Постанова КЦС ВС № 334/10890/15-ц

Постанова Іменем України 17 червня 2021 року м. Київ справа № 334/10890/15-ц провадження № 61-3295св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Запорізька міська рада, ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2018 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання незаконним і скасування рішення ради. Позовна заява мотивована тим, що рішенням товариського суду 7-го участку Ленінського району від 15 травня 1976 року був визначений порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 за фактичним користуванням - ОСОБА_3 виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 597 кв. м. Земельну ділянку V - прохід вздовж будинку АДРЕСА_1 довжиною 16,70 м, шириною 1,20 м залишено у спільному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У будинку АДРЕСА_2 мешкав ОСОБА_6 , який отримав суміжну земельну ділянку у 1947 році на підставі договору про право забудови від 03 грудня 1947 року. З довідки товариського суду від 27 травня 1976 року вбачається, що земельна ділянка АДРЕСА_1 мала в ширину 19 м 60 см з боку АДРЕСА_2 . Згідно з викопіюванням з генерального плану міста Запоріжжя від 22 червня 1976 року земельна ділянка № НОМЕР_2 мала в ширину 20 м з боку АДРЕСА_1 та додаткові 30 см самовільно зайнятої ділянки. У 1983 році ОСОБА_6 помер та договір про право забудови від 03 грудня 1947 року припинив дію на підставі статті 331 ЦК Української РСР. Після його смерті ОСОБА_2 користувався земельною ділянкою без переоформлення права користування на себе, переоформив будівлю тільки через 25 років згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01 квітня 2008 року. Позивач вважав, що оскільки ОСОБА_2 не оформлював права користування, не був користувачем цієї ділянки, безоплатна передача такої земельної ділянки такій особі не допускається. 22 червня 2011 року ОСОБА_2 звертався до позивача з усною претензією про те, що він бажає розширити свої володіння з боку будинку АДРЕСА_1 . У 2014 році ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку під самі господарські споруди будинку АДРЕСА_1 , внаслідок чого стало неможливим їх обслуговування, без урахування порядку користування, встановленого рішенням товариського суду 7-го участку Ленінського району від 15 травня 1976 року. Приватизації передувала процедура виготовлення проекту відведення земельної ділянки, при цьому всупереч вимог статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами не відбувалося. У 2010 році ОСОБА_2 звертався до матері позивача - ОСОБА_7 з пропозицією погодити межі земельних ділянок, на що отримав відмову. У 2014 році ОСОБА_2 узгодив межі земельних ділянок лише з трьома із чотирьох землекористувачів будинку АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що у порушення Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376, встановлення меж земельних ділянок в натурі не відбувалось, а ОСОБА_2 згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України не звертався до органів місцевого самоврядування з приводу відмови ОСОБА_7 узгодити межі земельних ділянок або акт прийомки-передачі межових знаків. Позивач вважав, що оскільки встановлення меж земельних ділянок в натурі не відбувалось, в порушення вимог закону Запорізька міська рада передала у власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 без визначення та відновлення меж земельних ділянок, без погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, через що стало неможливим обслуговування будівель на його земельній ділянці. Позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 05 березня 2014 року № 21/85 повністю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2018 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час погодження меж землекористування мати позивача ОСОБА_7 померла, ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживав, прийняв спадщину після смерті матері, подавши заяву до нотаріальної контори, однак не оформив спадкові права на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а тому позивачем не доведено порушення його права володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою внаслідок прийняття Запорізькою міською радою рішення від 05 березня 2014 року № 21/85 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2 . Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу. У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що відбулася приватизація самовільно зайнятої земельної ділянки; в складі технічної документації знаходяться два акти погодження меж землекористування, в яких відсутнє підтвердження того, що позивач був належним чином повідомлений про час проведення землевпорядних робіт, відповідач порушив межі земельних ділянок та побудував паркан, внаслідок чого зменшилася площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача. У березні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. У квітні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надало пояснення по суті спору. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що згідно з рішенням Ленінського райвиконкому м. Запоріжжя від 20 травня 1947 року № 18 ОСОБА_6 надана земельна ділянка площею 1 175 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 (тепер житловий будинок АДРЕСА_3 ), про що був укладений договір від 03 грудня 1947 року №

651. Актом Ленінського райкомунгоспу м. Запоріжжя від 23 квітня 1948 року зроблена нарізка вказаної земельної ділянки з встановленням меж з північної та південної сторін шириною по 20 метрів, з західної та східної сторін довжиною по 58, 75 кв. м. Зазначений розмір земельної ділянки підтверджується генпланом садибної ділянки АДРЕСА_3 власника ОСОБА_6 від 24 липня 1949 року. Земельна ділянка № НОМЕР_3 (тепер № НОМЕР_2 ) межує з ділянкою АДРЕСА_1 . Земельна ділянка АДРЕСА_3 площею 1 175,2 кв. м на підставі рішення виконкому від 25 листопада 1954 року, протокол № 765, була зареєстрована ЗМБТІ за ОСОБА_6 , реєстровий № 22679/152 від 02 липня 1955 року. Згідно з викопіювання з плану м. Запоріжжя на ділянку на АДРЕСА_2 від 22 червня 1976 року ширина земельної ділянки з півдня та півночі повинна бути по 20 м , а з боку ділянки АДРЕСА_1 є захват продовж його межі на 8,81 м, шириною 0,30 м. На виконання заяви ОСОБА_6 був зроблений перемір його земельної ділянки та встановлено, що зі сторони АДРЕСА_2 ширина значилась 19,60 м замість 20,00 м , а згідно з викопіюванням з генплану будівництва ширина повинна бути 20 м, про що видано довідку товариського суду від 27 травня 1976 року. Рішенням товариського суду дільниці № 7 від 15 травня 1976 року узгоджувались межі та розміри земельних ділянок співвласників будинку АДРЕСА_1 . З урахуванням технічної експертизи здійснено розділ земельної ділянки № НОМЕР_4 за фактичним користуванням співвласників будинку, при цьому ОСОБА_3 виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 597 кв. м. Земельну ділянку V - прохід вдовж будинку АДРЕСА_1 довжиною 16,70 м, шириною 1,20 м, затверджено у спільному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Таким чином, спір у вищезазначеній справі не стосувався меж та розмірів суміжних земельних ділянок АДРЕСА_2 і № НОМЕР_4 , власник будинку АДРЕСА_2 та землекористувач відповідної земельної ділянки ОСОБА_6 не був стороною у цій справі. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21 листопада 1985 року після смерті ОСОБА_6 власником 13/25 частин будинку АДРЕСА_2 стала ОСОБА_8 та орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» були внесені відповідні зміни щодо реєстрації за ОСОБА_8 земельної ділянки АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 належить 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_3 на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Запоріжжя від 12 грудня 1995 року і 13/25 частин - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 квітня 2008 року після смерті матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 18 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Запорізької міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Рішенням Запорізької міської ради від 05 березня 2014 року № 20 «Про затвердження Переліку проектів рішень Запорізької міської ради з питань затвердження землевпорядної документації» було затверджено, зокрема, згідно з додатком, пунктом 84 рішення «Про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 (площею 0,1000 га)». Рішенням Запорізької міської ради від 05 березня 2014 року № 21/85 «Про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 . Передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:022:0633) площею 0,1000 га (землі житлової і громадської забудови; для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. ОСОБА_2 затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, яка є суміжною з земельною ділянкою АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , частина якого належала свого часу ОСОБА_4 і перейшла в порядку спадкування до ОСОБА_7 - матері позивача. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з довідкою голови квартального комітету від 19 грудня 2011 року № 35 ОСОБА_7 була зареєстрована і проживала на АДРЕСА_1 з 07 грудня 1988 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . За вказаною адресою разом з ОСОБА_9 ніхто не проживав і не був зареєстрований. ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері, на підставі поданої у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 . Другою Запорізькою державною нотаріальною контрою заведена спадкова справа № 343 за 2011 рік після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 . До складу спадкового майна увійшли дивіденди, недоотримана пенсія, а також частина житлового будинку АДРЕСА_1 (довідка нотаріальної контори від 18 листопада 2011 року № 6229/02-14). На дивіденди та недоотриману пенсію 06 березня 2012 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом. На частину житлового будинку АДРЕСА_1 свідоцтво про право на спадщину на теперішній час не видано, копія спадкової справи не містить будь-яких правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Позивачем не надано суду документів, на підставі яких було набуто право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 його матір`ю ОСОБА_7 . Рішенням Запорізької міської ради від 05 березня 2014 року № 21/85 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 . Встановлено межі та затверджено розмір земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0,1000 га за рахунок земельної ділянки, розмір якої зареєстрований в орендному підприємстві «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» згідно з планом. Землевпорядником Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 розроблена технічна документація щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в повному обсязі. У матеріалах землевпорядної документації знаходиться кадастровий план, де вказані обмеження та перелік об`єктів нерухомого майна. Згідно з кадастровим планом, із земельною ділянкою АДРЕСА_3 суміжно розташовані ділянки на АДРЕСА_4 , на АДРЕСА_5 і на АДРЕСА_1 . Складовою частиною цієї документації є акт погодження меж землекористування, який містить підписи суміжних землекористувачів та завірений відповідно до законодавства. Як зазначено у акті погодження меж землекористування, що посвідчений головою квартального комітету ОСОБА_11 05 березня 2013 року, межі земельної ділянки на АДРЕСА_2 погоджені землекористувачами суміжних земельних ділянок, в тому числі на АДРЕСА_5 - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , на АДРЕСА_1 - ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Підстави та порядок одержання земельних ділянок у власність громадянами визначено статтями 116, 118 ЗК України. Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Згідно зі статтею 12 ЗК України питання розпорядження землями територіальної громади віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (статті 91, 96, 103 ЗК України). Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права і свободи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно з статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян - заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі. Процедура узгодження зовнішніх меж земельної ділянки під час виготовлення документів для набуття права власності на земельну ділянку має на меті забезпечення усунення будь-яких спорів між суміжними землекористувачами щодо меж їхніх земельних ділянок, перш ніж вони набудуть право власності на земельні ділянки. Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування; власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Для визначення та відновлення меж земельних ділянок проводиться кадастрова зйомка землі, яка включає, зокрема, і погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами (статті 198 ЗК України). Статтею 198 ЗК України не передбачено, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що на час погодження меж землекористування мати позивача ОСОБА_7 померла, ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживав, прийняв спадщину після смерті матері, подавши заяву до нотаріальної контори, однак не оформив спадкові права на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а тому міська рада затвердила технічну документацію за погодженням трьох землекористувачів суміжної ділянки № НОМЕР_4 , а не за наявності відмови у погодженні зовнішніх меж землекористування. При цьому було враховано, що у березні 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись в обґрунтування позову на те, що ОСОБА_2 на власний розсуд змінив межі земельних ділянок, встановив новий паркан, зменшивши прохід до будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року у справі № 334/2414/13-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено та не було встановлено зміни меж земельних ділянок. У постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) дійшов висновку, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено порушення його прав щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою на АДРЕСА_1 внаслідок прийняття Запорізькою міською радою рішення від 05 березня 2014 року № 21/85 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2 , з урахуванням вимог частини другої статті 152 ЗК України, за змістом якої захисту підлягають лише порушені права власника земельної ділянки або землекористувача. Доводи касаційної скарги про те, що відбулася приватизація самовільно зайнятої земельної ділянки, а також про те, що в складі технічної документації знаходяться два акти погодження меж землекористування, в яких відсутнє підтвердження того, що позивач був належним чином повідомлений про час проведення землевпорядних робіт, відповідач порушив межі земельних ділянок та побудував паркан, внаслідок чого зменшилася площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська