Постанова 4814 № 552/4834/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/4834/20 Номер провадження 22-ц/814/367/21Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І. В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача - адвокат Ражик Т.А. відповідач ОСОБА_2 переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2020 року, ухвалене суддею Самсоновою О. А., повний текст рішення складено - 26 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: 13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 , про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Позовна заява мотивована тим, що він є власником 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У належній йому частині будинку зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 з її дітьми, які протягом тривалого часу - більше одного року не проживають у даній квартирі, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі будинком не цікавляться. Перешкод їм в користуванні жилим приміщенням він або інші особи не чинили. Збереження реєстрації відповідача та її малолітніх дітей за адресою належної йому частини будинку, а саме у квартирі АДРЕСА_2 порушує права позивача як власника на вільне володіння та користування своєю власністю. Позивач просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , 2006 року народження, ОСОБА_4 , 2009 року народження, такими, що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що збереження реєстрації місця проживання відповідача та її дітей за адресою спірної квартири в той час, як вони фактично змінили місце проживання, порушує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном, суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно якої громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Хоча позивач є власником 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання позивача та відповідача з дітьми зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . На підставі викладеного суд дійшов висновку про необхідність усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням як власнику ОСОБА_1 , визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , 2006 року народження, ОСОБА_4 , 2009 року народження, такими, що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона як відповідач не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. З 31.07.2015 року вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 . Крім неї за даною адресою зареєстровані її діти: неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час вона зі своїми дітьми фактично проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначає, що жодної судової повістки не отримувала та була позбавлена можливості з`явитися у судові засідання, приймати участь у розгляді справи, надавати пояснення, відзив на позовну заяву. Категорично не погоджується з позбавленням права користування житлом її та її дітей, оскільки у подальшому діти будуть позбавлені права реєстрації місця проживання, що є грубим порушенням прав дітей на житло. Зазначає, що порушуючи норми Декларації прав людини, Конвенції про права дитини, Конституції України, Сімейного Кодексу України, Законів України «Про охорону дитинства», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд не врахував думку органу опіки та піклування з приводу заявлених позовних вимог. Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді в суді спорів щодо визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Також звертає увагу, що порушуючи принцип всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, суд не встановив чи є у відповідача на праві власності чи у користуванні інше житло, чи були спори між членами сім`ї, які причини не проживання відповідача з дітьми у зареєстрованому житловому приміщенні. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 за дорученням Ражик Т.А. просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на жилий будинок, виданого 14 жовтня 1989 року житлово-експлуатаційним об`єднанням міськвиконкому, на праві власності належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5). За адресою даного житла зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_2 , її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 (а.с. 5, зворот). Судом встановлено, що відповідач залишила будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , більше року у вказаному житлі разом з дітьми не проживає, речей не зберігає. Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами: показаннями свідка ОСОБА_5 , показаннями свідка ОСОБА_6 , довідкою органу самоорганізації населення Селищний комітет «Івонченці» від 18 липня 2020 року №432 (а.с. 5). Будь-які докази чинення відповідачу та її дітям перешкод власником або іншими особами у користуванні спірним житлом сторонами до матеріалів справи не додані. Суд першої інстанції встановив, що збереження реєстрації місця проживання відповідача та її дітей за адресою спірної квартири в той час, як вони фактично змінили місце проживання, порушує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном, суперечить вимогам ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно якої громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Хоча позивач є власником 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання позивача та відповідача з дітьми зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням як власнику ОСОБА_1 , а саме визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , 2006 року народження, ОСОБА_4 , 2009 року народження, такими, що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_3 . Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК Україн член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечувалося самим позивачем, неповнолітня ОСОБА_3 та малолітня ОСОБА_4 набули право користування спірним житлом у встановленому законом порядку, на час розгляду справи судом не досягли віку, за якого можуть вільно визначати своє місце проживання. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення Європейського суду у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення Європейського суду у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56). Як вбачається з матеріалів справи, мати дітей - ОСОБА_2 не має свого житла, тому апеляційний суд вважає, що втрата права користування дітей житлом за відсутності у них іншого, належного їм на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для них надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у даному випадку втручанням у демократичному суспільстві. По справі вбачається, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю відповідача ОСОБА_2 . Відповідач, яка є дочкою дружини позивача, з раннього дитинства у віці півтора роки після укладення шлюбу матері з ОСОБА_1 стала мешкати та була зареєстрована у частині домоволодіння, що належить позивачу на праві приватної власності. Після народження у відповідача двох дітей, вони також зі згоди ОСОБА_1 були зареєстровані в його частині домоволодіння. Як зазначає відповідач ОСОБА_2 , після чергової сварки вона вимушена була залишити місце реєстрації, проте, наголошує на тому, що не має іншого житла, де б вона змогла зареєструвати місце проживання своє та неповнолітніх дітей. Крім того, слід зазначити, що згідно частини четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Цей спір безпосередньо стосується прав дітей на користування житлом, а тому у відповідності до статті 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді такої справи є обов`язковою. Частиною 5 статті 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства, судам при розгляді позовних вимог про визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов`язковим є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні. Така позиція узгоджується правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі №447/455/17, у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 р. у справі №446/8886/18, від 03.02.2021 р. у справі №501/2010/18. У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради письмового висновку на дотримання вимог ч. 5 ст. 19 СК України не надав, тому рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14.10.1989 року, ОСОБА_1 належить Ѕ частина житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 5). Згідно даних технічного паспорту на вказаний житловий будинок Ѕ його частина належить ОСОБА_1 , Ѕ частина - відповідно належить ОСОБА_7 (а.с. 7). Проте, згідно матеріалів справи, ОСОБА_7 не була залучена до розгляду справи. Згідно ухвали Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_8 (а.с. 26). Разом з цим, є незрозумілим ким є ОСОБА_8 і яким чином рішення у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, може вплинути на її права та обов`язки. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованим, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 має 2 групу інвалідності та відповідно Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Відповідачем ОСОБА_2 при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1261,20 грн. Таким чином, згідно ч. 7 ст. 141 ЦПК України ОСОБА_2 слід компенсувати понесені судові витрати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2020 року- скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити. Компенсувати за рахунок державного бюджету в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, понесені ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1261,20 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 квітня 2021 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов