Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1615/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1615/19 пров. № А/857/1287/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Большакової О.О., Заверухи О.Б., за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т. розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (головуючий суддя: Рейті С.І., місце ухвалення - м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення - 19.12.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 15.11.2019 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області щодо не нарахування та не виплату позивачу, у зв`язку із звільненням з військової служби в запас, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.12.2018; зобов`язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2018 роки (по 14 днів за кожний рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.12.2018. Обґрунтовує позов тим, що проходив військову службу на посадах прапорщиків в УСБУ в Закарпатській області. Із 31.12.2018, у відповідності до наказу начальника УСБУ в Закарпатській області від 10.12.2018 № 203-ос, позивач звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням контракту. В період військової служби в органах служби безпеки позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 23.12.2016. На день звільнення позивача з військової служби, відповідачем не здійснено розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2016 по 2018 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року позов задоволено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає таке необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що додаткова відпустка, передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не відноситься до категорії щорічних відпусток, а тому вона не надається у наступному році у разі невикористанні її в минулому році, зокрема, і у випадку закінчення дії особливого періоду, та не підлягає компенсації у випадку її невикористання. Вказує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не віднесена до категорії щорічних відпусток, а є пільгою. Відтак, за її невикористання, право на компенсацію не виникає, тому не має правових підстав для проведення спірних виплат. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу начальника УСБУ в Закарпатській області від 10.12.2018 за № 203-ос, відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «б» пункту 61, підпунктом «а» пункту 62 та пунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку дії контракту військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом в особливий період і не висловив бажання продовжувати військову службу) в запас Збройних Сил України - старшого прапорщика ОСОБА_1 , водія 3 класу гаража відділу господарського забезпечення, з правом носіння військової форми одягу, виключивши його зі списків особового складу з 31.12.2018. На день звільнення позивача з військової служби відповідачем не здійснено розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2016 по 2018 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2016-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за ці відпустки у зв`язку із звільненням зі служби. З цими висновками суду першої інстанції, погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено, що такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст. 162 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно п. 8 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом 3 п. 14 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до п. 17 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно п. 18 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до п. 19 ст. 101 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно). За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Однак, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Суд апеляційної інстанції, зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 162 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі № 620/4218/18 Посилання апелянта, що до спірних правовідносин у цій справі не може бути застосована правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) є безпідставним, оскільки саме у цій постанові визначено, що при звільненні з військової служби компенсація за невикористану відпустку виплачується не залежно від проходження військової служби в тому чи іншому відомстві. Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент виключення позивача зі списку особового складу Управління Служби безпеки України у Закарпатській області, тобто 31.12.2018 (наказ від 10.12.2018 № 203-ос), відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, за 2016-2018 роки. Крім цього, згідно довідки Управління Служби безпеки України у Закарпатській області від 06.11.2019 № 58/11-502 (а. с. 21), відпустка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, протягом 2016-2018 років, позивачем не використовувалася. Посилання апелянта як підставу не виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку на лист-роз`яснення ФЕУ СБУ від 19.12.2019 № 21/3/1-5049, судом до уваги не приймається, оскільки цей лист є рекомендаційного характеру, у той час, як питання виплати компенсації за невикористану відпустку, зокрема учаснику бойових дій, врегульовано зазначеними вище нормативно-правовими актами. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби не використав додаткову відпустку за період з 2016 по 2018 роки, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв`язку з звільненням зі служби. Крім цього, оскільки відповідачем не здійснено позивачу нарахування та виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період, а тому ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2018. Таким чином, апеляційна скарга Управління Служби безпеки України у Закарпатській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 260/1615/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. О. Большакова О. Б. Заверуха Повне судове рішення складено 18.03.2020