Постанова 4801 № 133/1951/19

Справа № 133/1951/19 Провадження № 22-ц/801/376/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воронюк В. А. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 рокуСправа № 133/1951/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач), суддів Денишенко Т.О., Рибчинського В.П., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Воронюк В. А. в приміщенні суду в м. Козятин, повний текст рішення складено 11 листопада 2019 року, - в с т а н о в и в : У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (далі - ТОВ «Веллфін») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 липня 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 57140 в електронній формі, відповідно до якого, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 700 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою (п. 1.1 договору позики). Позика була надана строком на 7 днів (п. 1.3 договору позики). Позивачем відповідно до договору позики на картковий рахунок ОСОБА_1 була перерахована сума позики в розмірі 700 грн., що підтверджується повідомленням від 28 червня 2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» щодо переведення грошових коштів. Згідно з п. 1.5. договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: - 1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30 (тридцять гривень 00 копійок) за перший день користування позикою; - 1,9 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п.1.2 цього Договору; - 3,8 процента від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. ТОВ «Веллфін» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу позику у розмірі встановленому договором. Взяті на себе зобов`язання за договором позики № 57140 від 21 липня 2016 року відповідач не виконала, у зв`язку з чим станом на 24 липня 2019 року загальна заборгованість за кредитом, складає 29358,09 грн., з яких: 700,00 грн. - основний борг; 14331,76 грн. - заборгованість по відсоткам; 14331,76 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що з правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін», договором позики № 571140 від 21 липня 2016 року ознайомився відповідач і він їх підписував, а тому, дані документи не можна вважати складовою та самим договором позики. Окрім цього, позивач не навів обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути з відповідача, який повинен містити відомості щодо розміру залишку непогашеного кредиту, розміру відсоткової ставки, порядку нарахованих відсотків, пені, суми коштів, які надходили в рахунок погашення заборгованості, суму використаних коштів, періоду нарахування, відомості щодо розміру простроченого зобов`язання. Не погодившись із рішенням суду, ТОВ «Веллфін» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, позивач виконав умови договору позики в повному обсязі перерахувавши на картковий рахунок відповідача кошти в сумі 700 грн. Однак, відповідач прийняті на себе зобов`язання за договором позики № 57149 від 21 липня 2016 року належним чином не виконував. Договір позики укладений у формі електронного документу. Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції чинній на час укладання договору позики, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно з статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції чинній на час укладання договору позики, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, договір позики був укладений між сторонами у справі за встановленими правилами та нормами Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а не електронного цифрового підпису. Судом першої інстанції не взято до уваги також «Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН»», затверджені наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року, якими на час виникнення спірних правовідносин, регламентувався порядок отримання та надання позики ТОВ «ВЕЛЛФІН». 21 липня 2016 року у встановленому в п. п. 4.1 - 4.2 Правил порядку, відповідач оформив заявку для отримання позики, шляхом заповнення всіх полів Заявки. На підставі заповненої відповідачем заявки між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено наступні обставини. 21 липня 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 57140 в електронній формі, відповідно до якого, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 700 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою (п. 1.1 договору позики). Позика була надана строком на 7 днів (п. 1.3 договору позики). Позивачем відповідно до договору позики на картковий рахунок ОСОБА_1 була перерахована сума позики в розмірі 700 грн., що підтверджується повідомленням від 28 червня 2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» щодо переведення грошових коштів. Згідно з п. 1.5. договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: - 1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30 (тридцять гривень 00 копійок) за перший день користування позикою; - 1,9 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п.1.2 цього Договору; - 3,8 процента від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. ТОВ «Веллфін» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу позику у розмірі встановленому договором. Взяті на себе зобов`язання за договором позики № 57140 від 21 липня 2016 року відповідач не виконала, у зв`язку з чим станом на 24 липня 2019 року загальна заборгованість за кредитом, складає 29358,09 грн., з яких: 700,00 грн. - основний борг; 14331,76 грн. - заборгованість по відсоткам; 14331,76 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову зроблений за неповного з`ясування обставин справи, не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію). Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Згідно з частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частини перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Суд апеляційної інстанції вважає доведеними позовні вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» в тій частині, що договір позики був укладений між сторонами у справі за встановленими правилами та нормами Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 21 липня 2016 року у встановленому в п. п. 4.1 - 4.2 «Правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН»», затверджених наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року, відповідач оформив заявку для отримання позики, шляхом заповнення всіх полів Заявки. На підставі заповненої відповідачем заявки між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором позики від 21 липня 2016 року в сумі 700 грн (сума позики) є обґрунтованими. Разом з тим, позовні вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» про стягнення з відповідача 14331,76 грн. заборгованості по відсоткам та 14331,76 грн. заборгованості за простроченими відсотками не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за період з 21 липня 2016 року по 28 липня 2016 року (останній день повернення позики), що становить (13,3 х 6 (1.9 % від суми позики починаючи з другого дня по сьомий день користування позикою) = 79,80 + 30 (перший день користування позикою) = 109,80 грн). Позовні вимоги про стягнення процентів після 28 липня 2016 року не грyнтуються на вимогах закону, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Відповідно до пункту 1- 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін» заборгованість за договором позики № 57140 від 21 липня 2016 року в сумі 709,80 грн,. з них : 700 заборгованість за основною сумою позики, 109,80 заборгованість за відсотками. Щодо розподілу судових витрат. Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ТОВ «Веллфін» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 46,49 грн /розрахунок 1921 х 2,42 % = 46,49/ та в сумі 69,73 грн. за подання апеляційної скарги /розрахунок 2881,50 х 2,42 % = 69,73/, всього 116,22 грн. Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції. - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» задовольнити частково. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 листопада 2019 року у даній справі скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» заборгованість за договором позики № 57140 від 21 липня 2016 року в сумі 709,80 грн,. з них : 700 заборгованість за основною сумою позики, 109,80 заборгованість за відсотками. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 46,49 грн та в сумі 69,73 грн. за подання апеляційної скарги, всього 116,22 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: В. П. Рибчинський Т. О. Денишенко