Постанова 4857 № 260/1441/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1441/19 пров. № А/857/1440/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року (рішення ухвалене судом в м. Ужгороді у складі головуючого судді Плеханова З Б., дату складання повного тексту рішення суду не зазначено) у справі № 260/1441/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, суд- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області в якому просила скасувати вимогу ГУ ДФС у Закарпатській області № Ф 5180-50 від 09 серпня 2019 року про заборгованість та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 23615.08 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород, Закарпатська область,88000) про визнання дій протиправними та скасування рішення - відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач заначила, що зареєстрована у якості фізичної особи підприємця (далі по тексту ФОП) з 26.04.2006 р. З моменту реєстрації до цього часу, позивач не ставала на облік в податкову інспекцію, не здійснювала підприємницьку діяльність, не отримувала дохід, не подавала податкову звітність до контролюючих органів, як ФОП, а відтак вважає, що у відповідача були відсутні підстави для винесення вимоги про сплату єдиного внеску. 24 вересня 2019 року позивач звернулась до державного реєстратора та внесла до ЄДРПОУ запис про припинення її підприємницької діяльності у якості ФОП. Також, позивач вказала, що відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялася тривалий час, а тому дана бездіяльність з боку відповідача поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Позивач вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є безпідставною та незаконною. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач у відзиві наголошував, що незалежно від факту отримання доходу, з 01.01.2017 року кожна особа, що зареєстрована, як фізична особа-підприємець, повинна сплачувати єдиний внесок розмірі не нижче мінімального, при цьому неподання такою особою звітів чи неотримання доходів не звільняє її від необхідності сплати такого внеску. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що 26.04.2006 року позивача було зареєстровано, як фізичну особу-підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В0 № 583822 (а.с.15. 23,26-27). Відповідачем, 09 серпня 2019 року була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф 5180-50, згідно якої заборгованість позивача станом на 31 липня 2019 року зі сплати єдиного внеску складає 23615,08 грн., і вручена позивачу 17.08.2019 (а.с.22). Заборгованість позивача з єдиного внеску в мінімальному розмірі підтверджується обліковими картками (а.с.24-25). За даними інтегрованої картки позивача, як платника єдиного внеску, нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску здійснено за такі періоди: за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн., 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року), 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018 року), 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018 року), а також відображена станом на 31.10.2018 заборгованість у загальному розмірі 15819,54 грн. (а.с.26). Станом на 21.01.2019 року позивачу нараховано єдиний внесок в мінімальному розмірі у сумі 2457,18 грн за ІУ кв. 2018 року. 19.04.2019 року нараховано єдиний внесок в мінімальному розмірі у сумі 2754,18 грн; 19.07.2019 року позивачу нараховано єдиний внесок в мінімальному розмірі у сумі 2754,18 грн (а.с.25). Згідно інформаційних даних контролюючого органу щодо позивача: дата державної реєстрації - 26.04.2006 року; орган державної реєстрації - Ужгородська районна державна адміністрація; код ДПІ за основним місцем обліку-701- Головне управління ДФС у Закарпатській області; стан платника податків-11-припинено, але не знято з обліку, дата зміни стану-24.09.2019 року (а.с.26-27). Таким чином, у період з 26.04.2006 року по 24.09.2019 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець та її підприємницька діяльність не була припинена. 09 серпня 2019 року ГУ ДФС у Закарпатській області винесено вимогу № Ф 5180-50 про необхідність сплати заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період починаючи з 01.01.2017 року в розмірі 23615.08 грн. Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернулася до суду про її оскарження. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з положень: - п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (із змінами, внесеними згідно Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) який передбачає, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць; - ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до якої єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відтак, суд дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI; тут та надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI). Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності винесення вимоги про сплату боргу у зв`язку з тим, що позивач у період 2017-2019рр не отримував доходу від підприємницької діяльності, то колегією суддів встановлено, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI ( з урахуванням змін внесених згідно із Законами № 1774-VIII від 06.12.2016, № 2148-VIII від 03.10.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Підсумовуючи, викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням внесених змін Законами № 1774-VIII від 06.12.2016, № 2148-VIII від 03.10.2017 у випадку, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування у розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4173 грн. х 22%, де 4173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019). Статтею 9 Закон №2464, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4.5 та 5.-1 ч.1. ст.4 цього Закону (в т. ч. фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування особи), зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок (ст.6 Закону № 2464). Згідно п.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст.25 Закону №2464 здійснюють органи Державної виконавчої служби України. Згідно з п.1 розділу VI "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (далі Інструкція №449), до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Аналогічна правова позиція викладена у справі Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018 року. Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Водночас, колегією суддів встановлено, що підприємницька діяльність позивача була зареєстрована після 01.04.2004 року, а зокрема- 26.04.2006 року. За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (що міститься в матеріалах справи та є загальнодоступним в електронній формі на офіційному сайті https://usr.minjust.gov.ua/) відмітка про те, що видане позивачу свідоцтво про державну реєстрацію є недійсним -відсутня. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підприємницька діяльність позивача не підпадає під дію пункту 4 та абз.2 пункту 8 розділу ІІ прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» №2390-VI, який набув чинності 03.03.2011року та який передбачає, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, зареєстрованих до 01ю.07.2004року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004року, вважаються недійсними. Водночас, колегією суддів враховано, що пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Окрім зазначеного, суд першої інстанції залишив по заувагою той факт, що з огляду на предмет спору Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, шляхом системного тлумачення норм права, сформулював правовий висновок, відповідно до якого: «… особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.» Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18. З метою офіційного з`ясування всіх обставин справи в сукупності, а зокрема стосовно зайнятості позивача, як основного працівника та сплати єдиного внеску роботодавцем, судом апеляційної інстанції винесено ухвалу, якою витребувано від позивача копію трудової книжки та індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7, форма ОК-5)) протягом з 01.01.2017 року 01.07.2019 року щодо нарахованої позивачу заробітної плати та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за виконання трудових функцій. На виконання ухвали суду, позивачем надано лише копію трудової книжки відповідно до запису №1 трудової книжки 02.03.2010року позивача прийнято згідно наказу №34-К від 02.03.2010року на посаду секретаря ТОВ «Васил». Відомостей щодо періоду такого працевлаштування та припинення трудових відносин з вказаним товариством трудова книжка не містить, за наведених обставин не надається за можливе встановити періоду фактичного працевлаштування позивача в ТОВ «Васил». Згідно із записом №2 та №3 трудової книжки 23.02.2019 року позивача згідно наказу №3/к від 22.02.2019 року прийнято на посаду майстра ресторанного обслуговування ТОВ «Стожари Т» та звільнено із займаної посади 21.06.2019 року. Даних щодо фактичної сплати роботодавцем єдиного внеску за виконання трудових функцій позивачем за період з 2007 року по ІІ кв. 2019 року дані вказаної трудової книжки не містять. Витребувані судом індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7, форма ОК-5) щодо нарахованої позивачу заробітної плати та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року 01.07.2019 року за виконання трудових функцій позивачем не надано. Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. Натомість позивач вказаних положень не дотримавсь та не довів суду обставин щодо нарахування роботодавцем позивачу заробітної плати та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року 01.07.2019 року. Доказів отримання позивачем доходів протягом 2017 - 2018 років та 1 кв. 2019 року від провадження господарської діяльності судами не встановлено, як і не встановлено обставин нарахування роботодавцем позивачу доходу за виконання трудових функцій та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року 01.07.2019 року. За наведених положень законодавства та обставин справи, позивач, як фізична особа-підприємець, яка не отримує доходи та за яку роботодавцем не сплачено єдиний внесок за виконання трудових функцій зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 у справі № 260/1441/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 19 березня 2020 року.