Постанова 4855 № 761/3316/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/3316/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Усатова І.А. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Інспектора патрульної поліції 6 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Іванова Володимира Володимировича на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції 6 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Іванова Володимира Володимировича про визнання дій протиправними та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року до Солом`янського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про передачу справи за підсудністю від 31.01.2019, надійшли матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції 6 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Іванова Володимира Володимировича про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково; скасовано постанову серії ВР № 001182 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 14 грудня 2018 року, винесену до інспектором патрульної поліції 6 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Івановим Володимиром Володимировичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КпАП України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 гривень, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 350 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень за здійснення перестроювання без ввімкненого покажчику повороту, руху без ввімкненого світла фар в темну пору доби, не ввімкнення аварійного світлового сигналу під час зупинки транспортного засобі, чим порушив п. 9.9.б ПДР (а.с. 15). Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що позиція відповідача у даній справі не є доведеною, оскільки не підтверджена належними та допустимими доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення, яке інспектор поліції вважав встановленим у постанові серії ВР №001182 від 14 грудня 2018 року. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до ПДР України 19.1 У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що водіям заборонено рухатись без ввімкнених фар у темну пору доби. Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з тим, що останній 14 грудня 2018 року під час перестроювання не ввімкнув світловий покажчик повороту, в темну пору доби рухався без ввімкненого ближнього світла фар та після зупинки на вимогу працівників поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Нормами ч.ч.1-3 ст.73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а позивач повинен заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень. Згідно ч.1 ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами. Колегія суддів, зазначає, що ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів порушення позивачем ПДР. У матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, зокрема, не надано відеозапису на якому зафіксовано подію порушення позивачем вимог ПДР, жодним чином не зафіксовано факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що відповідачем, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, наявність порушення ОСОБА_1 . Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, до суду надано не було. Частинами 1, 2 ст.90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Колегія суддів критично ставиться до твердження апелянта стосовно доведеності вини ОСОБА_1 , з підстав того, що відповідач є безпосереднім свідком вчиненого правопорушення, оскільки саме відповідач виніс оскаржувану постанову, тобто є зацікавленою особою, а тому свідчення відповідача не можуть бути розцінені судом як об`єктивні. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо недоведеності відповідачем, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за відсутності жодних належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 14 грудня 2018 року серії ВР №001182 не може вважатись правомірною та підлягає скасуванню. Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, при задоволенні позовних вимог, судові витрати, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, посадова чи службова особа якого виступала відповідачем у справі. З аналізу наведених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідні витрати на правничу допомогу мають бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань саме Департаменту патрульної поліції, як з суб`єкта владних повноважень, службовою особою якого виступає відповідач. При цьому, позивач має подати відповідні докази, що підтверджують розмір витрат на правничу допомогу, а у випадку наявності клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги суд має дослідити дотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Як свідчать матеріали справи, адвокат Капля Аліна Степанівна здійснює представництво ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2018, додаткової угоди № 1 від 23.01.2019 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2018, ордеру від 15.07.2019. З додатків до договору №б/н від 15.12.2018 та додаткової угоди №1 від 23.01.2019 вбачається, що вартість консультації адвоката становить 850 грн., підготовка документів для подання до суду (позовна заява) - 4500 грн., підбір та аналіз судової практики Верховного суду стосовно спорів подібного характеру, зустріч з довірителем та визначення стратегії захисту її інтересів під час розгляду справи у суді - 5000 грн., підготовка для подання до суду відповіді на відзив (заяв по суті справ) - 2000 грн. Стороною позивача надано Акти приймання-передачі наданих послуг від 21.12.2018 та 15.07.2019 на суми 5350 грн. та 7000 грн. відповідно та на підтвердження оплати зазначених послуг надано квитанцію №1 від 21.12.2018 на суму 5350 грн. та квитанцію №2 від 15.07.2019 про сплату гонорару Каплі А.С . Судом першої інстанції задоволено заяву частково та стягнуто з ДПП витрати у розмірі 7 350 грн. В той же час, апелянт заперечує проти задоволення вказаної заяви із зазначенням про необґрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення, зазначаючи, що справа розглядалась судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження, без представництва у суді, предметом оскарження є постанова про накладення штрафу в розмірі 425,00 грн., що свідчить про неспівмірність із заявленими витратами на правничу допомогу у сумі 7 350 грн., а тому відсутні підстави для задоволення заяви про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу заявлений представником позивача на суму 12 350 грн. не є співмірним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу із складністю справи, виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи та зазначає наступне. До правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу. Визначальним в адміністративному судочинстві за статтею 6 КАС України є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Колегія суддів зауважує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами. Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Аналізуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів звертає увагу, що дана справа належить до категорії справ незначної складності щодо якої процесуальним законодавством визначено окремі особливості провадження, і враховуючи, що предметом оскарження у дані справі є постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., тобто ціна позову становить саме 425,00 грн., беручи до уваги, що вказане рішення не мало жодного впливу на репутацію позивача та з огляду на відсутність публічного інтересу до справи, колегія суддів наголошує на неспівмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката в рамках даної справи і про необхідність їх зменшення до 500 грн., що буде справедливим і співмірним. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновків про присудження на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн. Отже, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині задоволення заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції та прийняти в цій частині нове рішення. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Інспектора патрульної поліції 6 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Іванова Володимира Володимировича - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року - скасувати, в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 350 грн., винести в цій частині нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500 (п`ятсот) грн. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.