Постанова КЦС ВС № 757/5384/16-ц

Постанова Іменем України 16 березня 2020 року м. Київ справа № 757/5384/16-ц провадження № 61-2888св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенко Д. Р., Пікуль А. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання депозитних грошових коштів спільною сумісною власністю та їх поділ. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 24 вересня 1981 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі, між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 травня 2004 року було укладено договір про депозитний вклад VIP № 0Б01632001, згідно з умовами якого на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачем було внесено спільні сімейні грошові кошти в сумі 621 238,03 доларів США. В подальшому до цього депозитного договору сторонами було укладено 34 додаткові угоди. Відповідно до додаткової угоди від 21 серпня 2014 року № 34 до договору про депозитний вклад VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року, внесено зміни до пункту 1.1. цього договору, де визначено, що вкладник ( ОСОБА_2 ) передає, а банк приймає грошові кошти в сумі 621 238,03 доларів США, що складає суму вкладу, на термін до 26 лютого 2017 року. Процента ставка за вкладом з 07 липня 2014 року складає 12% річних. Період нарахування відсотків - 1 місяць. 28 грудня 2015 року відповідач знявся з реєстрації за місцем спільного проживання подружжя та зареєструвався за іншою адресою і проживає окремо. На час звернення до суду з позовом шлюб не розірвано та не встановлено режиму окремого проживання подружжя. Позивач вважала, що грошові кошти, які зберігалися на депозитному рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк», були набуті за час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. З урахуванням наведеного, позивач просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 621 238,03 доларів США, що зберігаються на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001, укладеному 13 травня 2004 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Визнати за нею право власності на грошові кошти у сумі 310 619,01 доларів США, що зберігаються на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001, укладеному 13 травня 2004 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 310 619,01 доларів США, які зберігаються на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001, укладеному 13 травня 2004 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошті в сумі 621 238,03 доларів США, що зберігаються на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001, укладеного 13 травня 2004 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у сумі 310 619,01 доларів США, що зберігаються на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кошти, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк», є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому суд першої інстанції врахував визнання відповідачем позову та зауважив, що таке визнання не порушує прав та інтересів інших осіб, у тому числі й ПАТ КБ «ПриватБанк». Дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо використання на свій розсуд грошових коштів, розміщених відповідачем на підставі договору про депозитний вклад VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року порушує права і інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 310 619, 01 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано підтвердження того, що ці права чи інтереси позивача були порушені, невизнані або оспорювалися. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предметом поділу в справах про поділ майна подружжя може бути лише майно, яке належить їм на праві власності на момент розгляду справи, та знаходиться у одного із них або у третіх осіб. Кошти, які знаходилися на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року, були предметом застави в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитними договорами, укладеними ним із ПАТ КБ «ПриватБанк», які в подальшому були списані ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами. Отже, оскільки право власності у сторін на ці кошти було припинено, відповідно вони не можуть бути предметом поділу між подружжям. Крім того, апеляційний суд, виходив з того, що оскільки визнання відповідачем позову суперечить закону, у суду першої інстанції були відсутні підстави для його прийняття та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання таких коштів спільною сумісною власністю та їх поділ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що обставини, на які посилається суд апеляційної інстанції щодо припинення правовідносин пов`язаних з розміщенням банківського вкладу, не були встановлені та не відповідають дійсності. При цьому заявник звертає увагу на те, що апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів справи докази (а.с. 3-43, том 3), надані третьою особою під час розгляду справи в апеляційному суді жодним чином не мотивуючи цього. Також заявник у касаційній скарзі наводить аргументи визнання відповідачем позову та обґрунтованість їх прийняття судом першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та надано строк для надання відзиву. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» засобом поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, тому касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Фактичні обставини справи встановлені судами Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24 вересня 1981 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час перебування сторін у шлюбі, між відповідачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») 13 травня 2004 року було укладено договір про депозитний вклад VIP №0Б01632001, згідно з умовами якого на рахунок № НОМЕР_1 в ЗАТ КБ «ПриватБанк» відповідачем було внесено спільні сімейні грошові кошти в сумі 621 238, 03 доларів США. В подальшому до цього депозитного договору сторонами було укладено 34 додаткові угоди. Відповідно до додаткової угоди від 21 серпня 2014 року № 34 до договору про депозитний вклад VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року, внесено зміни до пункту 1.1. договору. Передбачено, що владник передає, а банк приймає грошові кошти в сумі 621 238, 03 доларів США, що складає суму вкладу, на термін до 26 лютого 2017 року. Процента ставка за вкладом з 07 липня 2014 року складає 12 % річних. Період нарахування відсотків - 1 місяць. Також, між відповідачем ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитні договори від 22 листопада 2006 року, від 28 березня 2005 року № 2К215Д, від 14 жовтня 2005 року № 2К170Д, від 29 липня 2005 року № 2К191Д, від 11 квітня 2005 року № 2К186 Д, від 28 березня 2005 року № 2К176Д, № 2К171Д. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за цими кредитними договорами між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір застави майнових прав від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663 на отримання грошових коштів по депозитному договору VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року. Умовами цього договору передбачено право ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити свої вимоги за кредитними договорами за рахунок грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору про депозитний вклад VIP №0Б01632001 від 13 травня 2004 року. Відповідно до інформації, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з порушенням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитними договорами ПАТ «КБ «ПриватБанк» в рахунок погашення заборгованості було списано грошові кошти з депозитного рахунку № НОМЕР_1 . Доступний залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 , становить 0,00. Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). У відповідності до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За правилами статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 367, 374 ЦПК України, визначився в повному обсязі з характером спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що кошти, які знаходилися на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк», не можуть бути предметом поділу між подружжям, оскільки ці кошти були списані банком в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами (05 січня 2016 року), тобто ще до звернення позивача з цим позовом (09 лютого 2016 року). Належних та допустимих доказів протиправності дій банку щодо списання спірних коштів з депозитного рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» позивачем не надано. Необґрунтованими є доводи заявника у касаційній скарзі про те, що їй було невідомо про розпорядження відповідачем грошовими коштами в сумі 621 238,03 долари США, які є спільним майном подружжя шляхом розміщення їх на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк». Адже відповідно до копії договору застави майнових прав від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663 на отримання грошових коштів по депозитному договору (а.с. 124 зворот- 126, том 2) позивач ОСОБА_1 надала свою згоду на укладення заставодавцем ( ОСОБА_2 ) договору застави від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663, з усіма додатковими угодами до нього, майнових прав на отримання грошових коштів по договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001 від 13 травня 2004 року з усіма додатковими угодами до нього, а також надання ним в заставу банку вказаних майнових прав, що належать їй на праві спільної власності з ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитними договорами (з усіма додатковими угодами) зазначеними в договорі застави від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663, з усіма додатковими угодами до нього, а також надала свою згоду на реалізацію переданих в заставу майнових прав у випадках та на умовах, передбачених цим договором застави (а.с. 126 зворот, том 2). Зазначене позивач скріпила власним підписом. Належних та допустимих доказів відкликання цієї згоди позивача матеріали справи не містять. Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм статті 77-79, 83 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом щодо безпідставного прийняття доказів є помилковими, оскільки третьою особою ПАТ КБ «ПриватБанк» копії документів, які містяться в матеріалах справи (а.с. 34-139 том 1) були надані суду першої інстанції 17 березня 2017 року, під час дії Цивільного процесуального кодексу України редакції 2004 року та надсилання копії доказів у справі іншим учасникам цим кодексом не вимагалось. Апеляційним судом були перевірені обставини визнання відповідачем позову та цим доводам надана відповідна оцінка. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко