Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/1816/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3811/20 Справа № 203/1816/19 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі - Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про визнання правочину недійсним, - в с т а н о в и л а: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ПН ДМНО Руденко В.А., про визнання правочину недійсним. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2020 року позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України. Не погодившись з такою ухвалою, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2020 року скасувати та направити справу до того ж суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що 27 листопада 2019 року вона хворіла та перебувала на стаціонарному лікуванні, а 10 січня 2020 року подала до суду заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 14 січня 2020 року. 10 березня 2020 року від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 залишити без змін. Зазначали, що про судові засідання вона знала та її апеляційна скарга безпідставна. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що, будучи належним чином повідомленим, позивач ОСОБА_1 повторно не з`явилася у судові засідання 27 листопада 2019 року та 14 січня 2020 року. Проте з такими висновками суду у повній мірі погодитися не можна, зважаючи на наступне. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, в тому числі позивача. Зокрема частиною 5 статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що право суду на залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, можливе лише за відсутності заяви позивача про розгляд справи без його участі, і його неявка не перешкоджає розгляду справи. Умовою для застосування п.3 ч.1 ст.257 та ч.5 ст.223 ЦПК України є повторність (двічі поспіль) неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином про час і місце судового розгляду. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 була повідомлена про судові засідання 27 листопада 2019 року та 14 січня 2020 року належним чином. В той же час, 10 січня 2020 року від позивача надійшла заява про відкладення судового засідання, призначеного на 14 січня 2020 року на іншу дату (а.с.131). Враховуючи, що відповідно до статті 222 ЦПК України кожне клопотання учасника справи повинно бути розглянуте судом, під час вирішення питання про можливість розгляду справи за відсутності позивача, суд повинен вирішити питання щодо поважності причин його неприбуття у судове засідання (ч.5 ст.223). При тому слід звернути увагу, що положення статті 223 ЦПК України деталізують порядок дій суду у разі неявки у судове засідання учасника справи, а положення статті 257 ЦПК України стосуються лише постановлення ухвали як процесуального документа про залишення позову без розгляду, передумовою постановлення якого є виконання усіх вимог статті 223 ЦПК України. Отже, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності зазначених установлених законом умов. Відповідно до Параграфу 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У ст.129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Положеннями ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012). Крім цього, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи. У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із пунктом 2 частини 1 ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. З огляду на зазначене, явка учасників справи у судове засідання - це є правом, а не обов`язком (крім випадків коли явка в судове засідання визнана обов`язковою). Обов`язковою явка позивача ОСОБА_1 судом не визнавалася. Враховуючи наведені обставини та положення законодавства, колегія суддів вважає, що залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду за відсутності умов, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, є помилковим. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі, ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.367,374,379,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2020 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.