Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/8092/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/8092/23 Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л. Суддя-доповідач: Курко О. П. 16 жовтня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2021 по 04.05.2023. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 29.05.2021 по 04.05.2023 в розмірі 5823,70 грн (п`ять тисяч вісімсот двадцять три гривні 70 коп.) з урахуванням обов`язкових платежів та виплат. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити описову та резолютивну частини рішення суду першої інстанції, врахувавши при обчисленні всю невиплачену відповідачем на день звільнення заборгованість в загальній сумі 58237 грн. Відповідач також подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач вказав, що відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2018 №214 позивач виключений зі списків особового складу частини з 26.09.2018. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі №560/15445/21 військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу 58237,00 грн індексації грошового забезпечення і виплатила вказану суму 04.05.2023, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Судом встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 26.09.2018. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 04.05.2023. Колегія суддів зазначає, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин текст статті 117 КЗпП України, в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. 18 липня 2022 року Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин опубліковано в офіційному виданні Голос України, а тому цей Закон набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто з наступного дня після офіційного опублікування. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідальність роботодавця пов`язана з невиплатою належних звільненому працівникові сум, належних йому при звільненні та днем фактичного розрахунку. Тобто задля настання відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок працівника при звільненні необхідні дві умови: 1) невиплата роботодавцем всіх сум працівнику, які належать йому при звільненні; 2) фактичний розрахунок роботодавця з уже звільненим працівником. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 04 травня 2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року. Крім цього, у поданому адміністративному позові позивач просить суд нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2018 по день фактичного розрахунку - 04.05.2023. Однак суд враховує, що постановою від 27.09.2021 по справі №560/6851/21 Сьомий апеляційний адміністративний суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 26.09.2018 по 28.05.2021 включно в сумі 21403,22 грн. Тобто за період з 26.09.2018 по 28.05.2021 включно позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні нараховане та виплачене. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 29.05.2021 по 29.11.2021, тобто за 185 календарних днів. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Згідно із наданою відповідачем довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2023 №350/184/2/197 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 470,51 грн. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачу, становить 87 044,35 гривень. (470,51 грн.*185 календарних днів). Стосовно посилань суду першої інстанції на постанови Верховного Суду, в яких застосовувалось зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби, зокрема у справах від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі №480/31015/19, судова колегія зазначає наступне. Так, суд звертає увагу, що в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином висновки, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами лише у разі, якщо до спірних правовідносин Верховним Судом застосовувалася ця ж сама норма, яка має бути застосовна судом при вирішенні конкретної справи. Водночас, як вже зазначалось вище, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому як було унормовано частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто редакція статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року має зовсім інший правовий зміст в частині обчислення строку середнього заробітку, адже до 19 липня 2022 року працівник мав право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, проте після 19 липня 2022 року такий строк обмежений шістьма місяцями. Колегія суддів зазначає, що в усіх вищезазначених постановах Верховного Суду застосовувалася редакція статті 117 КЗпП, яка діяла до 19 липня 2022 року, натомість до спірних правовідносин у цій справі слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року. Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції помилково застосовано висновки Верховного Суду, що викладені у вищезгадуваних постановах, адже в таких постановах судом касаційної інстанції застосовувалася стаття 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, натомість в межах цієї справи має місце застосування іншої норми (в редакції після 19 липня 2022 року), а тому зазначені вище висновки Верховного Суду незастосовні до спірних правовідносин. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 87 044,35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.