і не пересилає. За час відвідування Нікітою ДНЗ (ясла-садок) №205 "Світлиця", відповідач ні в якій формі не підтримував зв`язки з вихователями та практичним психологом, не приходив до закладу, не цікавився фізичним, духовним, психологічним та інтелектуальним розвитком сина, його успіхами, не відвідував батьківські збори. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, та його дії у подальшому будуть істотно суперечитимуть інтересам дитини, що завдасть істотної шкоди, у першу чергу - психологічної. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Кучерук О.Ф. (т.с. 1 а.с. 22). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 27) провадження у цій справі відкрито. Рішенням Хортицького районног о суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2019 року (т.с. 1 а.с. 230-233) позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000,00 грн. щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.06.2018 року і до досягнення дитиною повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішення в цій частині підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони у цій справі подали апеляційні скарги. Відповідач ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с. 213-217) просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1200,00 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с. 235-240) просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині та ухвалити нове рішення в частині позбавлення батьківський прав відповідача ОСОБА_3 , яким задовольнити позовні вимоги позивача у цій частині у повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 1 а.с. 223). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 відкрито (т.с. 2 а.с. 6). В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (т.с. 2 а.с. 10-11). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 1 а.с. 216) дану справу призначено до апеляційного розгляду за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Сусла І.М. подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 2 а.с. 31-32). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 42) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відкрито. Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 43) дану справу призначено до апеляційного розгляду за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 . Позивач у цій справі не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. У судовому засіданні 22 січня 2020 року апеляційним судом розпочато розгляд цієї справи по суті за відсутності сторін за присутністю представника позивача ОСОБА_6 - адвоката Ящук О.В., представника відповідача ОСОБА_3. - ОСОБА_6 та представника третьої особи - Котова В.С.: заслухано доповідь судді - доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з`явились, у розгляді цієї справи оголошено перерву у зв`язку із наданням апеляційному суду для огляду у судовому засіданні у цій справі представником відповідача оригіналів 20 квитанцій відповідача на підтвердження начеб - то сплати аліментів відповідачем на користь позивача у добровільному порядку під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, яким суд першої інстанції оцінки у своєму рішенні у цій справі не надав, на що позивач посилався в обґрунтування своєї апеляційної скарги у цій справі, оскільки апеляційному суду потрібний певний час для огляду та дослідження цих оригіналів квитанцій. Ухвалою апеляційного суду від 10 березня 2020 року (т.с. 2 а.с. 75) у задоволенні клопотання ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 від 10 березня 2020 року про розгляд цієї справи в режимі відеоконференції відмовлено (т.с. 2 а.с. 74). У судове засідання 11 березня 2020 року належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі відповідач ОСОБА_3 через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України (т.с. 2 а.с. 67, 69,73), відповідач ОСОБА_3 , його представники - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи не подавали. До цього, 03 лютого 2020 року апеляційному суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Сусла І.М. про розгляд цієї справи апеляційним судом за її відсутності, апеляційну скаргу ОСОБА_3 підтримує, просить задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки відповідача ОСОБА_3 , його представників - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у дане судове засідання і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив заяву адвоката Сусла І.М. задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи, що не з`явились, за присутністю позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Ящук О.В. (т.с. 1 а.с. 239-240) та представника третьої особи - ОСОБА_8 (а.с.82). Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників цієї справи, що з`явились, у тому числі: - позивача та її представника, які на запитання апеляційного суду за наявними у цій справі квитанціями відповідача визнали, що відповідачем у цій справі було сплачено аліментів на користь позивача та її матері ( ОСОБА_9 ) на утримання дитини 5000,00 грн. під час розгляду цієї справи до ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі (18.09.2018 року 3000,00 грн. т.с. 2 а.с. 60 +28.03.2019 року - 2000,00 т.с. 1 а.с. 219) і 6000,00 грн. після ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі (21.12.2019 - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 60) + 25.10.2019 року - 1500,00 (т.с. 2 а.с. 59)+ 15.10.2019 року - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 59) + 14.11.2019 року - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 62)), інші квитанції вони не визнають, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши надані апеляційному суду стороною відповідача оригінали квитанції, долучивши та посвідчивши їх копії (т.с. 2 а.с. 59-62), дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 слід задовольнити частково з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. В силу вимог ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1), скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в … зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ст. 376 ч. 4 ЦПК України). За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст. ст. 76-82, 89, 141, 229, 247, 264-265, 354, 430 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення. Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі можна погодитись лише частково з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає лише частково. Так, хоча суд першої інстанції правильно встановив, що у цій справі відсутні правові підстави для задоволення позову позивача про позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини. Оскільки, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 19.11.2011 року між сторонами у цій справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб (т.с. 1 а.с. 8). Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.с. 1 а.с. 9). Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання особи, малолітній ОСОБА_5 зареєстрований за місцем реєстрації позивачки ОСОБА_1 (т.с. 1 а.с. 14-15). Відповідно до довідки №01-14/67 Дошкільного навчального закладу №205 «Світлиця» від 17.05.2018 року (т.с. 1 а.с. 16), ОСОБА_5 приводить до закладу та забирає мати ОСОБА_1 . Вона ж влаштувала в червні 2016 року дитину до ЗДО. Цікавиться його розвитком, відвідує батьківські збори та сплачує за харчування. Відповідно до висновку від 22.10.2018 року № 01/01-22/1056 (т.с. 1 а.с. 53-55), Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, вирішено, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , наразі є передчасним. Згідно із цим висновком органу опіки та піклування, відповідно до отриманої інформації служби у справах дітей Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 17.08.2018 № 525 встановлено, що 09.08.2018 за адресою: АДРЕСА_1 , було здійснено обстеження умов проживання батька дитини (акт, копія т.с. 1 а.с. 57), який на той час перебував за кордоном. З його матір`ю, ОСОБА_6 , була проведена бесіда щодо порушеного питання. З її слів з`ясовано, що батько малолітнього на час проживання в Україні постійно намагається його побачити, забезпечує його всім необхідним, бажає спілкуватись з ним та брати участь в його вихованні. Мати дитини перешкоджає ОСОБА_3 виконувати батьківські обов`язки, шляхом ігнорування телефонних дзвінків та вчинення перешкод їх зустрічам. 16.10.2018 року відбулась зустріч психолога відділу соціальної роботи по Хортицькому району Запорізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з малолітнім ОСОБА_5 у присутності матері ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_11 був дуже наляканий та напружений, відмовлявся виконувати запропоновані, відповідно до його віку, форми діагностики. В ході бесіди було з`ясовано, що ОСОБА_5 дуже ображений на батька та категорично не бажає його бачити, спілкуватись та контактувати з ним (т.с. 1 а.с. 58). Постановою Кам`янець Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01.03.2016 року, відповідач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, за вчинення насильства у сім`ї відносно позивачки (т.с. 1 а.с. 71). Постановою Кам`янець Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.02.2017 року, відповідач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП (т.с. 1 а.с. 72). Відповідно до довідки №28 Дошкільного навчального закладу №23 від 25.09.2018 року (т.с. 1 а.с. 82), ОСОБА_5 відвідував заклад з 23.06.2014 року по 17.06.2016 року. За інформацією вихователів, батько ОСОБА_3 приводив та забирав дитину з дитячого садка, відвідував батьківські збори, та святкові ранки. Розпорядженням № 103р від 15.03.2019 року (т.с. 1 а.с. 124) Голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, враховуючи що між батьками виник спір щодо побачень з дитиною, встановлено порядок побачень з малолітнім ОСОБА_5 . Відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Дитина з моменту народження має право на піклування своїх батьків. Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. При цьому, вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав встановлено ч. 1 ст. 164 СК України, за змістом якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір`ю, батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, не зважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач свій позов про позбавлення батьківських прав обґрунтувала тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Та позбавлення відповідача батьківських прав необхідне їй для можливості самостійного вирішення будь яких питань щодо дитини без відповідача. Разом з цим, відповідно норм права, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків передбачає систематичне невиконання обов`язку турбуватись про дитину, в чому воно б не виражалося, та лише винна поведінка відповідача може бути підставою для позбавлення його батьківських прав. Судом першої інстанції було також правильно встановлено, що позивач не навела в судовому засіданні відповідних обставин та дійсної мети позбавлення батьківських прав. Аналізуючи особу відповідача, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що не надано належних доказів притягнення відповідача до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчинення насильства по відношенню до дитини. Проаналізувавши надані сторонами докази по справі у їх сукупності, виходячи із конкретних обставин позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність напружених відносин між сторонами, що призводить до з`ясування стосунків щодо виховання дитини та спілкування з нею відповідача, але дані суперечки не повинні йти на шкоду дитині і можуть лише свідчити про взаємну неправильну поведінку сторін по відношенню до дитини і ніяк не свідчать про необхідність позбавлення одного із батьків батьківських прав, наведене вимагає від обох з батьків зміни свого ставлення до спільної їх участі у вихованні дитини. Суд першої інстанції правильно вважав, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу, а саме захисту якнайкращих інтересів дитини та стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов`язків. Суд першої інстанції також правильно вважав, що сам факт звернення позивача до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, є достатнім стимулюючим заходом щодо спонукання відповідача змінити ставлення до виховання дитини, піклування про її фізичний і духовний розвиток, а також про належне матеріальне забезпечення. Беручи до уваги всі наведені міркування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, незважаючи на доводи позивача якими вона обґрунтовує доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, ці аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання, у зв`язку із чим, правильно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог у цій частині. Також, в даних правовідносинах, важливим буде те, що відповідачу надається можливість виправити ситуацію щодо його участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо він цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач, з врахуванням обставин даної справи, не позбавлена у подальшому права порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав за інший новий період часу. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 дублюють доводи позовної заяви останньої, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в її позові, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Суд першої інстанції розглянув дану справу в частині позовних вимог позивача про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в частині позовних вимог позивача про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини відсутні. Позивач ОСОБА_1 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі в частині позовних вимог позивача про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі стороною позивача апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті в частині позовних вимог позивача про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини. Суд першої інстанції також правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 у цій справі має право на стягнення з відповідача ОСОБА_3 , як батька, який мешкає окремо від дитини, аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки, відповідно до ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суду першої інстанції не було надано стороною відповідача доказів того, що відповідач має утриманні інших дітей, або непрацездатних батьків, та має захворювання, які впливають на розмір аліментів. Згідно зі ст. 430 ЦПК України суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Проте, суд першої інстанції допустився помилки у цій справі при визначенні розміру та початку стягнення цих аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дитини. В силу вимог ст. 206 ч. 4 ЦПК України у разі визнання позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову відповідачем суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 розмір аліментів, заявлений позивачем у сумі 3000,00 грн. у цій справі, у суді першої інстанції не визнав (відзив лише представника відповідача - адвоката Полулях С.Ю., а не самого відповідача ОСОБА_3 , на позов про визнання аліментів і лише на суму 2000,00 грн. (т.с. 1 а.с. 80) з додатками - квитанціями про добровільну сплату аліментів відповідачем під час розгляду цієї справи судом першої інстанції (т.с. 1 а.с. 83 на суму 3000,00 грн. - 18.09.2018, 1000,00 - 17.10.2018 року т.с. 1 а.с. 84, 6490,00 грн. - 234.05.2018 року (т.с. 1 а.с. 85)), якого у подальшому відповідач замінив на адвоката Сусла І. М. та яка повідомляла суду першої інстанції, що відповідач щомісяця перераховує аліменти для потреб сина у розмірі 1000,00 грн., просила суд першої інстанції це врахувати т.с. 1 а.с. 180), на що суд першої інстанції не звернув належної уваги у цій справі. На припущеннях ґрунтуються висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_3 , який офіційно не працює (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), має можливість надавати позивачу матеріальну допомогу (аліменти) у розмірі 3000,00 грн. щомісяця і що такий розмір аліментів не ускладнить матеріальний стан відповідача. В своїй апеляційній скарзі у цій справі відповідач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 просив визначити розмір аліментів у розмірі 1200,00 грн. (т.с. 1 а.с. 217) та врахувати сплачені ним аліменти на користь позивача у добровільному порядку під час розгляду цієї справи судом. В силу вимог ст. 141 ч. 1 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Встановлено, що станом на дату ухвалення судом першої інстанції у цій справі рішення (05 вересня 2019 року) прожитковий мінімум для дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому було повних 7 (сім) років, становив з 01.07.2019 року - 2118,00 грн. (ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»). Звідси, з урахуванням вимог ст. 141 ч. 1 СК України, кожен із батьків мав забезпечити дитині половину цього прожиткового мінімуму 1059,00 грн. (розрахунок: 2118,00 грн. /2 особи). Апеляційний суд вважає, що з урахуванням якнайкращих інтересів дитини (ст. 7 ч. 8 СК України), враховуючи, що прожитковий мінімум для дитини у віці від 6 до 18 років має тенденцію зростати (з 01.12.2019 року - 2218,00 грн. - ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 01.01.2020 року - 2218,00 грн. - ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Ѕ = 1109,00 грн.) з відповідача на користь позивача на утримання дитини слід стягнути аліменти у цій справі у розмірі 1500,00 грн. щомісяця, який є більшим, ніж мінімальний розмір аліментів для дитини відповідного віку, є справедливим та достатнім, забезпечує якнайкращі інтереси дитини та не порушує прав відповідача, як батька цієї дитини. Крім того, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити учасникам цієї справи, що у подальшому вони не позбавлені права вирішувати питання про даткові витрати на дитину, що викликані розвитком здібностей дитини тощо (ст. 185 СК України) або про зміну цього розміру аліментів в порядку ст. 192 СК України. Щодо визначення періоду стягнення аліментів, то суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем було подано позов у цій справі 06.06.2018 року (відмітка суду першої інстанції на позові т.с. 1 а.с. 2) та за загальним правилом аліменти стягуються за рішенням суду з дати подачі позову (ст. 191 СК України). Проте, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідачем під час розгляду цієї справи, тобто вже після 06.06.2018 року було сплачено деякий розмір аліментів у добровільному порядку на користь позивача на утримання дитини (т.с. 1 а.с. 83-85, 159-160). Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 . Доказами, передбаченими ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі є надані відповідача через його представника ОСОБА_6 у судовому засіданні 22.01.2020 року апеляційному суду оригінали квитанцій для огляду у цій справі з метою посвідчення у цій справі копій квитанцій (т.с. 2 а.с. 59-62) відповідача про добровільну сплату аліментів на користь позивача на утримання дитини після подачі позову позивачем у цій справі 06.06.2018 року і під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, доданих до його відзиву на позов позивача у цій справі суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 83-85) та до апеляційної скарги апеляційному суду (т.с. 2 а.с. 219-220). . Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні 11 березня 2020 року визнали, що відповідачем у цій справі було сплачено аліментів на користь позивача та її матері ( ОСОБА_9 ) на утримання дитини 5000,00 грн. під час розгляду цієї справи до ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі (18.09.2018 року 3000,00 грн. т.с. 2 а.с. 60 +28.03.2019 року - 2000,00 т.с. 1 а.с. 219) і 6000,00 грн. після ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі (21.12.2019 - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 60) + 25.10.2019 року - 1500,00 (т.с. 2 а.с. 59)+ 15.10.2019 року - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 59) + 14.11.2019 року - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 62)), (ст. 82 ч. 1 ЦПК України). Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем аліментів на користь позивача на утримання дитини після подачі позову у цій справі 06.06.2018 року і до ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі (05.09.2019 року) у добровільному порядку на суму 5000,00 грн., суд має стягувати аліменти з останнього у цій справі не з дати подачі позову, а з 16.09.2018 року (розрахунок: 5000,00 грн. /1500,00 грн. щомісяця = 3 місяці з 06.06.2018 року по 06.09.2018 року включно + 10 днів вересня 2018 року додатково). Квитанції відповідача на загальну суму 6000,00 грн. після ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі 05 вересня 2019 року (21.12.2019 - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 60) + 25.10.2019 року - 1500,00 (т.с. 2 а.с. 59)+ 15.10.2019 року - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 59) + 14.11.2019 року - 1500,00 грн. (т.с. 2 а.с. 62) не можуть бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції апеляційним судом за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача у цій справі, але можуть бути враховані у подальшому в разі їх надання ОСОБА_3 виконавчій службі останньою вже при виконанні рішення суду у цій справі. Решта квитанцій відповідача не може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі в якості належних та допустимих доказів сплати відповідачем на користь позивача аліментів на утримання дитини у цій справі взагалі. В іншій частині рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів є законним та обґрунтованим у цій справі. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 слід задовольнити частково; рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2019 року у цій справі слід змінити, зменшивши розмір аліментів та початок стягнення останніх з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини до «1500,00 грн.», починаючи з « 16.09.2018 року»; в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2019 року у цій справі змінити, зменшивши розмір аліментів та початок стягнення останніх з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини до «1500,00 грн.», починаючи з « 16.09.2018 року ». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 23.03.2020 року, оскільки у період з 21.03.2020 року по 22.03.2020 року включно мали місце вихідні дні. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Кочеткова І.В.