Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1613/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 рокуСправа № 260/1613/19 пров. № А/857/1293/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача - Качмара В.Я., суддів - Большакової О.О., Старунського Д.М., при секретарі судового засідання - Пильо І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (суддя Рейті С.І., м.Ужгород, повний текст складено 19 грудня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (далі - Управління, СБУ відповідно) в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у зв`язку із звільненням з військової служби у запас грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 30.10.2018; зобов`язати Управління нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 56 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки (по 14 днів за кожний рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи вказує, що питання виплати грошового забезпечення в системі СБУ має свої особливості і урегульовано «Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України», затвердженою наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за №512/31964). Також зазначає, що згідно з роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій за Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII,), на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, а лише раз протягом календарного року на підстави заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни, невикористана у поточному році відпустка на наступний рік не переноситься, поділу на частини не підлягає. На думку апелянта, додаткова відпустка учасникам бойових дій не віднесена до категорії щорічних відпусток, є пільгою, а відтак за її невикористання право на компенсацію не виникає, тому у відповідача не було правових підстав для проведення спірних виплат. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, ні Законом 2011-XII, ні іншими Законами України не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального та процесуального права з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , з 02.04.1996 по 30.10.2018 проходив військову службу в органах СБУ на посадах осіб прапорщицького складу. Наказом начальника Управління від 30.10.2018 №186-ос виключений зі списків особового складу. Під час проходження військової служби позивач у встановленому порядку отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 02.12.2015 серія НОМЕР_1 (а.с.20, 46). 29.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік (а.с.21-23). 06.11.2019 Управління листом №58/21/Ф-292/3965/25 відмовило у задоволенні заяви позивача та повідомило, що з урахуванням вимог частини 17 статті 10-1 Закону №2011-XII, статей 16-2 та 24 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік відсутні (а.с.44-45). Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) позивач звернувся до суду з цим позовом. Статтею 4 Закону №504/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлюються такі види щорічних відпусток: 1) основна відпустка (стаття 6 цього Закону); 2) додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); 3) додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до пункту 12 статті 12 Закон №3551-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Пунктами 8, 14, 17, 18, 19 статті 10-1 Закон №2011-XII вказано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14). В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 17). В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18). Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів». Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає апеляційному суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов. Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. Отже, спірні відносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період. Однак, апеляційний суд зазначає, що норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отримані додаткові відпустки, є наслідком невірного тлумачення наведених вище норм, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №620/4218/18. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки позивач має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік. Відповідно статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 16 березня 2020 року.