Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/1228/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1228/19 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: доповідача, судді - Димерлія О.О. суддів Єщенка О. В., Танасогло Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року. по справі № 400/1228/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)" про стягнення грошового забезпечення,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з Державної установи «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» (далі - відповідач) на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки виплати грошового забезпечення за період його тимчасової непрацездатності (лікарняного з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року) з 16.06.2017 року по 04.12.2018 року в розмірі 41746,25 грн. Ухвалою від 30.05.2019 року суд ухвалив розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог в наступній редакції: стягнути з Державної установи «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки виплати грошового забезпечення за період його тимчасової непрацездатності (лікарняного з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року) з 16.06.2017 року по 04.12.2018 року та грошової допомоги при звільненні в частині оплати лікарняного з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року за період з 16.06.2017 року по 19.04.2019 року в розмірі 52666,25 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року у справі № 814/398/18 було нараховано та перераховано недоотримане грошове забезпечення за період знаходження на лікарняному з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року. При цьому позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню на його користь і середній розмір грошового забезпечення за період затримки з виплатою грошового забезпечення за період його тимчасової непрацездатності. За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 05 серпня 2019 року прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що з аналізу положень ст. 117 КЗпП України вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначається про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та прийняття незаконного рішення. В своїй скарзі апелянт зазначає, що 19.04.2019 року Державною установою «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» позивачу було нараховано та перераховано грошову допомогу при звільнені в частині оплати позивачу лікарняного з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року, тому вважаю, що з Державної установи «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» підлягає стягненню на користь позивача і середній розмір грошового забезпечення за період затримки з виплатою грошового забезпечення за період тимчасової непрацездатності позивача (лікарняного з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року) та грошової допомоги при звільненні в частині оплати лікарняного з 16.06.2017 року по 19.04.2019 року. Виплачена позивачу сума не була оспорювана та виплачена установою лише тому, що не була виплачена вчасно, а тому мало місце затримка повного розрахунку з позивачем при звільнені. В зв`язку з відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, апеляційний суд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Державній установі «Арбузинська виправна колонія (№ 83)». На підставі наказу начальника Державної установи «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» від 10.05.2017 року позивача було звільнено зі служби через хворобу, відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та п «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року у справі № 814/398/18 Державну установу «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільнені в частині оплати позивачу лікарняного за період з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року. Також зазначеним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення з 10.05.2017 року по 15.06.2017 року в сумі 3981,25 грн. При цьому, як не заперечується сторонами у справі, позивачу на виконання рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року у справі № 814/398/18 нараховано та виплачено грошову допомогу при звільненні в частині оплати позивачу лікарняного за період з 09.08.2016 року по 21.08.2016 року. В свою чергу, остаточну виплату за рішення суду проведено 04.12.2018 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, ЗУ «Про державну кримінально-виконавчу службу України», ЗУ «Про Національну поліцію», ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Пунктами 1.7., 1.18, 18, 1.20 Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року № 222 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, врегульовано питання виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Постановою КМУ за №100 від 8.02.1995р. затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100). Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Зазначеними нормативно правовими актами визначено порядок проведення розрахунку при звільнені зі служби осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Разом з тим, а ні , ЗУ «Про державну кримінально-виконавчу службу України», ЗУ «Про Національну поліцію», ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а ні Порядком № 100, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника зі служби. Водночас, слід вказати, що непоширення норм КЗпП України на позивача стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби. Аналогічна правова позиція висловлена неодноразово і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При цьому згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Крім того, у випадку наявності спору щодо належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у ст. 117 КЗпП України відшкодування у випадку вирішення спору на користь працівника. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що твердження позивача про те, що остаточний розрахунок відповідач провів з ним 19.04.2019 року (дата виплати грошової допомоги при звільнені в частині лікарняного з 09.08.2016 року по 21.08.2019 року, яка не є складовою грошового забезпечення, а є одноразовою грошовою допомогою при звільнені) є не вірним та не відповідає дійсності. Так, на виконання Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 року по справі № 814/398/18 відповідачем було нараховано та перераховано позивачу недоотримане грошове забезпечення за період знаходження на лікарняному з 9.08.2016 року по 21.08.2016 року - 821,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1449 від 04.12.2018 року та середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення з 10.05.2017 року по день фактичного розрахунку - 15.06.2017 року в сумі 2068,50 грн. та 1853,03 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1451 від 04.12.2018 року та № 11467 від 07.12.2018 року. Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівнику сум при звільнені і факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328,329 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року № 400/1228/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Арбузинська виправна колонія (№ 83)" про стягнення грошового забезпечення - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами судового рішення. Головуючий суддя Димерлій О.О. Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.