Постанова 4857 № 460/1057/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1057/19 пров. № 857/13811/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №460/1057/19 за адміністративним позовом Приватного акціонерна товариства «Вераллія Україна» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про стягнення бюджетного відшкодування (головуючий суддя першої інстанції - Нор У.М., час ухвалення - 12.04 год., місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 18.10.2019р.),- В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство «Консюмерс-Скло-Зоря» звернулось до суду з позовною заявою до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, у якій просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» (код ЄДРПОУ 22555135) бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1274858 грн 00 коп., з яких за червень 2014 року - 608443 грн 00 коп; за грудень 2015 року - 666415,00 грн . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за червень 2014 року у сумі 608443 грн та за грудень 2015 року у сумі 666415 грн, що підтверджено відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили, проте всупереч положенням ПК України відповідач не виконав свого обов`язку та не подав висновків про суми податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Неотримання узгодженого бюджетного відшкодування у загальній сумі 1274858 грн та звертаючись до нової практики Верховного Суду в частині забезпечення фактичної реалізації права платника на отримання бюджетного відшкодування шляхом стягнення з бюджету суми заборгованості із відшкодування податку на додану вартість, зумовило звернення позивача до суду з даним позовом. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Вераллія Україна» бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1274858 грн 00 коп. (один мільйон двісті сімдесят чотири тисячі вісімсот п`ятдесят вісім гривень 00 коп.), з яких за червень 2014 року - 608443 грн 00 коп.(шістсот вісім тисяч чотириста сорок три гривні 00 коп.); за грудень 2015 року - 666415,00 грн ( шістсот шістдесят шість тисяч чотириста п`ятнадцять гривень 00 коп.). Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства «Вераллія Україна» за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 19122,87 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду прийняте без урахування фактичних обставин справи, положень чинного законодавства, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта зводяться до того, що положеннями ПК України визначено порядок бюджетного відшкодування по податку на додану вартість, який передбачає включення заяв про повернення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість до Тимчасового реєстру заяв, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Проте, Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює, а законодавством не передбачений механізм відшкодування сум податку на додану вартість по заявах, включених до такого Тимчасового реєстру. Зазначає, що відповідно до Порядку № 26, який набрав чинності з 01.01.2017, відшкодування податку на додану вартість здійснюється згідно з Реєстром заяв повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та не передбачено у спосіб стягнення відповідних сум. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в кому зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставним, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також вказує на те, що у зв`язку з тим, що не існує механізму відшкодування «старого ПДВ», а зобов`язання суду внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ не є ефективним, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12.02.2019 року у справі № 826/7380/15 вирішила відійти від правової позиції, яка існувала раніше з огляду на те, що такі способи судового захисту, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства, проте такі на час розгляду вказаної справи, з урахуванням також змін до норм податкового законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не є ефективним способом захисту, який забезпечує поновлення порушеного права платника податку, а відтак саме стягнення з Державного бюджету України через органи Державного казначейства України на користь платника податків заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ є ефективним способом захисту, який забезпечує поновлення порушеного права платника податків. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2020 р. залучено до участі справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Третя особа в судове засідання не прибула, хоча належним чином була повідомлена про дату судового засідання, та за її клопотання судове засідання проведено в режимі відеоконференції. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 06.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені зміни щодо назви позивача Приватне акціонерне товариство «Консюмерс-Скло-Зоря» на Приватне акціонерне товариство «Вераллія Україна», про що внесений запис 16021050048000140. Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.09.2019 підтверджується зміна з 06.09.2019 назви позивача у справі на Приватне акціонерне товариство «Вераллія Україна» (без зміни організаційно-правової форми). Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.07.2015 у справі № 817/620/15, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015, позов Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» задоволено повністю та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 16.10.2014 №0009121500, яким Приватному акціонерному товариству «Консюмерс-Скло-Зоря» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 912665,00 грн, в тому числі 608443,00 грн за основним платежем (за червень 2014 року) та 304222,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. Рішення суду від 10.07.2015 у вказаній справі № 817/620/15 набрало законної сили 17.09.2015. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі № 817/1828/17, залишеним без змін у цій частині постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2018, визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості, що передбачені Порядком ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26, які необхідні для відшкодування Приватному акціонерному товариству «Консюмерс-Скло-Зоря» суми податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 608443 грн 00 коп. 17.07.2018 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із заявою про зміну і встановлення способу і порядку виконання судового рішення, у якій просив суд змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суду шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2014 року в розмірі 608443 грн 00 коп. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 заяву Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про зміну і встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі №817/1828/17 залишено без задоволення. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 у справі № 817/1100/17, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2018, позов Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» задоволено частково та визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України щодо неподання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету Приватному акціонерному товариству «Консюмерс-Скло-Зоря» за грудень 2015 року в сумі 666415,00 грн, за грудень 2016 року в сумі 499255,14 грн, за січень 2017 року в сумі 505917,95 грн та визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомостей про узгоджені суми бюджетного відшкодування Приватному акціонерному товариству «Консюмерс-Скло-Зоря» податку на додану вартість за грудень 2015 року в сумі 666415,00 грн., за грудень 2016 року в сумі 499255,14 грн., за січень 2017 року в сумі 505917,95 грн. Зобов`язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомостей про узгоджені суми бюджетного відшкодування Приватному акціонерному товариству «Консюмерс-Скло-Зоря» податку на додану вартість за грудень 2015 року в сумі 666415,00 грн. В решті позову відмовлено. Рішення суду від 14.11.2017 у вказаній справі № 817/1100/17 набрало законної сили 26.12.2017. 09.07.2018 до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла заява Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про зміну чи встановлення способу і порядку виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 шляхом стягнення з державного бюджету бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2015 року в сумі 666415,00 грн. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2018, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 в задоволенні заяви Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення відмовлено. Не отримання бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2014 року у сумі 608443 грн 00 коп. та за грудень 2015 року у сумі 666415,00 грн слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Суд першої інстанції позо задовольнив, зазначаючи, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, бюджетне відшкодування це відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Порядок дій державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ врегульовано нормами статті 200 ПК України. Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України). Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 17.01.2011 № 39 затвердив Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість (надалі Порядок № 39, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та в подальшому втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26), яким було визначено механізм їх взаємодії. Наведені вище норми пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6 та 9 Порядку №

39. Пунктом 200.14 статті 200 ПК України визначено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин ПК України було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку. Питання наявності права позивача на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість за червень 2014 року у сумі 608443 грн 00 коп. та за грудень 2015 року у сумі 666415,00 грн. відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, не підлягає доказуванню під час розгляду даної адміністративної справи, оскільки рішеннями суду, які набрали законної сили, підтверджено правомірність вимоги позивача про виплату йому бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зазначених сумах. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, статтею 200 ПК України та Порядком № 39 було передбачено надання податковим органом висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Невиконання цього обов`язку спричиняло порушення права платника податків на отримання з бюджету суми відшкодування ПДВ, а такі способи судового захисту, як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов`язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства. Законами України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» внесені зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ. У зв`язку з прийняттям вказаних змін до Податкового кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 №26 визнано таким, що втратив чинність Порядок №39. Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. На підставі пункту 200.15 статті 200 ПК України, у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника. У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків. Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт200.13статті200 ПК України). Зазначені норми статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26(далі - Порядок № 26). Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум ПДВ, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ здійснюється Кабінетом Міністрів України. Станом на час розгляду справи Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює, чинним законодавством не передбачено механізм відшкодування сум ПДВ, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структури такого реєстру, що підтверджено в ході судового розгляду представником відповідачів. З урахуванням наведеного вище, враховуючи відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, суд першої інстанції вірно зазначив, що такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків. Відповідно до частини другої статті шостої КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)). За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)). ЄСПЛ у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40). Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каіч та інші проти Хорватії» для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права, а обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права, яке виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість, що також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від12.02.2019 у справі № 826/7380/15 (провадження №11-778апп18). Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд першої інстанції вірно вказав, що задоволення заявлених позовних вимог у визначений спосіб є дотриманням судом гарантій щодо того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Отже, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність заявлених позовних вимог та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2014 року у сумі 608443 грн 00 коп. та за грудень 2015 року у сумі 666415,00 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними до відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання. Крім того, наведені факти зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №460/1057/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повне судове рішення складено 18.03.2020р.