Постанова 4804 № 266/4036/19

22-ц/804/200/20 266/4036/19 П О С Т А Н О В А Іменем України Єдиний унікальний номер 266/4036/19 Номер провадження 22-ц/804/200/20 19 березня 2020 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Лопатіної М.Ю. суддів - Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М. за участю секретаря - Сидельнікової А.В. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Пантелєєва Д.Г., повний текст якого складено 23 жовтня 2019 року, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі: АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з вищевказаним позовом. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № MRC0GA0040300001 від 01 червня 2018 року (надалі: Договір) відповідач отримав кредит у розмірі 147 000,00 гривень зі сплатою 20,9 відсотків за користування кредитом на рік та кінцевим терміном повернення до 01 червня 2023 року. Внаслідок невиконання умов кредитного договору відповідачем, станом на 11 квітня 2019 року в нього утворилась заборгованість за даним Договором в сумі 159 506,64 гривень, яка складається з 141 905,62 гривень - заборгованості за кредитом, 16 039,74 гривень - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 1561,28 гривень - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь. Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 157 945 (сто п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 36 копійок. Розподілено судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1901 (одна тисяча дев`ятсот одна ) гривня 79 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача суму кредиту у розмірі 140 985, 62 грн. При цьому зазначив, що суд першої інстанції неправильно визначив суму його заборгованості за кредитним договором, оскільки не врахував всі здійснені ним платежі. Крім того, позивач безпідставно змінив строк дії кредитного договору, звернувшись з позовом до суду без попереднього звернення до нього у досудовому порядку Позивач своїм процесуальним правом на подачу відзиву не скористався. Відповідач у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник позивача до суду не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржене судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що 01 червня 2018 року між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MRC0GA0040300001, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 147000,00 гривень зі сплатою 20,9 відсотків на рік за користування кредитом та кінцевим терміном повернення не пізніше 01 червня 2023 року (а. с. 5-9). У пункті 5.2.4 Договору сторони передбачили право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за вказаним Договором. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору, станом на 11 квітня 2019 року в нього утворилась заборгованість в сумі 159506,64 гривень, яка складається з 141905,62 гривень, як заборгованості за кредитом, 16039,74 гривень, як заборгованості за відсотками за користування кредитом, 1561,28 гривень, як пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором (а. с. 4). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Договором, укладеним між сторонами, встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, з огляду на те, що відповідач умови Договору належним чином не виконував, є підстави для дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, нарахованих станом на 11 квітня 2019 року. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Відмовляючи у стягненні пені, суд керувався положеннями статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», згідно якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Рішення в частині відмови в задоволенні позову не оскаржувалось, тому апеляційним судом не перевірялось. За приписами статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статей 530, 612, 525 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом. Згідно із частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За вимогами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, за змістом викладених вище норм закону звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв`язку з порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань. Це є спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. Апеляційним судом встановлено, що 01 червня 2018 року між сторонами було укладено кредитний договір № MRC0GA0040300001, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 147000,00 гривень зі сплатою 20,9 відсотків за користування кредитом на рік та кінцевим терміном повернення не пізніше 01 червня 2023 року (а. с. 5-9). Сторони погодили повернення кредитних коштів частинами згідно з графіком платежів, який є додатком до кредитного договору, що вбачається з пункту 2.3. Договору, згідно якого позичальник зобов`язався до 01 числа кожного місяця, починаючи з наступного дня після укладення Договору місяця, здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки за користування кредитом, ануїтетними платежами в розмірі, зазначеному відповідно до графіку повернення кредиту. У пункті 5.2.4 Договору передбачено право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за вказаним Договором в тому числі, а не виключно у випадку, зокрема, прострочення спати чергового платежу за кредитом та відсотків за користування кредитом понад трьох місяців. Крім того, зі змісту п.5.3.3. Договору випливає, що ОСОБА_1 зобов`язаний у разі порушення умов цього Договору, на вимогу кредитора достроково повернути Кредит з одночасною сплатою нарахованих відсотків за користування кредитним коштами, штрафних санкцій та інших платежів (а.с.5-9). З наданого банком розрахунку вбачається, що з 01 жовтня 2018 року відповідач не виконує умови Договору належним чином, а саме не вносить щомісячний платіж в розмірі 3992,59 грн, внаслідок чого станом на 11 квітня 2019 року в нього утворилась заборгованість, яка складається з 141 905,62 гривень - заборгованості за кредитом, 16039,74 гривень - заборгованості за відсотками за користування кредитом (а.с.4), а тому у позивача виникло право на звернення до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом на підставі частини першої статті 4 ЦПК України та частини другої статті 1050 ЦК України. Доводи відповідача про те, що при ухваленні рішення, суд не врахував усі платежі за кредитним договором, що він робив, не є спроможними, оскільки суми, які погашав останній враховані в розрахунку його заборгованості, наданому банком. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що сума заборгованості була стягнута місцевим судом станом на 11 квітня 2018 року, а ОСОБА_1 навів розрахунок в апеляційній скарзі з урахуванням платежів, які він робив до 29 жовтня 2019 року. Отже платежі, які здійснював відповідач після 11 квітня 2018 року повинні бути враховані в процесі виконання даного рішення суду. Посилання відповідача на те, що позивач без звернення до нього з вимогою змінив строк дії договору, звернувшись з позовом до суду, також є необґрунтованими, оскільки, незважаючи на те, що кредитним договором, укладеним між сторонами, передбачено, зокрема звернення банку з вимогою до позичальника про дострокове повернення кредиту (п.5.3.3. Договору), це не є перешкодою для реалізації права кредитора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (не обмежує право банку на судовий захист порушеного права обов`язковим попереднім зверненням до боржника у досудовому порядку). Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 0308/18539/12(провадження № 61-15164св18). Інші доводи апеляційної скарги є також необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення щодо скасування або зміни оскарженого рішення суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскарженого судового рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку зібраним у справі доказам. За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 23 березня 2020 року. Судді: