Постанова 4802 № 158/3278/19

Справа № 158/3278/19 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К. Провадження № 22-ц/802/389/20 Категорія: 39 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В: Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до кредитного договору від 25.11.2015 року відповідачу надано кредит у розмірі 5460 грн. 84 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою на суму залишку заборгованості за кредитом за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 13.11.2019 року загальна сума заборгованості становить 14 881 грн. 63 коп. Просить суд стягнути з відповідача по справі на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25.11.2015 року в сумі 14 881 грн. 63 коп. і судові витрати по сплаті судового збору. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5052,42 грн та 1921,00 грн судового збору. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить суд скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін, з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга банку мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення процентів за користування кредитом, штрафу та пені не відповідають обставинам справи, оскільки матеріалами справи підтверджено факт укладення кредитного договору (Генеральної угоди), а також погодження усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів, штрафу та пені. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні процентів по кредиту. Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. Згідно ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафу і ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову, в решті рішення суду залишити без змін. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у даній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що між сторонами по справі існують кредитні зобов`язання, які банк належним чином виконав та видав позичальнику кошти, які останній у встановлений строк не повернув, у зв`язку з чим з позичальника на користь банку підлягає до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5052,42 грн. Відмовляючи у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та комісії, місцевий суд свої висновки мотивував тим, що у Генеральній угоді не визначено суми нарахованих відповідачу процентів за користування кредитом, зазначених у розрахунку заборгованості та відсутність між сторонами Генеральної угоди домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 10 % річних. Крім того, у згаданій угоді відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Однак, повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки вони не відповідають встановленим у справі обставинам та не узгоджуються з нормами матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 03 березня 2015 року між ПАТ «Приватбанк», яке змінило назву на АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ним та банком 14 травня 2014 року (а.с.6). За умовами вказаної Генеральної угоди сторони погодили, що розмір кредитної заборгованості становить 10460,84грн та наданий у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5460,84грн на платіжну картку зі сплатою 0,833 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 12 місяців. Зі змісту Генеральної угоди чітко вбачається, що нею не передбачено надання нового кредиту, а узгоджено реструктуризацію вже існуючої кредитної заборгованості. У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1061,4 грн. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 13 листопада 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 14881,63грн, з яких: 5052,42грн - заборгованість за кредитом, 2030,82грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 6796,05грн заборгованість за пенею, 1002,34грн несплачений штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди від 25 листопада 2015 року. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені). З поданих сторонами доказів місцевим судом встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2014 року, уклали 25 листопада 2015 року Генеральну угоду, у якій погодили, що залишок заборгованості становить 5460,84грн та є кредитом, який надається банком позичальнику зі сплатою 0,833 % на місяць (10 % річних) на суму заборгованості з кінцевим строком погашення до 30 листопада 2016 року. У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1061,4 грн. Оскільки ОСОБА_1 припинив виконувати зобов`язання за укладеною з банком Генеральною угодою від 25 листопада 2015 року і має непогашену заборгованість за кредитом, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 052,42 грн. Разом із тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що розмір процентів сторонами Генеральної угоди було погоджено, як і погоджено розмір штрафу за прострочення сплати кредитної заборгованості, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про відмову в позові банку в частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафу. Суд першої інстанції помилково вказав про необґрунтованість вимог банку в частині нарахування відсотків на рівні 10 % річних. Як вбачається з пункту 2.1 Генеральної угоди сторони обумовили, що за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку 0,833 % місячних, що є 10 % річних. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду необхідно в означеній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 560 грн (за період з 25.11.2015 року по 30.11.2016 року) та штрафу у розмірі 1002,34 грн відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди від 25 листопада 2015 року. Доводи апеляційної скарги про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в розмірі 1470,82 гривень не заслуговують на увагу, оскільки такі були нараховані за період 30 листопада 2016 по 13 листопада 2019 року, тобто після закінчення строку дії договору. Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після листопада 2016 року (закінчення строку Генеральної угоди) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Такі правові висновки, узгоджуються з позицією Великої палати ВС, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18. В той же час, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що умови Генеральної угоди від 25 листопада 2015 року не передбачали нарахування пені і комісії за неналежне виконання умов кредитного договору, у зв`язку з чим суд правомірно відмовив позивачу у стягненні заборгованості за пенею у розмірі 676,05грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені і комісії. Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».) Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем. Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Отже, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь банку заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафу, задовольнивши частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк». Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З врахуванням викладеного з відповідача в користь позивача слід стягнути витрати пов`язані із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2881 грн. 50 коп. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 17 березень 2020 року - дата складення повного судового рішення. Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2020 року в даній справі в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафу скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 560 гривень та штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди від 25 листопада 2015 року у розмірі 1002, 34 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір в розмір 2881 гривень 50 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: