Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/2273/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.03.2020 року м.Дніпро Справа № 908/2273/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Латфуніна Олега Олександровича на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019, ухвалене суддею Азізбекян Т.А., повний текст якого підписаний 15.11.2019 у справі №908/2273/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ до Фізичної особи - підприємця Латфуніна Олега Олександровича, м. Запоріжжя про стягнення 51543,06 грн. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Латфуніна Олега Олександровича про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 15069,85 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі 32341,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 4131,88 грн. за кредитним договором № б/н від 24.07.2013. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору банківського обслуговування б/н від 24.07.2013 в частині сплати заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов"язань за договором. При цьому вказані нарахування не охоплюють період, який був задоволений рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2015 у справі № 908/2503/15-г. Також позивач послався на правову позицію, викладену у п.17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин" від 30.03.2012 № 5, а також правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 23.09.2015 по справі №6-1206цс15, відповідно до якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019 у справі №908/2273/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Латфуніна Олега Олександровича на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк "Приватбанк" 15 069 грн 85 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 32 341 грн. 33 коп. пені, 4131 грн. 88 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом та 1 921 грн. 00 коп. судового збору. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємець Латфунін Олег Олександрович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд дійшов висновку, що фактом підписання заяви про відкриття рахунку і заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, тарифів банку, які складають разом договір банківського обслуговування, який за своєю правовою природою суд відніс до кредитного, між сторонами був укладений договір; в той же час, на думку скаржника, судом першої інстанції не було взято до уваги, що сама заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг не містить умов щодо: суми кредиту, кредитного ліміту, строку кредитного ліміту, процентів за користування кредитом, розміру банківської комісії за користування кредитом; розміру пені та штрафу за порушення виконання зобов"язання, кінцевого строку повернення кредиту. Таким чином, апелянт вважає, що основний документ, на підстав якого виникли договірні відносини, взагалі не містить істотних умов, визначення яких дозволяє встановити наявність чи відсутність підстав для стягнення усіх заявлених у позові сум. Також апелянт посилається на те, що Заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг і Заява про відкриття рахунку не містять підпису заявника, що він приєднався саме до тих умов і в тій редакції, про які зазначено позивачем в позові та у рішенні суду, та які передбачають сплату відсотків за користування кредитом, пені, банківської комісії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України по справі № 6-240цс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. В той же час, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 визначено, що банк вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку - шляхом зобов"язання виконати боржником обов"язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. При цьому апелянт наголошує, що пославшись на рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/2503/15-г, при розгляді якої апелянт участі не брав та не оскаржував його за відсутності переконливих підстав для поновлення строку на оскарження, яке також базувалось на підписанні заяви від 24.07.2013, як доказу погодження з Умовами та правилами надання банківських послуг, суд першої інстанції у даній справі (№908/2273/19) не взяв до уваги, що з ФОП Лафутіна О.О. вже була стягнута сума основної заборгованості за кредитом - 6741,45 грн, 3159,52 грн - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1795,93 грн - пені, 640,66 грн - заборгованості по обслуговуванню кредиту. Апелянт наголошує, що предметом позову у цій справі є заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 15069,85 грн., 32341,33 грн пені, 4131,88 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом, тобто, суми які навіть не є узгодженими між сторонами. Водночас, рішенням у справі № 908/2503/15-г з відповідача вже була стягнена, а отже погашена, сума основної заборгованості (тіло кредиту), а також інші платежі, які на момент розгляду цієї справи були заявлені позивачем до стягнення; вважає додаткове стягнення з відповідача, майже через чотири роки, ще значної суми коштів - необґрунтованим збагаченням банку. Скаржник наголошує, що суд, встановлюючи обставини щодо розміру наявної заборгованості, послався на рішення у справі № 908/2503/15-г, відповідно до якого станом на 24.02.2015 у відповідача перед банком виникла заборгованість за кредитом в розмірі 6471,45 грн, водночас, суд першої інстанції констатував у цій справі, що у відповідача станом на 10.07.2019 виникла та ж сума заборгованості за кредитом в розмірі 6471,45 грн, однак, факт стягнення вказаної суми основної заборгованості за рішенням суду на користь банку залишився поза увагою суду. При цьому, апелянт звертає увагу, що оскільки строк зобов"язання з повернення кредиту не встановлений, то, з урахуванням стягнення такої заборгованості в судовому порядку, слід вважати вичерпаним строк повернення кредиту. З огляду на норми ст.ст.1048, 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред"явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Таким чином, вимоги позивача про стягнення пені, процентів за користування кредитом та комісії після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, у позивача право на нарахування таких сум поза межами строку дії кредитного договору було відсутнє (вказане узгоджується з аналогічною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 від 28.03.2018, та викладену Верховним Судом у постанові по справі від 06.02.2019 №175/4753/15-ц). Фактично заборгованість заявлену до стягнення у цій справі апелянт вважає подвійним притягненням до одного виду відповідальності за одне і теж правопорушення, що заборонено нормами ст.61 Конституції України. Апелянт також вважає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається на обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема, щодо укладення між сторонами кредитного договору (приєднання відповідача до стандартної (типової) форми кредитного договору), що також наголошувалось у постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові по справі №342/180/17 від 03.07.2019. У відзиві на апеляційну скаргу, Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає, що рішення ухвалено без жодних порушень норм матеріального і процесуального права, тому законні підстави для його скасування відсутні. Зауважує, що апелянт робить хибний та помилковий висновок про те, що через наявність рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2015 по справі № 908/2503/15-г його заборгованість за наданим кредитом перед Банком вважається не тільки стягнутою, але й погашеною. Однак, насправді, вищевказане рішення суду від 19.05.2015 не було виконано фактично Відповідачем, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками за рахунками, які містяться в матеріалах справи. Посилання Апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17 вважає також помилковим, бо справи та правовідносини між сторонами не є аналогічними. Натомість, зауважує про існування постанови Верховного Суду у складі колегії судців Касаційного господарського суду, яка прийнята на користь банка з аналогічних правовідносин та пізніше за вищевказану постанову Великої Палати, а саме, постанова по справі № 923/760/18 від 08.07.2019. Позивач зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду у цій справі не має значення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України існують обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2015 у справі № 908/2503/15-г, що набрало законної сили та не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлені наступні обставини: 1) факт укладання 24.07.2013 між сторонами (ПриватБанком та ФОП Латфуніним О.О.) договору банківського обслуговування № б/н; 2) факт кредитування поточного рахунку ФОП Латфуніна О.О. на підставі договору банківського обслуговування № б/н у розмірі встановленого кредитного ліміту на цьому рахунку в сумі 6 500.00 грн.; 3) факт погодження сторонами умов кредитування (строків повернення кредиту - період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше ніж 35 днів, після яких повинен бути погашений кредит повністю, сплата процентів у розмірі 56 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості, сплата винагороди/комісії у розмірі 0.9 % від суми використаного кредитного ліміту, сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Позивач також звертає увагу, що є безпідставним посилання апелянта на те, що строк повернення кредиту пройшов, в той час, як скаржник не зазначає його строк, бо згідно договору строк повернення кредиту є період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше ніж 35 днів, після цього кредит повинен бути повністю сплачений. Більш цього, згідно чинного законодавства України для подібних правовідносин щодо кредитування поточного рахунка ФОП такий строк обмежується певною подією, а саме: закриттям поточного рахунка ФОП та юридичної особи. Однак, при наявності заборгованості перед Банком, вчинити цю дію (закриття поточного рахунка) є неможливим. Вказує, що до даних відносин слід застосувати статті 1066, 1067, 1069 ЦК України, зокрема якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка) банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Зауважує, що строк кредитування фізичної особи-підприємця Латфуніна Олега Олександровича за договором банківського обслуговування № б/н від 24.07.2013 триває до сьогодні, а дії, вчинені Відповідачем, по проведенню власних платежів понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку та сплата процентів, винагороди та неустойки в добровільному порядку по кредиту є прямим свідченням (в силу ч. 2 ст. 642 та ч. 1 ст. 1069 ЦК України) прийняття Позичальником всіх пропозицій/умов Банку по користуванню кредитним лімітом/кредитними коштами Банку та сплаті процентів, винагороди, неустойки. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року (головуючий суддя - Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Березкіна О.В.) скаржнику відновлено строк подачі апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою відповідача; зупинено дію рішення на час розгляду апеляційної скарги; з урахуванням положень ч.13 ст.8, ч.10 ст.270 ГПК України справу вирішено розглядати в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам наданий строк для подання заяв, клопотань, додаткових доказів. Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи. 24.07.2013 ФОП Латфуніним О.О. було підписано і подано до ПАТ КБ "Приватбанк" Заяву про відкриття поточного рахунку і Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно яких відповідач погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом складають Договір банківського обслуговування б/н від 24.07.2013. Цим підписом відповідач приєднався, погодився і зобов`язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua, що разом складають Договір банківського обслуговування. Як вбачається із Заяви про відкриття поточного рахунку від 24.07.2013 позивач (Банк) за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на рахунку № НОМЕР_1 . Про розмір ліміту Банку повідомляє відповідача (Клієнта) на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку та Клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Відповідно до п.3.2.1.1.16 "Умов та правил надання банківських послуг" (далі за текстом - Умови) при укладенні договорів та угод, або здійсненні інших дій, які свідчать про приєднання Клієнта до цих Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відбитку печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або в формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк та клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, направлений банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до їх укладення у письмовій формі. Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" встановлено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму. Відповідно до умов зазначеного договору, відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 , в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт банк, Інтернет клієнт банк, sms повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг. Кредитний ліміт у відповідності до п.3.2.1.1.5 "Умов та правил надання банківських послуг" представляє собою суму грошових кошів, в межах якої Банк здійснює оплату розрахункових документів Клієнта понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку. Ліміт розраховується згідно затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників. Згідно з п. п. 3.2.1.1.1 Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта (системи Клієнт-Банк, інтернет клієнт-банк, sms - повідомлення або інші). Банк здійснює обслуговування Ліміту Клієнта, що застосовується в проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, при наявності вільних грошових коштів, за рахунок кредитних коштів в межах Ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. Відповідно до п. 3.2.1.1.3 зазначених Умов, кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди. Пунктом 3.2.1.1.8 Умов передбачено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-які іншій формі); при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених Умовами та Правилами надання банківських послуг, банк на свій розсуд має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту; згідно статей 212, 651 Цивільного кодексу України при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань за кредитом, банк на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого з зобов`язань має право встановити інший термін повернення кредиту; при цьому банк направляє клієнту повідомлення з зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою засобів електронного зв`язку банка і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms- повідомлення чи інших); при непогашенні заборгованості у термін, визначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, вказаної в повідомленні, вважається простроченою. Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (п. 3.2.1.1.6 Умов). Періодом безперервного користування кредитом, відповідно до п. 3.2.1.1.11 Умов, є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більш ніж 35 днів. Порядок розрахунків між Банком та Клієнтом встановлений в п. 3.2.1.4 Умов. Так, згідно з п. 3.2.1.4.1 Умов, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована відсоткова ставка). За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулювання дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця ("період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При не обнулюванні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36 % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню. У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, починаючи з 91-го дня після закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта по погашенню заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 56 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань (п.п.3.2.1.4.1.1, 3.2.1.4.1.2, 3.2.1.4.1.3 Умов). Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.2.1.4.1.4 Умов). Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється щодня, починаючи з дати утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту, на суму залишку по кредиту. День повернення кредиту до часового інтервалу нарахування відсотків не входить. Нарахування процентів здійснюється в дату сплати (п. 3.2.1.4.9 Умов). Пунктом 3.2.1.4.4 Умов встановлено обов`язок Клієнта сплачувати Банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п.3.2.1.1.6, 3.2.1.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, яке існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами. Згідно до п.п.3.2.14.5 Умов, Клієнт сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно з п.п.3.2.1.4.4 (тобто у розмірі 0,9%). Сплата винагороди здійснюється в гривні. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні строки, вони вважаються простроченими (п. 3.2.1.4.10 Умов). Пунктом 3.2.1.1.3 Умов встановлено, що кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплати відсотків та винагороди. Відповідно до п. 3.2.1.2.2 Умов, Клієнт зобов`язався: використовувати кредит з метою, вказаною в п. 3.2.1.1.1. даного розділу "Умов та правил надання банківських послуг"; сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно п. п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3. (п. 3.2.1.2.2.2.); здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п. 3.2.1.1.11. (п. 3.2.1.2.2.3.); повернути кредит в строки, встановлені п. п. 3.2.1.1.10., 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17. (п.3.2.1.2.2.5.), сплатити Банку винагороду, тощо. Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4 Умов, Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування, вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі. Як передбачено п. 3.2.1.5.1 Умов, при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п., п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п. п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п., п. 3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. Згідно п. 3.2.1.5.4 Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1, 3.2.1.5.2, 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом. При цьому, згідно з п. 3.2.1.5.7 Умов, строки позовної давності за вимогою про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років. Позивач прийняті на себе зобов`язань за Договором банківського обслуговування б/н від 24.07.2013 щодо встановлення кредитного ліміту виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 6500,00 грн. Відповідно до довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 24.03.2015 № 08.7.0.0.0/150324155300, починаючи з 25.07.2013 відповідачу був встановлений кредитний ліміт в розмірі 2500,00 грн., з 02.09.2013 - в розмірі 4500,00 грн., з 30.12.2013 - в розмірі 6500,00 грн., з 01.03.2014 кредитний ліміт був встановлений в розмірі 6500,00 грн., з 02.03.2014 - в розмірі 6413,75грн. З наданої позивачем Виписки по рахунку ФОП Латфунін О.О. та письмових пояснень позивача вбачається, що за період з 21.08.2013 по 24.02.2015 відповідач скористався банківськими коштами в сумі 6471,45 грн. Згідно виписки з банківського рахунку ФОП Латфуніна О.О. та розрахунку заборгованості, встановлено, що в результаті невиконання відповідачем зобов`язань за укладеним ним з ПАТ КБ "Приватбанк" Договором банківського обслуговування б/н від 24.07.2013, у відповідача станом на 24.02.2015 утворилась перед позивачем заборгованість по простроченому кредиту в сумі 6471,45 грн., заборгованість по простроченим відсоткам в сумі 3159,52 грн. (за період з 27.01.2014 по 24.02.2015) та заборгованість по сплаті комісії в сумі 640,66 грн. (за період з 02.04.2014 по 24.02.2015). 16.02.2015 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 09.02.2015 з вимогою про погашення заборгованості за Договором банківського обслуговування б/н від 24.07.2013 в сумі 11739,45 грн.; посилаючись на умови договору, ст. 526 ЦК України, Банк вимагав негайного погашення простроченої заборгованості в повному обсязі за реквізитами, встановленими умовами Договору. Факт направлення позивачем відповідачу претензії підтверджується фіскальним чеком від 16.02.2015 та описом вкладення до цінного листа. Зазначену претензію відповідачем залишено без задоволення, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду у 2015 році. Факт кредитування рахунку на підставі Договору банківського обслуговування б/н від 24.07.2013 відповідачем не спростований. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2015 у справі 908/2503/15-г, позовні вимоги банку задоволено, стягнуто з відповідача заборгованість за вказаним договором у розмірі 12067,56 грн., з яких: 6471,45 грн. заборгованості за кредитом, 3159,52 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом (за період з 27.01.2014 по 24.02.2015), 1795,93 грн. пені (за період з 03.04.2014 по 24.02.2015) та 640,66 грн. заборгованості по комісії за обслуговування кредиту (за період з 02.04.2014 по 24.02.2015). Рішення набрало законної сили 01.06.2015, на виконання якого господарським судом Запорізької області видано наказ. Також вказаним рішенням встановлено, що Заява про відкриття поточного рахунку і Заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 24.07.2013, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи ПриватБанку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування б/н від 24.07.2013, за своєю правовою природою є кредитним договором, до якого застосовуються положення параграфів 1 та 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Вказаний договір підписаний обома сторонами в установленому законом порядку, сторонами не оспорювався та не визнаний недійсним. За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Посилаючись на невиконання відповідачем попереднього рішення господарського суду за вказаним кредитним договором, та пославшись на п.17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин" від 30.03.2012 № 5, а також правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 23.09.2015 по справі №6-1206цс15, відносно якої наявність рішення суду про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання та не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду зі вказаним позовом, предметом якого є стягнення з відповідача 51543,06 грн., з яких: заборгованість по процентам за користування кредитом - 15069,85 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 32341,33 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 4131,88 грн. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів належного виконання ним взятих на себе зобов"язань за договором банківського обслуговування від 24.07.2013 в частині повного та своєчасного погашення простроченої кредитної заборгованості, сплати прострочених відсотків за користування кредитом та комісії, що є підставою для задоволення позовних вимог. При цьому, враховуючи умови договору щодо збільшення в порівнянні зі встановленим законом періоду нарахування пені та збільшення строку позовної давності за таким зобов"язанням, та здійснивши системний аналіз норм права, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми пені у розмірі 32341,33 грн є виконаним з дотриманням вказаних норм права та умов договору. Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Статтею 1055 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до частин 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. За нормами, закріпленими у частині 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до пункту 3.2.1.1.2. "Умов та правил надання банківських послуг" клієнт долучається до Послуги шляхом підписання Заяви на відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг та Заявки на отримання Кредиту в Приват24 для бізнесу із використанням ЕЦП, що разом з цими Умовами та Правилами (далі - Умови) становлять Кредитний договір. Клієнт Банку, який приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в повному обсязі шляхом підписання іншої заяви або документа, та має відкритий поточний рахунок в Банку, долучається до Послуги шляхом підписання Заявки на отримання Кредиту в Приват24 для бізнесу із використанням ЕЦП. Приєднання до цього Договору є прямою і безумовною згодою Клієнта щодо встановлення Банком будь-якого розміру Кредитного ліміту. Частиною 2 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. З огляду на викладене, що відповідає встановленому у рішенні по справі №908/2503/15-г, суд першої інстанції у даній справі дійшов правильного висновку, що відповідач, підписавши 24.07.2013 заяву про відкриття поточного рахунку, тим самим приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі за текстом - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" www.privatbank.ua, які разом із підписаною відповідачем заявою складають договір банківського обслуговування та взяв на себе зобов`язання виконувати умови зазначеного договору. А також суд дійшов правильного висновку, що заява відповідача про відкриття поточного рахунку від 24.07.2013, а також "Умови та правила надання банківських послуг" і "Тарифи Банку", розміщені в мережі Інтернет на сайті.privatbank.ua в їх сукупності визначають істотні умови договору банківського обслуговування та підтверджують факт його укладення між позивачем та відповідачем. Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги стосовно не укладення між сторонами договору кредитування та не визначення істотних умов такого кредитування (зокрема, строку кредитування, розміру відсотків, пені, комісії тощо), доводи про не доведення позивачем належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається, як на обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема, щодо укладення між сторонами кредитного договору (приєднання відповідача до стандартної (типової) форми кредитного договору), а також посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, оскільки зміна правової позиції відносно певного питання після прийняття рішення, що набрало законної сили, не може застосуватись до обставин і фактів встановлених таким рішенням, з урахуванням неможливості порушення принципу правової визначеності остаточного рішення суду. Також не можуть бути взяті до уваги доводи відповідача стосовно не прийняття участі у розгляді справи № 908/2503/15-г та не оскарження вказаного рішення через непереконливість підстав для відновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки згідно норм чинного Господарського процесуального кодексу України наслідки вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій несе сторона, що в свою чергу, жодним чином не впливає на дійсність рішення, яке вступило в законну силу, та обставин і фактів ним визначених відносно сторін у цій справі. У статті 628 Цивільного кодексу України зазначається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Як встановлено господарським судом у справах № 908/2503/15-г та у цій справі, на виконання договору банківського обслуговування б/н від 24.07.2013 Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" відкрило ФОП Латфуніну О.О. рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 1072 ЦК України та частиною 22.9. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк повинен виконати розпорядження клієнта виключно в межах залишку грошей на рахунку платника. Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Отже, норми чинного законодавства надають сторонам договору банківського рахунку можливість передбачити в ньому положення про надання банком кредиту, який надається понад залишок грошових коштів на поточному рахунку клієнта в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка, що має місце у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання укладеного між ними договору банківського обслуговування від 24.07.2013. Таке кредитування рахунка клієнта надає останньому можливість здійснювати платежі за умови відсутності або недостатність грошових коштів на його рахунку. Таким чином, за своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем у справі договір банківського обслуговування від 24.07.2013 є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору. Відповідно до частини 2 статті 1069 Цивільного кодексу України права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). Статтею 1050 ЦК України регламентовано, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. З урахуванням умов договору, зокрема, 3.2.1.5.4, п. 3.2.1.5.7 Умов, сторонами збільшений період нарахування штрафних санкцій (до 3 років) та встановлений інший строк позовної давності (5 років), в тому числі для неустойки. Факт невиконання ФОП Латфуніним О.О. зобов`язань з погашення заборгованості по простроченому кредиту в сумі 6471,45 грн, простроченим відсоткам за період з 27.01.2014 по 24.02.2015 в сумі 3159,52 грн., пені в сумі 1795,93 грн за період з 03.04.2014 по 24.02.2015, заборгованості по комісії з обслуговування кредиту в сумі 640,66 грн , вже встановлений рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2015 у справі №908/2503/15-г, є преюдиціальним, з урахуванням положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та не підлягає доведенню. Відповідно до п. 3.2.1.1.8 договору обслуговування від 24.07.2013 проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди. При належному виконанні зобов"язання, за відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування ліміту,проведення платежів клієнту у порядку обслуговування ліміту може бути продовжено банком на той самий строк. З урахуванням підписання заяви 24.07.2013, банк мав можливість здійснювати платежі клієнта на умовах кредитного ліміту до 24.07.2014. Згідно наданого позивачем розрахунку кредитний ліміт на суму 6471,45 грн, що становить суму основної заборгованості відповідача, був встановлений у 2014 році, а з 05.05.2014 вказана кредитна заборгованість перейшла в прострочену, тобто таку, яка не погашалась протягом 90 днів. В той же час, рішенням у справі № 908/2503/15-г встановлено, що 09.02.2015 Позивачем було направлено відповідачу претензію з вимогою про погашення заборгованості за Договором банківського обслуговування б/н від 24.07.2013 в сумі 11739,45 грн, в якій банк вимагав виконання кредитних зобов`язань негайно у повному обсязі, в тому числі за основним зобов"язанням у сумі 6471,45 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року). Для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, який уможливив стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду. Крім того, Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 14.02.2018 року за № 564/2199/15-ц, провадження №61-2404св18, підтверджено правову позицію, якою Верховний Суд підкреслив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Тобто, визначений термін повернення кредиту був правомірно змінений кредитором на повернення всієї суми негайно з моменту направлення претензії від 09.02.2015. Водночас, сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредитного договору. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, про встановлений у рішенні господарського суду по справі № 908/2503/15-г факт направлення відповідачу претензії про сплату, в тому числі, простроченого кредиту, якою позивач фактично змінив умови договору кредитування, та в зв"язку з чим у останнього, після пред"явлення вимоги про повернення кредиту було відсутнім право нараховувати відсотки, неустойку (пеню) та комісію за обслуговування кредиту, суд не зазначив, що стало підставою для прийняття неправильного рішення у вказаній справі, та є підставою для його скасування. Доводи відповідача у справі в цій частині знайшли своє підтвердження, наслідком чого є її задоволення, скасування рішення, прийняття нового рішення про повну відмову в позові. При цьому колегія суддів зазначає, що посилання позивача у позовні заяві на постанову Верховного Суду України по справі № 6-1206цс15 від 23.09.2015, відповідно до якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільного кодексу України, є безпідставною, оскільки Верховний Суд відступив від таких висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 310/11534/13-ц, здійснивши новий висновок, відповідно до якого Велика Палата Верховного Суду визначила, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Стосовно доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, що вказаний строк кредитування не припинився, оскільки такий строк обмежується закриттям рахунку або юридичної особи, що є неможливим при наявності на такому рахунку заборгованості, а також, що кредитування продовжується, то такі доводи колегією суддів не приймається, оскільки позивач довільно трактує умови, укладеного з відповідачем договору. Як вже зазначалось вище, укладений між сторонами договір є змішаним - договором банківського рахунку та кредитування. Так, дійсно, в частині продовження дії банківського рахунку такий договір діє і до нині, в той же час, в частині кредитування такий договір припинив свою дію фактом пред"явлення позивачем по справі претензії (вимоги) про повне і негайне повернення кредитних коштів, винесення у справі №908/2503/15-г відповідного рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, з наданих позивачем до цієї справи документів, зокрема, розрахунку заборгованості, довідки про встановлений кредитний ліміт, виписки по рахунку, вбачається, що після подання позовної заяви про стягнення кредитних коштів та інших нарахувань у 2015 році, подальше кредитування банком вказаного рахунку не здійснювалось, що підтверджує припинення кредитних відносин з боку банку. Посилання позивача на наявність постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 08.07.2019 по справі №923/760/18 не приймається судом апеляційної інстанції, як таке, що прийняте за інших фактичних обставин. При цьому позивач у даній справі не позбавлений права на захист своїх інтересів шляхом пред"явлення позову про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, передбачених ст.625 ЦК України, про що зазначено і в п.17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин" від 30.03.2012 № 5, на яку він послався у позовній заяві, і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 310/11534/13-ц. Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України по справі № 6-240цс14, не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки кредит у вказаній справі не є споживчим кредитом фізичної особи. Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням у справі № 908/2503/15-г з відповідача вже була стягнена, а отже погашена, сума основної заборгованості (тіло кредиту), а також інші платежі, які на момент розгляду цієї справи були заявлені позивачем до стягнення, що він вважає подвійним стягненням, таким яке суперечить ст..61 Конституції України, колегія суддів вважає помилковими, оскільки стягнення в судовому порядку заборгованості ще не свідчить про її погашення; за приписами ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, чого в даному випадку не було, протилежних доказів відповідач не надав; при цьому періоди, за які здійснював нарахування пені комісії, відсотків позивач є різними, що не є притягненням двічі до одного виду відповідальності за одне і теж порушення. В той же час, з приводу нарахувань, здійснених у цій справі, висновок суду вже наведений вище. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України суд підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права знайшли своє підтвердження. Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що не відповідає нормам матеріального законодавства, в зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду підлягає скасуванню. Слід прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь відповідача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача. Оскільки загальна ціна позову становить 51 543,06 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Латфуніна Олега Олександровича, м. Запоріжжя - задовольнити. Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019 року у справі № 908/2273/19 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Витрати по справі покласти на позивача. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на користь Фізичної особи - підприємця Латфуніна Олега Олександровича, м. Запоріжжя 2881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу з урахуванням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.03.2020. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін Суддя О.В. Березкіна