Постанова 4875 № 922/3717/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" березня 2020 р. Справа № 922/3717/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М. розглянувши в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ, (вх.№ 251) на рішення господарського суду Харківської області від 19.12.2019 у справі №922/3717/19, ухвалене суддею Бураковою А.М. в приміщенні господарського суду Харківської області 19.12.2019 о 12:09 (повний текст рішення складений 21.12.2019), за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, місто Київ, до відповідача Комунального підприємства Балаклійської районної ради Балаклійські теплові мережі, м. Балаклія про стягнення 18969,66 гривень ВСТАНОВИЛА: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у загальній сумі 18969,66 грн., у тому числі: пеня у сумі 15859,87 грн., три проценти річних у сумі 3109,79 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 1921,00 грн. сплаченого судового збору та інші витрати, пов`язані з розглядом даної справи. Рішенням господарського суду Харківської області від 19.12.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 7929,93 грн, три проценти річних у сумі 3109,79 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1114,18 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.12.2019 у справі №922/3717/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 7929,94 грн та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що важкий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, на думку апелянта, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 1791 від 21.02.2020), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2019 по справ №922/3717/19 без змін. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Харківської області від 19.12.2019 у справі №922/3717/19 та постановлено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке. 05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (споживач) був укладений договір № 1040/1718-БО-32 постачання природного газу. Також, між сторонами були укладені наступні додаткові угоди до договору: від 12.01.2018 № 1, від 19.03.2018 № 2 та від 04.04.2018 №

3. Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язувався оплатити його на умовах цього договору. Згідно з п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 20143832,35 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: - від 31.10.2017 за жовтень 2017 року на суму 799740,53 грн. та 123285,90 грн.; - від 30.11.2017 за листопад 2017 року на суму 2708475,36 грн. та 473710,86 грн.; - від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 532644,80 грн. та 2693815,40 грн.; - від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 3644313,51 грн. та 663578,54 грн.; - від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 3489845,88 грн. та 634676,15 грн.; - від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 3360041,29 грн. та 741290,51 грн.; - від 30.04.2018 за квітень 2018 року на суму 205324,68 грн. та 53088,94 грн. Пунктом 6.1. договору було встановлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Згідно позову позивач зазначає, що відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1. договору. В підтвердження даних обставин позивачем надано сальдо по підприємству відповідача за період з 01.09.2017 по 31.08.2019 та довідку по операціях по підприємству відповідача за період з 01.09.2017 по 31.08.2019. Пунктом 8.2. договору було передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Відповідно до п. 10.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років. Звертаючись до суду з позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» зазначило, що у зв`язку із несвоєчасним розрахунком відповідачем за отриманий природний газ позивачем були нараховані останньому пеня у сумі 15859,87 грн; 3% річних у сумі 3109,79 грн, які підлягають стягненню з відповідача у судовому порядку (відповідні розрахунки додані до позовної заяви). Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та правомірність нарахування пені у сумі 15859,87 грн та 3% річних у сумі 3109,79 грн за укладеним договором постачання природного газу. Разом з тим, суд зазначив про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% до 7929,93 грн, мотивуючи це тим, що КП Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" є комунальним підприємством, що створено для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні, враховуючи складну економічну ситуацію підприємства, повне виконання основного зобов`язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності. Апеляційний господарський суд у відповідності до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення щодо часткового задоволення позовних вимог і зменшення розміру пені, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне. Згідно із ч.ч.1,2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України. Згідно із ст.ст.526, 525, ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» протягом жовтня 2017-квітня 2018 року поставлено Комунальному підприємству Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» на загальну суму 20143832,35 грн. Таким чином, у відповідності до п.6.1 договору від 05.09.2017 постачання позивачем відповідачу природного газу є підставою виникнення у Комунального підприємства Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» зобов`язання оплатити фактично отриманий газ до 25 числа місяця наступного за місяцем поставки газу. Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання з боку Комунального підприємства Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі». Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що Комунальне підприємство Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» свої зобов`язання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало несвоєчасно, а саме оплатило ПАТ «НАК «Нафтогаз України» вартість поставленого в жовтні 2017-квітні 2018 року природного газу за актами приймання-передачі в сумі 20143832,35 грн, проте з порушенням строку оплати згідно із п.6.1 договору. Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно із ч.1 ст. 548, ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до п.8.2 договору від 24.04.2017 у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1. договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Згідно із ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Відповідно до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України). Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно із ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунком пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання відповідача, разом з тим, вважає висновок суду першої інстанції про зменшення розміру пені, належної до стягнення з відповідача, на 50% (до 7929,93 грн.) обґрунтованим, з огляду на наступне. Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно із ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Отже, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство Балаклійської міської ради «Балаклійські теплові мережі» зазначило, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів, у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Також звертає увагу, що склалася складна економічна ситуація, яка виникла у зв`язку зі збитковістю послуг, що надає підприємство. Основними причинами тяжкого економічного стану є наступні об`єктивні причини: невідповідність тарифів на послуги теплопостачання; несвоєчасне фінансування з Державного бюджету субвенцій на покриття пільг та субсидій; великий обсяг заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої не вирішено; систематична заборгованість споживачів. Крім того, зазначає, що фінансові звіти відповідача вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання. Як вказує відповідач, всі кошти, які підприємство отримувало і отримує як оплату за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів, надходили на рахунки із спеціальним режимом використання, тому підприємство позбавлене права самостійно розпоряджатися грошовими коштами отриманими від виробничої діяльності. Відповідач звертає увагу, що з 2016 року підприємство не отримує субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відшкодування різниці в тарифах між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води та тарифами затвердженими органами державної влади. Крім того, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію склав суму у розмірі 18879,759 тис. грн., погашення якої не вирішено на законодавчому рівні ні у 2017, ні у 2018 роках. Зі змісту ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, придбаний за договором від 05.09.2017 газ використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п.1.2 договору). Відповідно до ч.1 ст.73, ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором від 05.09.2017. Тому твердження скаржника про те, що наведені обставини (щодо зменшення пені до 50%) не вказують на те, що даний випадок є винятковим, а отже відсутні підстави для зменшення пені є необґрунтованим. Також, наведеним спростовуються посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків і місцевий господарський суд не з`ясував обставин заподіяння відповідачем позивачу збитків неналежним виконанням зобов`язання, адже наявність збитків доказується на загальних підставах саме позивачем. На думку колегії суддів стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, а нарахування та стягнення з відповідача 3% річних компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору. Враховуючи статус відповідача (комунальне підприємство), соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, те, що він не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, добросовісність поведінки відповідача щодо сплати основної суми заборгованості, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та баланс їх інтересів, стягнуту суму 3% річних та розмір нарахованої і пред`явленої до стягнення пені, ступінь виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором (основна частина заборгованості погашена), а також те, що придбаний природний газ за договором від 05.09.2017 був використаний для виробництва теплової енергії для споживання бюджетними установами, від фінансових можливостей яких залежить і сплата поставленої ним теплової енергії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50%. При цьому, колегія суддів враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що наведені критерії дотримані судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги. З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування закріпленої у ст.233 Господарського кодексу України норми щодо права на зменшення розміру штрафної санкції, оскільки суд першої інстанції в повній мірі з`ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановив, що даний випадок може вважатись винятковим для зменшення пені. Оскільки рішення господарського суду Харківської області у справі №922/3717/19 від 19.12.2019 позивачем оскаржується частково, а саме: у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 7929,94 грн, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, колегією суддів не переглядається правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог в іншій частині. Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду залишенню без змін. Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2019 у справі №922/3717/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 7929,94 грн залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складений 17.03.2020. Головуючий суддя В.В. Лакіза Суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко