Постанова КЦС ВС № 331/8965/15-ц

Постанова Іменем України 16 березня 2020 року м. Київ справа № 331/8965/15-ц провадження № 61-12017св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Національний заповідник «Хортиця», третя особа - генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» Остапенко Максим Анатолійович, розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у складі судді Мінасова В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Дашковської А. В., Полякова О. З., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного заповідника «Хортиця», третя особа - генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» Остапенко Максим Анатолійович, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, компенсацію вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного заповідника «Хортиця» (далі - НЗ «Хортиця»), третя особа - генеральний директор НЗ «Хортиця» Остапенко М. А., про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах із НЗ «Хортиця». Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2014 року його поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця». 15 вересня 2015 року він був попереджений про скорочення його посади, а 16 листопада 2015 року - звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважав звільнення незаконним, оскільки роботодавець не отримав на це згоди профспілкової організації та не запропонував йому всіх наявних вакантних посад. Просив визнати його звільнення згідно з наказом від 12 листопада 2015 року № 372-к незаконним, поновити його на посаді з оплатою праці за посадовим окладом головного інженера, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 квітня 2016 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суди виходили з того, що позивач був звільнений з роботи відповідно до вимог трудового законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Жовтневого районного суду міста Запоріжжя. 19 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали справи та неправильно застосовано норми права. В порушення норм КЗпП України відсутнє обґрунтування скорочення та докази реорганізації підприємства. Посада головного інженера була відсутня у штатному розписі ще до початку процедури скорочення штату. Відсутні докази звернення до профспілкового органу і проведення консультацій. Позивачу не було запропоновано усіх вакантних посад. Не застосовано переважне право на залишення на роботі. Заявник вказує, що з матеріалів справи було протиправно вилучено письмові докази. Відзив на касаційну скаргу У листопаді 2019 року НЗ «Хортиця» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2014 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця». Наказом від 14 вересня 2015 року № 296-к його попереджено про скорочення посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця». 15 вересня 2015 року під час ознайомлення із вказаним наказом ОСОБА_1 запропоновано посаду інженера І категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився, про що ним зроблено власноручний запис. Наказом від 12 листопада 2015 року № 372-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» з 16 листопада 2015 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ). Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з вищезазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України). Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. На виконання вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівнику роботу: 1) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а за відсутності такої - будь-яку іншу; 2) яка існує на підприємстві у період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Враховуючи викладене роботодавець виконав вимоги законодавства в цій частині, оскільки позивачеві була запропонована єдина вакансія, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, від якої він відмовився. Лише за відсутності такої посади, пропонується будь-яка інша робота. Однак як встановлено судами, була наявна посада, яку працівник міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а всі інші встановлені вакансії не відповідали ні освіті, ні кваліфікації, ні досвіду ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 квітня 2016 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська