Постанова Сумський апеляційний суд № 585/3541/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 року м.Суми Справа №585/3541/19 Номер провадження 22-ц/816/611/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Хвостика С. Г. , Орлова І. В. з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2019 року, ухваленого у складі судді Євтюшенкової В.І., у приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області, повний текст рішення складено 11 грудня 2019 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спільно з нею в цьому будинку проживає її син ОСОБА_3 , який 28 лютого 2009 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ), яка після реєстрації шлюбу спільно зі своїм сином від попереднього шлюбу ОСОБА_2 вселилась до належного позивачу будинку, а з 28 березня 2009 року вони зареєструвалися за вказаною адресою. У травні 2013 року ОСОБА_4 разом з дітьми залишила будинок і з цього часу в ньому не проживають. Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 08 липня 2013 року розірвав шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішенням цього ж суду від 11 червня 2015 року у справі № 585/725/15-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про вселення до будинку, а рішенням від 31 липня 2015 року у справі № 585/178/15-ц ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право користування житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 січня 2017 року відповідач ОСОБА_2 досяг повноліття, в належному позивачу будинку не проживає без поважних причин понад один рік, проте залишається в ньому зареєстрованим. Його реєстрація за місцем проживання в належному ОСОБА_1 будинку створює перешкоди в отриманні нею соціальних пільг, зокрема, унеможливлює право на оформлення субсидії. Просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 та стягнути з нього витрати по сплаті судового збору і витрати на професійну правничу допомогу. Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 06 грудня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: сплачений судовий збір в сумі 768 грн 40 коп. та 4000 грн витрат в рахунок оплати професійної правничої допомоги. Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на те, що рішення суду ухвалено без всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог; стягнути з ОСОБА_1 на його користь в рахунок компенсації понесених судових витрат 1261 грн 50 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 2000 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач умисно не вказала в позовній заяві адресу його тимчасового проживання, у зв`язку з чим жодних повісток, листів, ухвал з копіями позовної заяви з додатками з суду він не отримував, про розгляд справи повідомлений не був. Внаслідок розгляду справи без його участі, судом було порушено принцип змагальності сторін, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що при ухваленні судом рішення були взяті до уваги доводи позивача та свідків, які підтвердили лише факт його відсутності за адресою: АДРЕСА_2 , однак причини відсутності судом не були встановлені. Вказує на те, що він був позбавлений можливості користуватися спірним житлом через перешкоджання в цьому позивачем, а отже, оскаржуваним рішенням порушується гарантоване йому ст. 47 Конституції України право на житло. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Також надала суду заяву про розгляд справи без її участі та участі її представника. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 А (а. с. 6). В даному будинку зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , її син ОСОБА_3 та відповідач по справі ОСОБА_2 (а. с. 7). Згідно довідок голови квартального комітету з позивачем проживає її син ОСОБА_3 , а невістка ОСОБА_4 з травня 2013 року разом не проживає за вказаною адресою, а проживає фактично по АДРЕСА_3 . Також ОСОБА_2 прописаний, але за цією адресою не проживає (а. с. 8 -10). Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11 червня 2015 року у справі № 585/725/15-ц відмовив ОСОБА_4 в задоволенні позову про вселення її та неповнолітніх дітей до вказаного будинку (а. с. 11-12). Роменський міськрайонний суд рішенням від 31 липня 2015 року у справі № 585/178/15-ц визнав ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 (а. с. 13-14). Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 від першого шлюбу. Вищезазначеними рішеннями суду встановлено, що ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 разом з дітьми була зареєстрована у спірному житлі з 28 березня 2009 року. З травня 2013 року ОСОБА_4 без поважних причин не проживає за вказаною адресою, проте була зареєстрована в цьому будинку. Відповідно до положень ч. ч. ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 у вказаному будинку не проживає без поважних причин більше, ніж один рік, доказів протилежного він не надав, а його реєстрація у вказаному будинку створює позивачу перешкоди в отриманні соціальних пільг, зокрема унеможливлює реалізацію права на оформлення субсидії, тому суд дійшов висновку, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом задоволення її позову та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком АДРЕСА_2 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. За змістом статей 383 ЦК України, 150 ЖК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України). Положеннями статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Вищевказані норми свідчать про те, що при розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім`ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що він був позбавлений можливості користуватися житлом через перешкоджання цьому ОСОБА_1 . Як правильно встановив суд першої інстанції позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить будинок по АДРЕСА_1 . В даному будинку зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який будучи неповнолітнім, у 2013 році змінив місце свого проживання разом з матір`ю ОСОБА_4 , яку Роменський міськрайонний суд рішенням від 31 липня 2015 року у справі № 585/178/15-ц визнав такою, що втратила право користування житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . 31 січня 2017 року відповідач досяг повноліття, проте вселитися до спірного житла не намагався. Жодних доказів на підтвердження того, що позивач перешкоджала йому у вселенні та користуванні спірним будинком, відповідач суду не надав. А відповідно до приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Іншої домовленості між власником будинку і відповідачем щодо користування житлом чи збереження права користування житлом на час відсутності судом не встановлено, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач у спірному приміщенні не проживає більше одного року без поважних причин, відтак наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Крім того в судовому засіданні апеляційного суду відповідач пояснив, що з грудня 2019 року працює та постійно проживає в місті Києві. До спірного будинку вселитися він не намагався, оскільки вважає, що його проживання в ньому є неможливим, а реєстрація місця проживання йому була необхідна для зняття з військового обліку. Стосовно тверджень відповідача, що позивач умисно не вказала суду адресу його тимчасового проживання, у зв`язку з чим він не був повідомлений про розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 26). Судом першої інстанції копію позовної заяви з додатками, копію ухвали про відкриття провадження та судова повістка про виклик до суду направлялися відповідачу як за місцем його реєстрації так і на адресу: АДРЕСА_4 , про яку він зазначає в тексті апеляційної скарги, як про місце свого проживання. Вказану адресу проживання в місті Ромни відповідач підтвердив і у своїх поясненнях в судовому засіданні апеляційного суду. Суд неодноразово відкладав розгляд справи для належного сповіщення відповідача, в тому числі здійснювалися публікації про його виклик до суду через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом були вжиті всі передбачені нормами ЦПК України заходи для належного сповіщення відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Також, слід зазначити, що апеляційним судом судові повістки про виклик до суду направлялися відповідачу за адресами, які він вказав у своїй апеляційні скарзі, проте поштові відправлення повернулися на адресу суду не вручені. Тобто і після подачі апеляційної скарги відповідач не цікавився її розглядом та не отримував судові повістки про виклик до суду, направлені йому поштовим відправленням. За наявності викладених обставин, колегія суддів вважає, що в даному випадку необхідно керуватися ч. 2 ст. 376 ЦПК України, згідно якої порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Позивачем подано апеляційному суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача на її користь 1600 грн витрат на оплату правничої допомоги, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Аналіз частини 4 статті 137 ЦПК України, а також норм статті 141 цього кодексу, дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Відповідно до укладеного між адвокатом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Н ОСОБА_8 А. Додатку № 1 до угоди про надання правничої допомоги від 10 вересня 2019 року, остання понесла витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у фіксованому розмірі 1600 грн. Також матеріали справи містять: квитанцію форми №КО-1 до прибуткового касового ордеру № 35 від 17 лютого 2020 року про сплату адвокату 1600 грн за надання правничої допомоги, розрахунок розміру понесених витрат на правничу допомогу адвоката у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, акт приймання-передачі наданих послуг від 24 лютого 2020 року: аналіз апеляційної скарги та підготовка відзиву на скаргу. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов не підлягає задоволенню, такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). З огляду на викладене та досліджені докази надання правничої допомоги адвокатом ОСОБА_9 Д., колегія суддів вважає, що розмір винагороди адвоката при розгляді справи в суді апеляційної інстанції підлягає зменшенню з 1600 грн до 800 грн з наступних підстав. В акті приймання-передачі наданих послуг зазначено про аналіз апеляційної скарги ОСОБА_2 та підготовку відзиву на апеляційну скаргу, проте обставини справи адвокату були відомі, він був обізнаний із законодавством, яким регулюється спір у справі. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800 грн. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2019 рокузалишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 800 гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 березня 2020 року. Головуючий: Т.А. Левченко Судді: С.Г. Хвостик І.В. Орлов