Постанова 4806 № 303/4416/18

Справа № 303/4416/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 березня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Собослоя Г. Г., з участю секретаря Чучки Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 березня 2019 р. (у складі судді Довжанина В.М.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності та виключення запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, - встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у липні 2018 р. Просив визнати незаконним і скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. від 11.08.2015 р. про державну реєстрацію прав, індексний номер 23581078, згідно з яким право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 було зареєстровано за фізичною особою - ОСОБА_2 , та виключити з державного реєстру прав на нерухоме майно запис про право власності № 1076344 від 11.08.2015 р. Обґрунтував тим, що нотаріус приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Проте, повідомлення ОСОБА_2 (нового кредитора) про застосування застереження (у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку») не відповідає вимогам ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та не зобов`язувало його (позивача) до виконання якого-небудь обсягу порушеного перед ОСОБА_2 зобов`язання. Відтак, нотаріус незаконно прийняв рішення про державну реєстрацію домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та вчинив запис про це. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 12.03.2019 р. позов задоволено повністю і вирішено питання судових витрат. Указане судове рішення мотивоване тим, що в зв`язку з відсутністю укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ненадання такого договору нотаріусу та залишення останнім без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок ( АДРЕСА_1 ), власником якого залишався позивач, не можна вважати законними. У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати це рішення із підстав, передбачених ст. 376 ч.1 п.п.1-4 ЦПК України, та ухвалити нове про відмову в позові. Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого: -Висновок суду першої інстанції про незаконність дій нотаріуса через відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ненадання такого договору нотаріусу та залишення останнім без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, є помилковим, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону України «про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду; -Неправильним є висновок суду про те, що вимога іпотекодержателя не відповідає вимогам ст. 35 Закону «Про іпотеку», оскільки чинне законодавство не містить чітких умов до вимоги в розумінні вказаної норми закону та не передбачає для нотаріуса чи іншого реєстратора наслідків у вигляді неврахування такої вимоги; -Висновок суду першої інстанції про те, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 р., оскільки іпотечний договір, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, був укладений 11.12.2006 р., суперечить положенням ст. 3 ч.3 ЦПК України. У письмовому відзиві представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Узагальнені заперечення зводяться до того, що суд правильно встановив фактичні обставини справи та врахував правові висновки ВП ВС, викладені в постанові від 18.12.2018 р. у справі № 199/1276/17. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів. Суд першої інстанції установив таке. 11.12.2006 р. ОСОБА_1 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) кредитний договір № МКН0GК00001718 на загальну суму 48227 доларів США (40000 доларів США - на купівлю будинку, а 8227 доларів США - на сплату страхових платежів) терміном по 10.12.2026 р. зі сплатою 12% річних за користування коштами на суму залишку заборгованості та передбачених договором платежів і комісій. Того ж дня ОСОБА_1 уклав із Банком договір іпотеки, предметом якого став будинок АДРЕСА_1 загальною площею 86.60 кв. м (житловою - 56.60 кв. м), належний іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2006 р. Пунктом 27 договору іпотеки сторони погодили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку». 10.02.2015 р. Банк уклав із ОСОБА_2 договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 11.12.2006 р., а 21.05.2015 р. - договір про відступлення права вимоги. 22.05.2015 р. ОСОБА_2 здійснив повідомлення ОСОБА_1 про застосування іпотечного застереження. 11.08.2015 р. приватним нотаріусом Кішкіним Д.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, згідно з яким право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Із урахуванням того, що іпотечний договір був укладений 11.12.2006 р., застосуванню підлягає Закон України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 р. Як видно з повідомлення про застосування застереження, таке не відповідає вимогам ст. 35 указаного Закону. Сторони іпотечного договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя (п.27), а звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе в порядку ст. 37 Закону «Про Іпотеку». Однак, під час відчуження спірного нерухомого майна договору про добровільну передачу у власність укладено не було, а ОСОБА_2 (?) як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції по суті спірних правовідносин через їх невідповідність встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями ст. 263 ч.1, 2, 5 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам. Неоспореними обставинами є укладення 11.12.2006 р. між Банком і ОСОБА_1 кредитного договору та договору іпотеки. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 1.08.2011 р. у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Банком за кредитним договором від 11.12.2006 р. у розмірі 40 132 долари 87 центів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом його продажу за початковою ціною 483 344 грн. Банком будь-якому покупцю із наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вказане рішення суду виконано не було. 10.02.2015 р. на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між Банком і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед Банком за виконання ним зобов`язання по вказаному кредитному договору на суму 459 270 грн. Аналіз статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). 14.05.2015 р. і 20.05.2015 р. ОСОБА_2 виконав своє зобов`язання за договором поруки частково, сплативши на користь Банку заборгованість за кредитним договором двома платежами на загальну суму 459 270 грн. 21.05.2015 р. між Банком і ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 11.12.2006 р., за умовами якого ОСОБА_2 як новий кредитор прийняв право вимоги у розмірі, передбаченому договором поруки від 10.02.2015 р. 22.05.2015 р. між ОСОБА_2 та Банком був укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11.12.2006 р., за умовами якого ОСОБА_2 прийняв право вимоги за вказаним договором іпотеки. Отже, відповідно до положень статей 512-514, 516 ЦК України ОСОБА_2 набув права вимоги як новий кредитор до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11.12.2006 р.і договором іпотеки від 11.12.2006 р. 25.05.2015 р. ОСОБА_2 направив повідомлення ОСОБА_1 як іпотекодавцю про застосування іпотечного застереження, а в зв`язку з його невиконанням склав заяву-рішення про прийняття у власність спірного предмета іпотеки, яка 11.08.2015 р. була посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області. 11.08.2015 р. на підставі наданих ОСОБА_2 документів щодо своїх прав на предмет іпотеки та заяви про реєстрацію права власності приватний нотаріус виніс рішення про реєстрацію за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Отже, предмет іпотеки перейшов до ОСОБА_2 у зв`язку зі зміною кредитора у зобов`язанні, тобто шляхом переходу прав кредитора до іншої особи, в існуючому зобов`язанні, що свідчить про те, що між поручителем і боржником не виникло нового зобов`язання, а мало місце перехід прав кредитора до іншої особи на підставі положень закону. Наведені обставини встановлені постановою ВС від 13.06.2018 р. у справі № 303/179/16-ц (провадження № 61-18555 св 18) і доказуванню не підлягають. Згідно з п.27 договору іпотеки від 11.12.2006 р. (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку») звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. За приписами ст. 35 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до положень п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 17.10.2013 р. № 868 (у редакції, чинній на момент прийняття рішення приватним нотаріусом як державним реєстратором)для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Указані документи та матеріали ОСОБА_2 були надані, що не заперечується. Зокрема, в матеріалах справи міститься повідомлення про застосування застереження (в порядку ст. 37 закону України «Про іпотеку»), зміст якого цілком узгоджується із чинними на момент виникнення спірних правовідносин положеннями ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У зв`язку з цим доводи позовної заяви та висновок суду першої інстанції щодо невідповідності письмового повідомлення вимогам чинного законодавства є необґрунтованими. За приписами ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Згідно з п.22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п.16.7.1, 16.7.2, 16.9 договору, відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» міститься у п.27 договору іпотеки. Наявність такого застереження в іпотечному договорі за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателяі є достатньою умовою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. Указане узгоджується із правовими висновками, викладеними в постанові ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 802/1340/18-а|11-474апп19. З огляду на це висновок суду першої інстанції про те, що в зв`язку з відсутністю укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ненадання такого договору нотаріусу та залишення останнім без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок ( АДРЕСА_1 ), власником якого залишався позивач, не можна вважати законними, ґрунтується на помилковому розумінні обставин справи та норм матеріального права. Суд першої інстанції також неправильно застосував Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», застосувавши положення такого в чинній редакції замість редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 11.08.2015 р. За наведених обставин доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу як обґрунтовані. Окрім того, згідно з постановою ВП ВС від 04.09.2018 р. у справі № 915/127/18 рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із унесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Аналогічні правові позиції висловлені в постанові ВП ВС від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц, а також у постанові ВП ВС від 16.01.2019 р. у справі № 755/9555/18, за якою під час розгляду справи суди мають враховувати висновок ВП ВС стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яка вичерпала свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1 п.3, п.4 ЦПК України оскаржене рішення підлягає скасуванню, а в задоволенні позову належить відмовити за безпідставністю. Керуючись Законом України «Про іпотеку», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича задовольнити. 2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 березня 2019 р. скасувати. 3.У позові ОСОБА_1 відмовити. 4.Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1057.20 грн. у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 16 березня 2020 р. Судді: