Постанова 4873 № 910/6948/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" березня 2020 р. Справа № 910/6948/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Демидової А.М. суддів: Ходаківської І.П. Корсака В.А. за участю секретаря судового засідання: Брунько А.І. за участю представників сторін: від позивача (стягувача) не з`явився від відповідача (боржника) Корсун Ю.Ю. від органу ДВС не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 (повний текст ухвали складено 12.02.2020) (суддя Підченко Ю.О.) у справі № 910/6948/19 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 77 177,70 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави скарги на дії та бездіяльність державного виконавця. Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, в якій просило суд визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Коваль Л.І. в частині винесення постанови у виконавчому провадженні № 60680841 про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2019 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження. Зазначена скарга обґрунтована тим, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", п. 3 Прикінцевих та перехідних положень якого заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено дані щодо боржника - АТ "Укрзалізниця". АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" вважає, що зазначеним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним у Законі). У зв`язку з цим, на думку скаржника, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" відкриті станом на 20.10.2019 виконавчі провадження, у тому числі і ВП № 60680841, де боржником є АТ "Укрзалізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу. Короткий зміст оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19 (суддя Підченко Ю.О.) у задоволенні скарги АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Коваль Любові Іванівни відмовлено повністю. При постановленні вказаної ухвали господарський суд першої інстанції виходив з того, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. При цьому, місцевим господарським судом було встановлено, що АТ "Укрзалізниця" включено до вказаного Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Як встановив господарський суд першої інстанції, з матеріалів справи № 910/6948/19 не вбачається, що присуджені до стягнення з відповідача грошові кошти в сумі 77 177,70 грн. є такими, що були передані в заставу за кредитним договором, а відтак вчинення виконавчих дій щодо відповідача - АТ "Укрзалізниця" відповідно до судового наказу від 02.09.2019, виданого на виконання рішення у справі № 910/6948/19, є забороненим, оскільки постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 60680841 була винесена 22.11.2019, тобто після набрання чинності 20.10.2019 Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що суду не надано доказів на підтвердження того факту, що державним виконавцем були вчинені будь-які виконавчі дії в рамках виконавчого провадження № 60680841 відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження", позаяк сам факт відкриття виконавчого провадження не свідчить про вчинення державним виконавцем виконавчих дій у розумінні вказаного Закону. Водночас суд першої інстанції вказав, що суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження). З урахуванням викладеного та положень ч. 3 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19, АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. в частині винесення постанови у виконавчому провадженні № 60680841 про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2019 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, винесена з порушенням норм матеріального права. Так, скаржник вважає помилковим трактування судом першої інстанції, що факт відкриття виконавчого провадження не свідчить про вчинення державним виконавцем виконавчих дій у розмінні Закону України "Про виконавче провадження". Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2020 справу № 910/6948/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 10.03.2020 о 10 год. 15 хв.; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 10.03.2020. У зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6948/19. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2020 справу № 910/6948/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Ходаківська І.П., Попікова О.В. Ухвалою від 06.03.2020 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Попікової О.В. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19. У зв`язку з перебуванням судді Попікової О.В. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6948/19. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2020 справу № 910/6948/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Ходаківська І.П., Корсак В.А. Ухвалою від 10.03.2020 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Корсака В.А. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.03.2020 о 09:30. Позиції учасників справи. 04.03.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (далі - ТОВ "Лемтранс") на апеляційну скаргу, в якому позивач (стягувач) проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Явка представників учасників справи. У судове засідання 17.03.2020 з`явився представник відповідача (боржника, скаржника). Представники позивача (стягувача) та органу державної виконавчої служби у судове засідання 17.03.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про день, час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача (стягувача) та органу державної виконавчої служби. Представник відповідача (боржника, скаржника) у судовому засіданні 17.03.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 910/6948/19 задоволено повністю позов ТОВ "Лемтранс" до АТ "Укрзалізниця". Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Лемтранс" 77 177,70 грн. збитків та 1 921,00 грн. судового збору. На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ від 02.09.2019. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 910/6948/19 залишено без змін. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 22.11.2019 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60680841 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/6948/19, виданого 02.09.2019, про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Лемтранс" 79 098,70 грн. 16.12.2019 АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, в якій просило суд визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Коваль Л.І. в частині винесення постанови у виконавчому провадженні № 60680841 про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2019 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження. Зазначена скарга мотивована тим, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Таким чином, на думку скаржника, зазначеним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним у Законі). Як зазначив скаржник, до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено дані щодо Боржника: "Орган управління Кабінет Міністрів України" 40075815 Акціонерне товариство "Українська залізниця" 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5". З урахуванням викладеного, на думку АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця", виконавче провадження № 60680841, де боржником є АТ "Укрзалізниця", підлягало завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Згідно з ч. 1 ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права (ч. 1 ст. 341 ГПК України). Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Колегія суддів вважає, що скаржником було дотримано процесуальний строк для подання скарги на дії та бездіяльність державного виконавця. За приписами статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997). Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку. Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України"). У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, № 40450/04, п.п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України"). У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13 та інші, Велика Палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави. Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 910/6948/19, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Як встановлено вище, 22.11.2019 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60680841 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого 02.09.2019 у справі № 910/6948/19 про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Лемтранс" суми у розмірі 79 098,70 грн. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню. Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме: - виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа; - у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства. Стосовно посилань скаржника на заборону, що міститься в Законі України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, суд апеляційної інстанції зазначає таке. 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ ). Згідно з п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Колегією суддів встановлено, що до додатку 2 "Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Укрзалізниця" (код 40075815). Колегія суддів зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти. Вказані обставини спростовують доводи скаржника про заборону на звернення стягнення на кошти боржника - АТ "Укрзалізниця" у виконавчому провадженні № 60680841. З огляду на викладене, обставини щодо неправомірних дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. не знайшли свого підтвердження. За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимогу детально відповідати на кожен довод. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Встановлені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування оскаржуваної ухвали, а тому відхиляються судом. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що вчинення виконавчих дій щодо відповідача - АТ "Укрзалізниця" відповідно до судового наказу від 02.09.2019, виданого на виконання рішення у справі № 910/6948/19, є забороненим у силу Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Разом з тим, враховуючи, що такий помилковий висновок місцевого господарського суду не призвів до прийняття неправильного по суті рішення (ухвали) про відмову у задоволенні скарги АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Коваль Л.І., колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали відповідно до ст. 277 ГПК України. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновку місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення скарги АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 910/6948/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6948/19 повернути до місцевого господарського суду.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 23.03.2020. Головуючий суддя А.М. Демидова Судді І.П. Ходаківська В.А. Корсак