Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/13781/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13781/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Чаку Є.В. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В : Міністерство внутрішніх справ України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило: - визнати дії Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 07 червня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. у виконавчому провадженні № 56466467 протиправними; - скасувати постанову Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07 червня 2019 року про накладення штрафуу розмірі 10 200,00 грн. у виконавчому провадження № 56466467 на підставі п.1,3 статті 18 та п.9 ч.1, ч.2 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". Позов обгрунтовано тим, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправно було винесено постанову від 07 червня 2019 року у виконавчому провадженні № 56466467 про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн. за невиконання рішення суду в строк, встановлений державним виконавцем, оскільки рішення суду вже було виконано у добровільному порядку до моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №56466467. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року в задоволенні даного адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством внутрішніх справ України без поважних причин не було виконано постанову Октябрського районного суду м. Полтави по справі №554/5683/17 щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи, а відтак оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17 була виконана 27 березня 2018 року у повному обсязі у відповідності з вимогами Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 21 жовтня 2015 року №

850. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п.2 ч.1 статті 311 КАС України. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17 визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення матеріалів на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліда 2-ї групи у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства до Головного управління Національної поліції в Полтавській області та не належного їх розгляду Міністерством внутрішніх справ України, згідно з вимогами Постанови КМУ від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням порядку та вимог законодавства встановленим постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 30 березня 2017 року справа №554/1177/17, яка набрала законної сили; визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не прийняття рішення на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, згідно вимог Постанови КМУ від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та не прийняття рішення по виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи згідно вимог Постанови КМУ від 21 жовтня 2015 року № 850 по обставинам та порядку, встановленим постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 30 березня 2017 року справа №554/1177/17, яка набрала законної сили; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами відносно ОСОБА_1 про призначення виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням обставин встановлених судом; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратното прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції». На виконання вказаної постанови Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року було видано виконавчий лист в частині вимог зобов`язального характеру. Постановою державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 травня 2018 року відкрито виконавче провадження №56466467 з примусового виконання виконавчого листа від 20 лютого 2018 року 554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В. від 07 червня 2019 року на позивача було накладено штраф у розмірі 10 200, 00 грн. за невиконання рішення суду та зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено божника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. В той же час, за твердженням позивача, на виконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року у справі №554/5683/17 МВС України 27 березня 2018 року було прийнято відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції». Позивач, вважаючи, що вказана постанова державного виконавця про накладення штрафу є протиправною, а його права порушено, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ГУ НП в Полтавській області від 27 березня 2018 року №24 про непогодження призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не є свідченням належного виконання постанови від 18 жовтня 2017 року справа №554/5683/17, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходила з такого. Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в Законі України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року N 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1, 2 ч.1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч.1 статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 ч.3 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом. У відповідності до п.1 ч.1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Абзацом 1 ч.6 статті 26 Закону передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до ч.1,2,3 статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Системний аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом №1404-VІІІ. Як встановлено судом першої інстанції, виконавчим листом від 20 лютого 2018 року №554/5683/17 було встановлено спосіб виконання рішення суду, а саме «зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратното прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції». Вказаний виконавчий лист відтворює абзац 5 резолютивної частини постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17. На підтвердження фактичного виконання рішення суду в повному обсязі в добровільному порядку, позивач вказує на висновок від 27 березня 2018 року, який за його твердженням, свідчить про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку скасувати спірну постанову про накладення штрафу. Зі змісту вказаного висновку вбачається, що він дійсно стосується результатів розгляду питання щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Тобто, його складено МВС України за результатами розгляду Октябрським районним судом м. Полтави справи №554/5683/17. Між тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, по суті такий висновок є рішенням про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, висновок не погоджений начальником відділу МОПСВ ДФОП МВС України ОСОБА_2 . Однак, як зазначалося вище, постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року було зобов`язано МВС України не лише повторно розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 належної йому одноразової грошової допомоги, а й прийняти відповідне позитивне рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 такої допомоги. Відтак, висновок МВС України від 27 березня 2018 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не є свідченням належного виконання постанови від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17. Доказів прийняття рішення МВС України про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги матеріали справи не містять. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положеннями ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Крім того, з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п.1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України. Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки Міністерством внутрішніх справ України не надано доказів належного виконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17 шляхом прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратното прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням висновків суду, то підстави для скасування постанови про накладення штрафу за невиконання такого судового рішення без поважних причин - відсутні. Відтак, з огляду на статус Міністерства внутрішніх справ України як суб`єкта владних повноважень по відношенню до ОСОБА_1 як громадянина України, який за наслідками судового захисту вправі очікувати на своєчасне та у повному обсязі поновлення порушених прав з боку державних органів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Окружного адміністративного суду міста Києва про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 17 березня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Є.В. Чаку