Постанова 4819 № 668/9706/15-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Херсон справа № 668/9706/15-ц провадження № 22-ц/819/272/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Ігнатенко П.Я., Чорної Т.Г., секретарГеленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м.Херсона у складі судді Булах Є.М. від 03 вересня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, встановив: У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що з 27 вересня 2002 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина донька ОСОБА_5 . За час спільного проживання подружжям набуте нерухоме майно вартістю 100 000 грн, а саме: житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,0893 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать відповідачу на праві приватної власності, а також грошові кошти в розмірі 100 000 грн. З жовтня 2014 року шлюбні відносини з відповідачем фактично припинено, спільне господарство не ведеться. Посилаючись на те, що подальше спільне проживання і збереження сім`ї неможливе, домовленості про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не досягнуто, позивач, просила суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй у власність житловий будинок із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а у власності відповідача залишити спільно набуті грошові кошти. Рішенням суду від 03 вересня 2015 року позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , зазначаючи, що рішенням суду вирішено питання щодо її прав у спірних правовідносинах, просить рішення суду в частині позовних вимог про поділ майна подружжя скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, зазначаючи, що рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду в частині поділу майна не відповідають обставинам справи і зроблені з порушенням її прав як іпотекодержателя спірного майна, яке було передане їй в іпотеку відповідачем в забезпечення виконання боргових зобов`язань за договором позики та на яке рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 травня 2017 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, звернуто стягнення із визначенням способу реалізації шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Рішення суду в частині позовних вимог про поділ майна подружжя мотивовано тим, що відповідно до діючого в Україні сімейного та цивільного законодавства подружжя має право на поділ майна, що належить йому на праві спільної сумісної власності. Зазначивши, що із викладених у позові та заяві представника відповідача обставин вбачається, що сторони фактично визначилися із порядком поділу майна, суд вважав за необхідне здійснити поділ майна подружжя ОСОБА_6 з урахуванням погодженого ними порядку. В процесі розгляду справи суд встановив, що 27 вересня 2002 року сторони одружились, про що міським відділом реєстрації актів громадянського стану Херсонського обласного управління юстиції в книзі реєстрації актів про одруження 27.09.2002 року зроблено запис №718. 21 лютого 2006 року на підставі рішення Степанівської сільської ради від 03.11.2005 року №192 Херсонським міським управлінням земельних ресурсів на ім`я ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0893 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням-для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.9). 01 жовтня 2007 року Степанівська сільська рада на підставі рішення від 30.08.2007 року №52 видала на ім`я ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: на будинок житловий, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.8). Інформація про те, чи зареєстровано в установленому законом порядку право власності ОСОБА_7 на наведене нерухоме майно в матеріалах справи відсутня. Житловий будинок та земельна ділянка оцінені позивачем в 100 000 гривень. Крім нерухомого майна позивач включила до складу майна, що підлягає поділу між подружжям, грошові кошти в розмірі 100 000 гривень, наявність яких жодним доказом не підтверджена. Справа розглянута судом у відсутність сторін з врахуванням поданих ними та представником відповідача-адвокатом Гетьман А.А. заяв про розгляд справ без їх участі. При цьому відповідач ОСОБА_4 у заяві зазначив про те, що проти заявлених позовних вимог не заперечує, а його представник- адвокат Гетьман А.А. повідомила суду, що відповідач отримав від позивача 200 000 гривень та претензій не має (а.с.26, 31). Відповідно до статей 69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ним в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина перша, друга, четверта статті 71 СК України). Таке присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України. Положеннями цієї статті передбачені підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Крім того, відповідно до частини 3 статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Згідно із частиною п`ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Такий висновок щодо застосування статей 69,70,71 СК України, статей 364, 365, 370 ЦК України в сімейних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6-2811 цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України в редакції, що діяла на час вирішення судом справи, мала враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд всупереч положенням наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду України щодо їх застосування не встановлював обсяг спільно нажитого подружжям ОСОБА_6 майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства; не з`ясував джерело і час його придбання; наявність у подружжя боргів та зобов`язань, що виникли в інтересах сім`ї, та, виділивши на користь позивача все придбане в період зареєстрованого шлюбу нерухоме майно, а на користь відповідача грошові кошти, не перевірив, чи є це майно неподільним, а звідси чи може воно виділятися одному з подружжя. Більше того, із матеріалів справи та змісту ухваленого судом рішення вбачається, що його висновки у спірних правовідносинах ґрунтуються не на повно і всебічно з`ясованих обставинах, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та які б підтверджувалися дослідженими в судовому засіданні доказами, як це передбачено статтею 213 ЦПК України, в редакції, що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, а рішення про задоволення позову в частині поділу майна подружжя ухвалено у зв`язку з визнанням позову відповідачем без врахування положень частини четвертої статті 174 ЦПК України в редакції, що діяла на час ухвалення рішення, згідно із якими, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. При цьому суд не зважив на те, що позивач заявила вимогу про передачу у її власність всього наведеного нею як придбаного в період зареєстрованого шлюбу нерухомого майна без посилання на будь-які передбачені законом підстави для припинення прав відповідача на це майно, що фактично підтверджує доводи апеляційної скарги про наміри сторін уникнути таким чином звернення стягнення на майно за борговими зобов`язаннями відповідача. Натомість ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучила копію іпотечного договору, укладеного нею із ОСОБА_4 та нотаріально посвідченого 31 серпня 2012 року, за умовами якого ОСОБА_4 як іпотекодавець для забезпечення виконання ним зобов`язань у повному обсязі перед ОСОБА_1 як іпотекодержателем, що випливають з договору позики від 31.08.2012 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між сторонами на суму 330 000 гривень, передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку площею 0,893 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Умовами іпотечного договору загальна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в розмірі 520 678 гривень ( 445 541грн-вартість житлового будинку та 75 137грн-вартість земельної ділянки), (пункт 1.4 договору)),(а.с.47-49). Починаючи з вересня 2014 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 виник спір щодо виконання позичальником та іпотекодавцем зобов`язань за договором позики, а також щодо дійсності укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 іпотечного договору. Так, із змісту долученої до апеляційної скарги постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №668/13508/14-ц вбачається, що у вересні 2014 року ОСОБА_3 , діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , 2003 року народження, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації обтяжень з тих підстав, що на момент укладення договору іпотеки право користування будинком, переданим в іпотеку, мала неповнолітня дитина, а дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору не було. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового будинку, посилаючись на невиконання ОСОБА_4 зобов`язань щодо повернення боргу за договором позики. Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Задніпряна А. І., служба у справах дітей виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації обтяжень відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , треті особи: Суворовський районний відділ у м. Херсоні управління державної міграційної служби в Херсонській області, служба у справах дітей виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок, загальною площею 194,9 кв.м, житловою площею 109,9 кв.м, який в цілому складається з житлового будинку літера «А», огорожі № 1-4 та земельну ділянку площею 0,0893 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6510192500:01:062:0016, які належать ОСОБА_4 , в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , в розмірі 590 871 грн, з яких 330 000 грн - заборгованість за позикою, 3% річних за період з 28 вересня 2014 року по 08 жовтня 2014 року у сумі 298,36 грн, 3% річних за період з 09 жовтня 2014 року по 01 лютого 2017 року у сумі 22 973,42 грн, інфляційні втрати за період з 09 жовтня 2014 року по 01 січня 2017 року - 237 600 грн. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Визначено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації в розмірі 520 678 грн, з яких вартість житлового будинку - 445 541 грн, вартість земельної ділянки - 75 137 грн, проте не нижче звичайної ціни на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні інших вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 14 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Звернувшись до суду з позовом про поділ майна подружжя в серпні 2015 року, позивач не повідомила суд про те, що придбане сторонами в період зареєстрованого шлюбу нерухоме майно передане відповідачем в іпотеку та є предметом спору в іншій цивільній справі. Не витребувавши інформацію про реєстрацію права власності відповідача на спірне нерухоме майно та не отримавши відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, суд не пересвідчився чи не суперечить визнання відповідачем позову закону або чи не порушує воно права, свободи чи інтереси інших осіб. Разом з тим, згідно із частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є спірне майно, та впливає на можливість ОСОБА_1 звернути ухвалене на її користь судове рішення до примусового виконання, оскільки стаття 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, регулює абсолютно інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва. У випадку визнання права власності на предмет іпотеки за одним із подружжя або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то тут до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно у період первинного придбання майна. Щодо порушення прав іпотекодержателя та застосування норм права у подібних правовідносинах вказував Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-2513св16 та Верховний Суд, зокрема у постановах від 10 липня 2019 року у справі №522/3901/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №2-1905/1/2010 тощо. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, яка діяла на час ухвалення судом першої інстанції рішення, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Суд першої інстанції на наведене вище уваги не звернув і не залучив ОСОБА_1 як іпотекодержателя до участі у справі. Аналіз норм статей 16, 386, 391 ЦК України свідчить про те, що власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Такі висновки щодо застосування наведених норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №726/831/15 та інших. Враховуючи, що визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, за позивачем та припинення права власності відповідача як іпотекодавця на предмет іпотеки порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя (позбавлення відповідача права власності на майно унеможливить виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки), апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині поділу майна подружжя підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до положень статті 4 ЦПК України (аналогічно статті 3 ЦПК України в редакції, що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а згідно із приписами частини першої статті 71 СК України спір про поділ майна подружжя може бути вирішений судом лише у випадку, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу цього майна. В даній цивільній справі суд встановив, що сторони фактично домовилися про порядок поділу майна та поклав цю домовленість в основу свого рішення, а отже- вирішив питання про спосіб та порядок поділу майна подружжя при відсутності між подружжям спору з цього приводу, що не відповідає завданню та основним засадам цивільного судочинства. У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, відповідно до частин першої та 13 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги витрати у розмірі 3 000гривень (а.с.42, 68). Рішення суду в частині розірвання шлюбу як неоскаржене в силу статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не переглядається. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 03 вересня 2015 року в частині задоволення позову про поділ майна подружжя скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовити. Стягнути із ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , понесені нею на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги витрати у розмірі 3 000грн (три тисячі гривень). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В.Пузанова Судді: П.Я.Ігнатенко Т.Г.Чорна Повний текст постанови складено 20 березня 2020 року Суддя Л.В. Пузанова