Постанова Київський апеляційний суд № 759/3762/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 759/3762/19 номер провадження: 22-ц/824/3807/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року у складі судді П'ятничук І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про припинення особистого сервітуту, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення особистого сервітуту. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 має право на користування належним позивачу житловим приміщенням. Тобто, ОСОБА_3 має особистий сервітут щодо користування житловим будинком по АДРЕСА_1 . Позивач зазначала, що виходячи з положень ч.1 ст.401 ЦК України сервітут встановлюється лише для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Вказувала, що особистий сервітут відповідача був встановлений законом відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України, позивач зобов`язана була забезпечити неповнолітню дитину місцем проживанням, так як дитина не могла задовольнити свої житлові потреби в інший спосіб. Проте відповідач закінчила навчання і стала матеріально забезпеченою, у зв`язку з чим має змогу самостійно забезпечити себе житлом. Позивач вказувала, що відповідач ОСОБА_3 з 10 січня 2015 року одружилась з ОСОБА_4 , з яким вона разом проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом обстеження умов проживання від 01 лютого 2017 року. Крім того, 04 листопада 2016 року чоловік відповідача ОСОБА_4 придбав автомобіль «OPEL OMEGA», 1995 року випуску, вартість якого приблизно становить 78 500 грн 00 коп. Також зазначала, що ОСОБА_3 може забезпечувати себе житлом власними силами завдяки високооплачуваній роботі програміста, оскільки вона займається підприємницькою діяльність у сфері IT. Тому вважала, що обставина, яка була підставою для встановлення особистого сервітуту відповідача на належне позивачу житло припинилася, оскільки ОСОБА_3 має змогу забезпечити себе житлом власними силами. Вказувала, що вона, як власник майна, має право на усунення будь-яких обмежень у здійсненні права власності, а сервітут відповідача у даному випадку є обмеженням, яке вона прагне усунути, оскільки наявні підстави для його припинення відповідно до закону. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просила припинити особистий сервітут (право користування) ОСОБА_3 щодо житлового приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Протокольною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року за клопотання відповідача залучено до участі у справі Службу у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації як третю особу (а.с.117-118, т.1). Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої не мотивував застосування ст.ст. 64, 150, 156, 162 Житлового Кодексу України (далі - ЖК України), які не мають значення для правильного вирішення даної справи, оскільки вказані норми законодавства визначають взаємні права та обов`язки громадян щодо їх правовідносин в будинках приватного житлового фонду, проте щодо цих правовідносин не було заявлено позовних вимог. Вказує, що, враховуючи предмет та підстави позову, суд першої інстанції також безпідставно застосував ч.3 ст.47 Конституції України та ст.65 ЖК України. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позов подано не державою, а власником будинку ОСОБА_1 , якій на праві приватної власності належить будинок. Позов базується на визначених законодавством підставах за наявності визначеного законом права і при існуванні визначених законом обставин (п.4 ч.1 ст.406, ч.2 ст.406 ЦК України), який спрямований на реалізацію законних інтересів власника майна щодо його власного майна та законного права вимоги припинити особистий сервітут відповідача. Також вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач не використовує за призначенням житлове приміщення, яке за нею закріплено особистим сервітутом, а саме, не проживає у ньому тривалий час. Зазначає, що судом першої інстанції не наведено мотивів про те, яким чином відсутність позовних вимог до неповнолітніх дітей відповідача свідчить про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача. Наголошує, що неповнолітні діти відповідача не мають особистих прав щодо встановленого особистого сервітуту відповідача. Позивач не має обов`язку забезпечувати неповнолітніх дітей відповідача житлом, це є виключно обов`язком батьків дітей або осіб, що їх заміняють. Вказує, що реєстрація місця проживання дітей відповідача у спірному житлі не надає дітям майнових прав на це житло, особисті майнові права на житло набуваються з підстав і в порядку, визначених законом. Вказує, що обов`язок позивача щодо забезпечення відповідача житлом припинився в момент набуття відповідачем повноліття. Враховуючи те, що обов`язку щодо надання житлового приміщення в користування відповідача у позивача більше немає, то власник майна має право усунути всі обмеження, що були спричинені встановленням сервітуту відповідно до закону. У даному випадку можливість відповідача забезпечити себе житлом є істотною обставиною, так як право власності є непорушним і позивач як власник майна має право використовувати всі приміщення в належному йому будинку в повній мірі на власний розсуд незалежно від волі інших осіб. Суд першої інстанції, зазначивши, що особистий сервітут відповідача не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, не спростував наявність обмежень встановлених сервітутом. Відповідач ОСОБА_3 та третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про припинення особистого сервітуту відповідача ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості. Також суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на неможливість вільно володіти, користуватись та розпоряджатися майном, оскільки згідно з ч.5 ст.403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 жовтня 1985 року. За вказаною адресою зареєстрована та проживає фактично позивач ОСОБА_1 . Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є дочкою позивача, яка з народження зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . 10 січня 2015 року відповідач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , який також проживав у вказаному житловому будинку. Також судом першої інстанції встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані діти відповідача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 25 жовтня 2018 року (а.с.90-91, т.1). Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у квітні 2016 року відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення її та її малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вказаного вище будинку, посилаючись на те, що вона в ньому зареєстрована, але ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні ним. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Вселено ОСОБА_3 та її малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинок по АДРЕСА_1 (а.с.70-78, т.1). Установлено та не заперечується учасниками справи, що на час розгляду справи ОСОБА_3 разом із своїм чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми проживає в орендованій квартирі НОМЕР_1 , загальна площа 32 кв.м, житлова площа 19,2 кв.м, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 01 лютого 2017 року, оскільки проживати разом сторони змоги не мають. Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до вимог закону. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закон чи за рішенням суду. Згідно з положеннями ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Звертаючись до суду з даним позовом, правовою підставою своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначала ст.401 ЦК України, п.4 ч.1, ч.2 ст.406 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником , ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. В свою чергу, право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватись згідно з вимогами ст.ст. 405, 406 ЦК України, зокрема житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні. Установлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_3 , будучи членом сім`ї власника житлового будинку та проживаючи у будинку з моменту народження, відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України набула право користування спірним житлом АДРЕСА_1 . Таке право відповідача за своєю правовою природою є сервітутом, тобто правом користування чужим нерухомим майном (житловим будинком) для задоволення власних потреб у житлі. Відповідно до п.4 ч.1 ст.406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Згідно з ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, що мають істотне значення для справи. Оскільки ЦК України не містить переліку таких обставин, то ними, зокрема, може бути невиконання членом сім`ї власника будинку або квартири (в тому числі колишнім членом сім`ї власника) обов`язку дбайливо ставитися до наданого йому власником житла, використання його не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття, що унеможливлює для власника та інших членів його сім`ї проживання з ним в одному будинку чи квартирі (ст.ст.116, 157 ЖК України). Однією з форм припинення сервітуту щодо користування чужим житлом є виселення. Обов`язок доказування наявності істотних обставин для припинення сервітуту покладається на позивача (власника). Матеріали справи свідчать про те, що на даний час між сторонами виникають конфліктні ситуації та позивач чинить відповідачу і членам її сім`ї перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням. Оскільки право на житло є одним із основоположних прав, яке забезпечує життєдіяльність особи, й перебуває під особливим захистом держави, припинення права користування житловим приміщенням на підставі ч.2 ст.406 ЦК України можливе лише за наявності обставин, що мають істотне значення. Цивільне законодавство не містить переліку таких обставин, в кожному конкретному випадку вони оцінюються судом. Колегія суддів вважає, що наведені ОСОБА_1 обставини, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, не є передбаченими законом підставами для припинення особистого сервітуту відповідача щодо спірного житлового приміщення відповідно до положень п.4 ч.1 та ч.2 ст.406 ЦК України. Та обставина, що на час розгляду справи ОСОБА_3 разом із своїм чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми проживає в іншій орендованій квартирі, не є істотними обставинами для припинення права користування відповідача вказаним житловим приміщенням, оскільки встановлено, що позивач чинить відповідачу і членам її сім`ї перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням. Також не є істотними обставинами для припинення права користування відповідача вказаним житловим приміщенням й та обставина, що чоловік відповідача - ОСОБА_4 придбав автомобіль та те, що відповідач має достатній рівень доходів для проживання в орендованій квартирі. Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що зазначені позивачем обставини не є передбаченими законом підставами для припинення особистого сервітуту відповідача щодо спірного житлового приміщення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення особистого сервітуту (право користування) ОСОБА_3 щодо житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, за їх необґрунтованістю. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не наведено мотивів про те, яким чином відсутність позовних вимог до неповнолітніх дітей відповідача свідчить про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача, неповнолітні діти відповідача не мають особистих прав щодо встановленого особистого сервітуту відповідача та позивач не має обов`язку забезпечувати неповнолітніх дітей відповідача житлом, є необґрунтованими з таких підстав Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Оскільки малолітні діти відповідача не досягли десятирічного віку та разом з нею зареєстровані у спірному житловому приміщенні, а позивачем заявлені вимоги про припинення сервітуту відповідача щодо спірного житлового приміщення, то таке припинення сервітуту відповідача призведе до порушення права на житло її малолітніх дітей. Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, на правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не впливають та їх не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: